6 грудня 2016, вівторок

70 років тому США запустили план Маршалла в зруйнованій Другою світовою війною Європі

коментувати
БРАТСЬКА ДОПОМОГА: Посол США у Франції Джефферсон Кеффери виголошує промову з нагоди прибуття в порт Бордо 8.800 т американської пшениці, травень 1948 року

БРАТСЬКА ДОПОМОГА: Посол США у Франції Джефферсон Кеффери виголошує промову з нагоди прибуття в порт Бордо 8.800 т американської пшениці, травень 1948 року

70 років тому США запустили в зруйнованій Другою світовою війною Європі програму економічної допомоги — план Маршалла

Після Другої світової війни європейські країни марно намагалися боротися з глобальною розрухою та злиднями, що охопили континент. США, які на цьому тлі виглядали вельми благополучною державою і на той момент виробляли половину світового валового продукту, оголосили: готові надати будь-якій країні безоплатну фінансову допомогу. Але це були не просто гроші — частина глобального плану, розробленого генералом Джорджем Маршаллом, державним секретарем США. Ідея полягала у відновленні зруйнованої економіки Європи, усунення торговельних бар'єрів між країнами, модернізації промисловості. До всього цього держави—реципієнти допомоги рухалися під активним контролем американських консультантів. При цьому США виділяли свою допомогу в доларах, тим самим прив'язуючи економіку опікуваних країн до цієї валюти. Була ще одна попередня умова надання допомоги — Білий дім вимагав, щоб у складі урядів держав-реципієнтів не було комуністів.

У 1947 році 16 країн Західної Європи на Паризькій конференції підтвердили своє бажання отримати американську допомогу. Через рік у США розробили чотирирічну програму, на яку Штати витратили в цілому більше $13 млрд. Основна частина цих коштів дісталася Великобританії, Франції, Італії, Західній Німеччини та Голландії. При цьому США в рамках плану Маршалла активно продавали в Європу свої товари.

 


НА ФРОНТЕ ПРОПАГАНДЫ: Карикатура на принятие Великобританией плана Маршалла в советском журнале Крокодил, конец 1940-х годов
НА ФРОНТІ ПРОПАГАНДИ: Карикатура на прийняття Великобританією плану Маршалла в радянському журналі Крокодил, кінець 1940-х років


 

Американці відкрито запропонували долучитися до їх ініціативи державам Східної Європи. Але радянський лідер Йосип Сталін заборонив країнам, які опинилися в зоні впливу СРСР, відгукуватися на пропозицію США, вважаючи, що ця програма послаблює вплив комуністів і шкодить авторитетові Радянського Союзу.

Особливо драматично склалася історія з планом Маршалла для Чехословаччини. Третину її уряду складали комуністи, але навіть вони голосували за програму американської допомоги. У червні 1947 року прем'єр-міністра Чехословаччини Клемента Готвальда і міністра закордонних справ Яна Масарика терміново викликали в Кремль, де Сталін недвозначно пояснив їм: участь чехословацької делегації на Паризькій конференції загострить відносини між Москвою та Прагою. І чехословаки поступилися.

 

Монополія на допомогу

Щоб економічно прив'язати до себе країни Східної Європи, СРСР відразу після війни організував туди поставки зерна, що в самому Союзі спровокувало голод 1946-1947 років. Румунія в 1946‑му отримала 350 тис. т радянського зерна, а Польща і Чехословаччина в 1947‑му — 900 тис. т і 600 тис. т відповідно. Будь-які спроби урядів цих країн шукати альтернативну допомогу за океаном в Москві сприймалися як відверта зрада.

 


ПОДРОБНЫЙ ДОКЛАД: Уолтер Керкуд, посланник английского короля, доставил в Нью-Йорк пять мешков с докладами о размерах экономической помощи, необходимой для 16 европейских стран, 1947 год
ДОКЛАДНА ДОПОВІДЬ: Волтер Керкуд, посланець англійського короля, доставив у Нью-Йорк п'ять мішків з доповідями про розміри економічної допомоги, необхідної для 16 європейських країн, 1947 рік


 

Готвальд і Масарик приїхали до радянської столиці 9 червня 1947 року, приблизно за місяць до старту Паризької конференції. Сталін наказав їм прибути в Кремль, хоча на годиннику вже було 23:00.

Про що радянський диктатор розмовляв зі своїми гостями — невідомо, але вже наступного дня чехословацький прем'єр, стоячи біля трапа літака в Прагу, ламаною російською заявив: "Ми за міцний союз між двома нашими країнами — СРСР і Чехословаччиною". Ця фраза поставила хрест на надіях чехів і словаків отримати допомогу з‑за океану.

Після приїзду додому Масарик скаже: "Я летів до Москви, як міністр закордонних справ незалежної держави, а повернувся рабом Сталіна". Він, син першого президента Чехословаччини Томаша Масарика, пережив справжній шок від нетактовної поведінки радянського вождя.

Я летів до Москви міністром, а повернувся рабом
Ян Масарик,
міністр закордонних справ
Чехословаччини,про свій візит
в Москву і зустріч 
з Йосипом Сталіним

Після цього вояжу президент Чехословаччини Едуард Бенеш, який повернувся з лондонської еміграції після війни, подав у відставку. З уряду вийшли майже всі некомуністи, наївно вважаючи, що заплановані на початок 1948 року парламентські вибори послаблять вплив червоної ідеології в країні. Але прихильники сталінізму завдяки популізму зуміли домогтися підтримки у народу і після переможних для себе виборів склали кабінет міністрів виключно зі своїх представників.

А 10 березня того ж року у дворі будинку в Празі, в якому знаходилася квартира Масарика, знайшли тіло дипломата. Тоді слідство вирішило, що це самогубство, але на початку 1990‑х чеська преса активно обговорювала версію про те, що його вбив агент КДБ.

У підсумку план Маршалла прийняли лишень західноєвропейські країни, а з умовно радянського табору допомогою скористалася одна лише Югославія. Останньою в той час майже одноосібно керував Броз Тіто, який не звертав уваги на позицію Кремля,— офіційний Белград отримав від США $150 млн.

 

Боротьба за душі

План Маршалла мав і ідеологічну мету: він серйозно послабив вплив комуністів у країнах європейського Середземномор'я.

Теодор Гайгер, економічний радник Держдепу США наприкінці 40‑х, згадував: "Ми втратили б набагато більше, якби не організували програму допомоги країнам, що зазнали великих втрат під час війни".

На початку 1948 року президент США Гаррі Трумен, виступаючи в конгресі, заявив, що Штати повинні надати фінансову допомогу Туреччини та Греції, бо ці країни могли долучитися до радянського табору — в них великою популярністю користувалися політики лівого спрямування.

  


ДАРЕНОМУ КОНЮ: Греческий ветеринар Эммануил Дормитцакис проверяет одну из лошадей, доставленных в Фессалоники из-за океана в 1950 году. По плану Маршалла в Грецию США отправили несколько тысяч вьючных и тягловых животных
ДАРОВАНОМУ КОНЮ: Грецький ветеринар Еммануїл Дормитцакіс перевіряє одного з коней, доставлених у Фессалоніки з-за океану в 1950 році. За планом Маршалла в Грецію США відправили кілька тисяч в'ючних і тяглових тварин


 

Греки того року отримали $400 млн. Їхня країна після війни перебувала в напівзруйнованому стані: згоріло 2 тис. сіл, практично всі селяни залишилися без тяглової худоби і не могли обробляти землю. За планом Маршалла Греція отримала кілька тисяч мулів, які стали гарною підмогою в розвитку сільського господарства. Американські поставки в Афінах зустрічали парадами.

Справжня війна розгорілася за симпатії Італії. Там теж після Другої світової помітно зросла підтримка комуністичної партії. Її лідер Пальміро Тольятті став бажаним гостем у Кремлі. А після його смерті в СРСР перейменували на його честь місто Ставрополь в Куйбишевській області, в якому згодом побудували автомобільний завод ВАЗ.

Однак американці не віддали Апеннін: у Штатах почалася потужна пропагандистська кампанія серед емігрантів-італійців. Її результатом стало те, що на початку 1948 року американські італійці написали більше 10 млн листів на історичну батьківщину, благаючи родичів не голосувати за комуністів на майбутніх парламентських виборах.

Ми б втратили більше, якби не допомогли Європі
Теодор Гайгер,
економічний радник Держдепу США

Крім того, в самій Італії діяло безліч агентів ЦРУ. Вони щедро спонсорували політиків, які опонували комуністам. Країною їздили пересувні кінотеатри, що демонстрували документальне кіно з критикою Радянського Союзу і агітацією за американську фінансову допомогу. Вагомим аргументом на користь останньої стали інвестиції з США в автомобільний концерн FIAT, завдяки яким тисячі італійців отримали роботу.

Але найсильнішим аргументом на користь американської допомоги стала промова папи римського Пія ХІІ. Він звернувся до співвітчизників з гострою критикою комунізму. А оскільки 90% італійців на той час були католиками, то у симпатиків червоної ідеології просто не залишалося шансів отримати більшість у парламенті. Понтифік навіть відлучив від церкви кілька десятків лідерів лівих рухів. Для тодішнього італійського суспільства це було рівнозначно судовому вироку. Це покарання означало ще й те, що люди з комуністичними поглядами не мали права вінчатися в костелах і хрестити дітей.

У плану Маршалла, з точки зору європейців, були слабкі сторони — він прив'язував економіку країн-реципієнтів до продукції з США та американського долара, і ставив уряди в деяку залежність від зовнішніх радників. Але тим не менш всі держави, які приєдналися до плану, досить швидко відновилися, а пізніше увійшли у фазу бурхливого економічного зростання.

 

Радянська відповідь

Європейським державам, які опинилися в політичній орбіті Кремля, пощастило менше — Сталін, не дозволивши їм скористатися планом Маршалла, на десятиріччя загальмував їх розвиток.

Наочним прикладом відмінностей між реципієнтами американської доктрини та вимушеними прихильниками позиції Сталіна став розділений Берлін. Американці, які потрапляли в його західну частину, дивувалися, чому східний сектор міста, контрольований прорадянським урядом НДР, десятиліттями лежав у руїнах. Та й самі східні німці дивувалися: чому їх міста не позбавилися від наслідків бомбардувань та війни аж до кінця 1960‑х?

 


ЧЕТКИЙ ПЛАН: Президент США Гарри Трумэн и госсекретарь Джозеф Маршалл (первый и второй слева) обсуждают план помощи Европе
ЧІТКИЙ ПЛАН: Президент США Гаррі Трумен і держсекретар Джозеф Маршалл (перший і другий ліворуч) обговорюють план допомоги Європі


 

Німецький адвокат Вольфганг Фогель, який став посередником з боку СРСР під час обміну американського льотчика-розвідника Гері Пауерса на радянського шпигуна Вільяма Фішера в лютому 1962 року, питав у свого колеги з США: “Ви бачили Західний Берлін? Та порівняйте його зі Східним. Наші московські друзі в Кремлі не зацікавлені, щоб ми відбудували своє місто".

У Радянському Союзі про план Маршалла преса писала виключно як про підступну політику Вашингтона. Сатиричні видання рясніли карикатурами на дядька Сема — збірний образ американського комерсанта, який націлився на худі європейські кишені.

За критику плану Маршалла взялися також московські кіношники. У 1949 році вийшов мультиплікаційний фільм Швидка допомога за сценарієм Олександра Медведкіна. Його сюжет невигадливий: в місті зайців дізнаються з популярної газети Мілині Омелько про план містера Удава, який обіцяє бідним лісовим мешканцям по сім нових шкур кожному і морквяну тушонку. Насправді план виявився пасткою для зайців, бо за наказом удава вовки здерли з них останні поганенькі шкури. В результаті головний герой викидає газету в багаття, а їжаки жартують над ними: мовляв, зробив би так раніше — не залишився б без одягу.

Через рік на екрани кінотеатрів вийшла картина Змова приречених режисера Михайла Калатозова. На той момент він опинився на гребені слави — у 1946 році отримав Золоту пальмову гілку Канського кінофестивалю за фільм " Летять журавлі. Цим успіхом і вирішили скористатися радянські ідеологи, віддрукувавши нову картину режисера мільйонними тиражами і забезпечивши її субтитрами основними європейськими мовами.

 


НЕ ВЫНЕСЛА ДУША: Ян Масарик, министр иностранных дел Чехословакии, после запрета Москвы на принятие его страной плана Маршалла выбросился из окна своей квартиры, 1936 год
НЕ СТЕРПІЛА ДУША: Ян Масарик, міністр закордонних справ Чехословаччини, після заборони Москви на прийняття його країною плану Маршалла викинувся з вікна своєї квартири, 1936 рік


В центрі стрічки виявилося керівництво Югославії, яке зображено зрадниками національних інтересів і союзницьких почуттів Москви. Одну з ключових ролей — католицького кардинала, що говорив писклявим голосом і постійно плів інтриги проти СРСР,— зіграв Олександр Вертинський.

До того часу план Маршалла вже вийшов на фінішну пряму. Європейці за чотири роки отримали $13,5 млрд. Причому 80% цієї суми надійшло від США безоплатно — у вигляді прямих фінансових траншів, поставок американського продовольства та сільськогосподарської техніки.

На перший погляд план Маршалла здавався невигідним для США, але в підсумку він став непрямим інвестуванням в американську економіку: за отримані від Вашингтона гроші європейці купували  продукцію з‑за океану.

 

Матеріал опубліковано в НВ №4 від 5 лютого 2016 року

Коментарі

1000

Правила коментування
Показати більше коментарів

Останні новини

ТОП-3 блога

Фото

ВІДЕО

Читайте на НВ style

Статті ТОП-10

Погода
Погода в Киеве

влажность:

давление:

ветер: