27 березня, 2017. понеділок

Новое время

UA RU
Японія. Токіо

Життя інших

17 березня, 2017
Японці створили найбільший мегаполіс світу і зробили його комфортним середовищем проживання для людей

Японці створили найбільший мегаполіс світу і зробили його комфортним середовищем проживання для людей

 

Віталій Сич

  

 

У мене є список з десяти країн, які я хотів би відвідати. Японія завжди стояла в ньому окремо з кількох причин. По-перше, туди непросто дістатися. По-друге, вона відрізняється від решти світу — інші люди, особлива цивілізація, острівна культура, яка тривалий час формувалася в ізоляції.

Коли у мене нарешті з'явився шанс там побувати, я безмежно зрадів. Не в останню чергу тому, що дістатися до Токіо з Києва і назад виявилося можливим лише за $680 — якщо, звісно, вам вдасться потрапити на акцію на сайті Air France.

Три години до Парижа і 13 годин від Парижа до Токіо — і ми з друзями нарешті тут. Ми прибули пізно ввечері і відразу ж вирушили на прогулянку містом — в район Roppongi, центр нічного життя, хотілося відчути його на смак. Однак чи то далася взнаки втома після перельоту, чи то це була особливість району і дещо хаотичної його забудови, але Токіо нас зовсім не вразило у перший вечір. Здавалося, його кращі часи залишилися в минулому — до розквіту Південної Кореї і Китаю, що поклало край світовій гегемонії японців в електроніці і технологіях. Вже наступного дня я зрозумів: перше враження було помилкове.
 
  

У недільний вечір більшість закладів у Roppongi вже були закриті. Зазивала-афроамериканець, побачивши туристів, запропонував мені піднятися на ліфті в кафе, яке ще працювало. Я пішов у розвідку. Кафе виявилося борделем. Роздягнені дівчата нудьгували, деякі на жердинах, жодного клієнта. Жінка-менеджер зі слов'янським обличчям англійською озвучила мені прейскурант.

— А ви звідки? — я перейшов на російську.

— З Владивостока,— відповіла "матуся" і вказала на свою колегу: — А ось вона — з Хабаровська. Нам тут летіти дві години. О, а ви — наш?

— Не зовсім,— відповів я, не вдаючись до політичних подробиць.

Я збирався йти, але в цей момент до мене приєдналися мої супутники — зазивала внизу обдурив їх, сказавши, що "їхньому другу", тобто мені, сподобалося.

Навколо все було зачинено, і ми вирішили випити по джин-тоніку і піти. Після того як співробітниці закладу дізналися, що ми з Києва, зав'язалася розмова.

— Мій батько дуже переживає через те, що відбувається з Україною,— сказала "матуся" з Владивостока.— Що там у вас?

Я подумав, що хабаровські повії — не найкраща компанія для політичних дискусій. Але деякі члени нашої групи все ж вплуталися в неї, емоційно пояснивши жінкам зі "зниженою соціальної відповідальністю" (як висловився про них їхній же президент), що "там у нас". Ми розрахувалися за джин-тонік і пішли назустріч дійсно прекрасному.
   


СВЯТЕ МІСЦЕ: У храмі Мейдзі японці люблять влаштовувати весільні церемонії
СВЯТЕ МІСЦЕ: У храмі Мейдзі японці люблять влаштовувати весільні церемонії


Саме час був покинути готель і почати огляд токійських пам'яток. Список обов'язкових до перегляду місць в Токіо починається з храму Мейдзі. Хоча імператор Мейдзі, померлий в 1912 році, і його дружина поховані в стародавній столиці Японії Кіото, токійці звели храм у своєму місті, щоб його жителі могли регулярно віддавати належне найбільш шанованому правителю в історії країни. Мейдзі для Японії — це Кемаль Ататюрк для Туреччини або Лі Кван Ю для Сінгапуру. Це людина, яка за час свого правління перетворила феодальну, відсталу та ізольовану Японію в одну з найсильніших держав світу. 

Прямо біля храму — ще одна, значно молодша, але не менш цікава пам'ятка Токіо — Харадзюку (Harajuku), район японської молодіжної моди. Тут народжуються модні тренди. Дівчата з рожевим і блакитним волоссям, одягнені в костюми персонажів аніме, готичних лоліт і чорт знає кого ще. Комусь це може бачитися екзотичним фрік-шоу, мені це здалося зворушливим, самоіронічним і дуже вільним.

Апофеоз свободи настає в неділю, коли хлопчики і дівчатка Харадзюку збираються на мосту і конкурують за увагу публіки своїми нарядами. Якби можна було придумати стилістичний і смисловий антипод цій молоді, ним би стали гопники. Але гопників у Токіо немає.

фото-дівчина з рожевими волоссям
ГЕНЕРАТОР ТРЕНДІВ: Дівчина, одягнена в стилі харадзюку, закликає відвідувачів у магазин в однойменному районі, який регулярно породжує нові тренди в моді

Те, що моє перше враження про Токіо було помилковим, я визнав, як тільки потрапив в торгові райони Гіндза (Ginza) і Сібуя (Shibuya). Три-, а іноді і шестиповерхові магазини Louis Vuitton, Armani, Burberry, Bvlgari, Cartier, Prada, Dior і Chanel ненав'язливо нагадують, що Токіо — одна зі світових столиць за масштабами споживання.

Величезні щити відео- і світлової реклами небачених для українців розмірів і форматів перетворюють ці райони на подобу Лас-Вегаса і Макао.
  


ЕПІЦЕНТР НІЧНОГО ЖИТТЯ: Велика кількість реклами в районі Кабукі-те ненав'язливо нагадує, що вночі в Токіо теж є чим зайнятися
ЕПІЦЕНТР НІЧНОГО ЖИТТЯ: Велика кількість реклами в районі Кабукі-те ненав'язливо нагадує, що вночі в Токіо теж є чим зайнятися


 
Якщо і є в Токіо місце, яке краще за інших демонструє масштаб мегаполісу, то це легендарне перехрестя в Сібуї, яке багато хто вважає найбільшим у світі. Деколи його одночасно перетинають понад тисячі осіб. До речі, воно є найбільш фотографованим місцем у Токіо.

фото-перекресток
КАДР У КОЛЕКЦІЮ: Найбагатолюдніше в світі перехрестя в районі Сібуя є одночасно і найбільш фотографованим місцем у Токіо

У Токіо є поняття нічного і денного населення. До першого належать ті, хто живе в місті, до другого — ті, хто працює в ньому. Міська влада налічує 13 млн осіб перших і 15 млн — других. Це приблизно населення Бельгії, Чехії та Австрії, разом узятих.

Але це лише в зоні, адміністративно обмеженій назвою Токіо. Є тут ще таке поняття, як Велике Токіо — місто з передмістями та прилеглими районами. Так ось, Велике Токіо — це найбільша агломерація світу з населенням до 50 млн осіб. А це означає, що до вищеназваної трійці можна додати населення Данії, Швеції, Норвегії та Ліхтенштейну.

Будь-який путівник по місту скаже вам, що ваша обов'язкова туристична програма в японській столиці не виконана, якщо ви не відвідали Імператорський палац. По суті, це величезний парковий комплекс з імператорськими садами, де ви можете чудово провести час. Будьте готові до того, що сам палац ви побачити не зможете — його відкривають лише два дні на рік: на Новий рік 2 січня і на день народження імператора 23 січня. Більшість відвідувачів гуляють не тільки всередині Імператорського палацу, але й по його периметру — тут вони шукають Подвійний міст або міст Нідзюбасі, щоб поповнити свою колекцію фотографій знімком біля другого за популярністю місця в Токіо.
   


КОРОЛІВСЬКІ САДИ: Імператорський палац, по суті, являє собою парк у діловій частині міста і дещо нагадує Central Park у Нью-Йорку
КОРОЛІВСЬКІ САДИ: Імператорський палац, по суті, являє собою парк у діловій частині міста і дещо нагадує Central Park у Нью-Йорку


 
Дивна річ, але найкомфортніше в Токіо я відчував себе в діловому районі Маруноуті (Marunouchi), прилеглому до Імператорського палацу. Зазвичай діловий район у великому мегаполісі — це будівлі з бетону і скла і однакові люди в костюмах, захоплені лише бонусами. Ввечері такий район вмирає.

Маруноуті ж виявився не сучасним, з сотнями хмарочосів, а затишним і сповненим життям. З деревами, пішохідними зонами, магазинами і піцеріями, вщерть переповненими навіть увечері. Маруноуті остаточно змінив моє перше враження про Токіо і дозволив буквально фізично відчути, що Японія — третя економіка світу після США і Китаю, а ВВП однієї лише японської столиці рівно в 20 разів вище за ВВП всієї України — $1,7 трлн проти $87 млрд.

фото-Мариноути
ОБОВ'ЯЗКОВИЙ ДЛЯ ВІДВІДИН: Маруноуті з його вокзалом у колоніальному стилі — не тільки діловий, але й дуже атмосферний район

Перше, що мене здивувало в місті,— тут немає заторів. Я уявляю, який рух був би на Петрівці або проспекті Перемоги в Києві, якби в українській столиці жили 15 млн осіб. Це був би в буквальному сенсі апокаліпсис. У центрі ж Токіо заторів немає взагалі. Виявилося, що фактори, які стримують приплив особистого автотранспорту в центр і трафік у місті взагалі, мають економічну природу.

По-перше, тут не можна просто зібрати грошей і купити особистий автомобіль. У вас має бути паркувальне місце, а його оренда в центрі може зрівнятися з вартістю оренди невеликої квартири. До того ж вам треба заплатити чималу страховку, річний податок і, головне, пройти відверто дорогий техогляд двічі на рік. За моїми підрахунками, витрати на утримання і постійне використання особистого автомобіля в Токіо можуть доходити або навіть перевищувати $1 тис. на місяць. І це при середній японській щомісячній зарплаті в $3 тис.
  


ОСВІЖИМОСЯ ПІСЛЯ РОБОТИ: У діловому кварталі Маруноуті шампанське Moet & Chandon настільки ж ходовий товар, як джин з тоніком біля станцій київського метро
ОСВІЖИМОСЯ ПІСЛЯ РОБОТИ: У діловому кварталі Маруноуті шампанське Moet & Chandon настільки ж ходовий товар, як джин з тоніком біля станцій київського метро


 
Додайте сюди громадський транспорт, який чудово працює, і таксі, і стає зрозуміло, чому багато жителів Токіо воліють приїжджати на роботу на метро або автобусі.

Дорогий техогляд, який коштуватиме $1-2 тис. двічі на рік залежно від типу автомобіля, пояснює другу загадку Токіо — у 15‑мільйонному місті абсолютно чисте повітря. Чим старший автомобіль, тим вища вартість техогляду. У якийсь момент стару машину стає вигідніше просто продати.

До того ж багато транспортних засобів у Токіо використовують гібридні двигуни. Результат очевидний — японська столиця уникла долі багатьох азіатських мегаполісів — таких, наприклад, як Пекін, де через смог часто нічого не видно далі кілометра. І не тільки азіатських. За загальним визнанням членів нашої групи, повітря у 15‑мільйонному Токіо чистіше, ніж у 3‑мільйонному Києві.

Здивування № 3: люди. Я очікував побачити виснажених важкою роботою і стурбованих своїми проблемами жителів величезного мегаполісу. Мої очікування не виправдалися. Всі жителі Токіо, з якими я зустрічався, були доброзичливі та привітні. Всюди — у транспорті, на вулиці і кафе. Японці легко йшли на контакт і спілкувалися на будь-які теми. Ніякого снобізму у ставленні до українців, з яким іноді доводиться стикатися в Європі. Англійської мови цілком достатньо для насолоди містом.

фото-реклама-аніме
РАЙ ІГРОМАНА: Район Акіхабара — те що треба, якщо ви хочете купити електроніку, комп'ютерну гру або футболку з героєм аніме

При цьому жителі столиці дійсно багато працюють. Згідно з даними японського уряду, 22% японців працюють більше 50 годин на тиждень. Такий же показник у США становить 16%, а в Німеччині — 11%. До того ж середня відпустка японця становить лише дев'ять днів на рік, порівняно з 20 днями у британців і 25 днями у французів. Необхідність виконання робочих завдань призводить до того, що багато хто не встигають взяти невелику відпустку. Часті перевтоми на робочому місці змусили уряд розглянути запровадження законодавчої вимоги про те, що кожен японець повинен брати як мінімум п'ять днів відпустки на рік.

"Навіщо японці стільки працюють?" — запитаєте ви. Все просто: вони беруть участь у глобальній конкуренції. І часто виграють її.

У п'ятницю ввечері всі бари і ресторани на пішохідних вулицях району Акасака (Akasaka) забиті під зав'язку людьми в костюмах і краватках. Тим, хто не забронював стіл за кілька днів, місця на святі життя немає. Стрес від глобальної конкуренції знімають і молоді фахівці, і топ-менеджери за 50. Тих, хто вдало струсив з себе тягар робочого тижня, колеги відводять під руки. При цьому всі веселі і доброзичливі.
  


ВИРВАЛИСЯ НА ВОЛЮ: Молоді офісні працівники знімають стрес від робочого тижня в п'ятницю ввечері
ВИРВАЛИСЯ НА ВОЛЮ: Молоді офісні працівники знімають стрес від робочого тижня в п'ятницю ввечері


 
Жителям Токіо і туристам є де провести вечір п'ятниці — і не тільки. Японська столиця вже багато років посідає перше місце в світі за сумарною кількістю зірок гіда Мішлен, якими володіють токійські ресторани — 304 зірки проти 134 у Парижа і 99 у Нью-Йорка.

Гастрономічний ландшафт великий і різноманітний як за типом кухні, так і, звичайно, за ціною. В один з вечорів ми вирушили до традиційного ресторану, що пропонує яловичину кобе — особливий вид японської мармурової яловичини, вирощеної за спеціальною технологією. Невеликий стейк грамів на 120 прибув з цінником в $115. Тобто 1 грам — $1. М'ясо було надзвичайно ніжним і соковитим. Але найбільше в цьому ресторані мене порадувало те, що рахунок оплатила сторона, яка запросила.

В той же час у вже згаданому районі Акасака в одній з забігайлівок ви можете взяти просто з акваріума свіжі гребінці — гастрономічна розкіш за київськими мірками — і самі посмажити їх тут же, на решітці з газовим пальником, заплативши всього кілька доларів.
 
 
    
  

Якимсь резюме до візиту в Токіо може стати підйом на оглядовий майданчик телевізійної вежі Tokyo Skytree — друга за висотою споруда у світі після дубайського хмарочоса Бурдж-Халіфа. Тут, на висоті 450 м, можна побачити, що Токіо нескінченний у всі чотири сторони, і здивуватися, як японцям вдалося не просто створити цей гігантський мегаполіс, але і зробити його вкрай комфортним середовищем проживання.

фото-літак
ОДНА З ЧОТИРЬОХ СТОРІН: Лише на оглядовому майданчику телевежі Tokyo Skytree можна отримати уявлення про те, наскільки величезна японська столиця
Коментарі

Коментарі

1000

Правила коментування
Показати більше коментарів