24 травня, 2017. середа

Новое время

UA RU
Сванетія

Подорож до високогірної скарбниці Грузії

30 червня, 2016

С ванетія – найвисокогірніший край «країни вовків», як кількома століттями раніше називали теплу, сонячну, але мужню Грузію. Саме тут, в суворих умовах первозданної природи, живуть найменш відкриті, розважливі хранителі гірських традицій – свани.

Шлях у ці краї довгий і місцями важкодоступний, однак все те, що пощастить побачити подорожуючим до Сванетії, без сумнівів, варте всіх зусиль.

Тбілісі та Мцхета: <br>Нова й стара столиці
Тбілісі та Мцхета:
Нова й стара столиці

Тим, хто вперше планує візит до Грузії, буде цікаво почати свій маршрут з найбільшого міста цієї країни, її столиці з 5 століття – Тбілісі. Місто з 1,5-мільйонним населенням, що розкинулося на обох берегах річки Кура (або по-грузинськи Мткварі), наповнений історичними пам'ятками, зразками сучасної архітектури, а також відчуттям привітності та свободи.

«Я періодично приїжджаю сюди, поєднуючи роботу й відпочинок, протягом останніх п'яти років. Мені дуже подобається спостерігати, як змінюється місто», - каже італієць, сусід по готелю.

Місто Тбілісі, що було засноване царем Вахтангом Горгасалі (Вовча Голова) і стало столицею замість Мцхети, отримало свою назву від теплих джерел, якими по сьогоднішній день славиться грузинська столиця. Квартал тбіліських лазень, заснованих на сірководневих джерелах, в яких любили бувати Олександр Пушкін та Олександр Дюма, сьогодні працюють цілодобово. За словами банщика з майже 20-річним стажем Йосипа Мамедова, відвідування лазень лікує шкірні захворювання, опорно-руховий апарат, та й взагалі «дає людині крила».

Щоб оцінити різноманітність і масштаби міста варто піднятися на відкритій у 2012 році канатній дорозі до частково пошкодженої землетрусом в 19 столітті фортеці Нарікала. За вражаючою панорамою нічного міста в тисячі різнокольорових вогнів гості й жителі Тбілісі приїжджають на гору Мтацмінда – оспіваний в книгах і піснях символ грузинської столиці.

фото1

В 20 км їзди від Тбілісі Військово-грузинською дорогою знаходиться колишня столиця Грузії – Мцхета – названа за кількість храмів і святинь «другим Єрусалимом». Саме тут, на вершині гори біля злиття Кури й Арагві, свята Ніно встановила дерев'яний хрест на знак прийняття країною християнства в 4 столітті. Вже в 5 столітті на місці хреста був зведений храм, а з 1996 року Джварі став чинним чоловічим монастирем.

Поруч знаходиться ще один пам'ятник Всесвітньої спадщини ЮНЕСКО, один з головних духовних центрів Грузії – храм Светицховелі («хрест животворящий»). Тут зберігається хітон Ісуса Христа, фрагмент хреста, на якому він був розп'ятий, і мощі святого Андрія Первозванного. Величний храм служив місцем коронації та усипальницею для представників царського роду.

Сьогодні найдавніше місто Грузії Мцхета є затишним містечком з населенням близько 10 тисяч осіб. По центральній вулиці історичної частини знаходиться безліч сувенірних крамниць, а також гостьових будинків для туристів.

Розстріляна росіянами батьківщина Сталіна

Приблизно 50 км шляху розділяють місто-музей Мцхету й місто Горі. Хоча цей населений пункт вважається одним з найдавніших у країні та є досить великим за кількістю жителів (48,3 тис. осіб на січень 2016 року), він найбільше відомий помпезним музеєм найзнаменитішого уродженця Горі - Йосипа Сталіна.

Експозицію одного з найдорожчих музеїв нинішньої Грузії (вартість вхідного квитка – близько 7 доларів) почали збирати за життя диктатора, хоча сам він сюди так жодного разу й не завітав. У часи президентства Міхеїла Саакашвілі до експонатів хотіли додати дані про організовані Сталіним репресії, однак справа загальмувала.

Зазначимо, що ставляться до радянського тирана на батьківщині абсолютно по-різному: деякі місцеві жителі пишаються відомим земляком, інші – обурені цим, а треті – закликають пам'ятати історію, щоб не повторювати її помилок.

Тим не менш, саме в Горі найдовше від грузинської декомунізації вдалося рятуватися останньому в країні пам'ятнику Сталіну. Симпатики комунізму довгий час відстоювали статую, поки після агресії РФ в Північній Осетії в 2008 році, коли російські танки розстріляли мирний Горі й увійшли в місто, грузинська влада не заговорила про перенесення статуї до Музею російської окупації.

В ніч на 25 червня 2010 році Сталін був демонтований і перенесений в музей його імені. Цікаво, що сьогодні найбільше приваблюють статуя та інші зібрані в музеї артефакти ізраїльтян, китайців та росіян.

фото2

В 12 кілометрах від Горі, на лівому березі Кури знаходиться ще одна перлина Грузії – печерне місто Уплісцихе, що в перекладі означає «фортеця пана». Перші жителі в природних печерах з пісковика з'явилися у 2 тисячолітті до нашої ери, потім скельне місто стали розбудовувати і розширювати, додаючи всі необхідні для життя комунікації та споруди. Тут досі збереглися найдавніші давильні винограду і сховища вина – марані, водопровідна система, в'язниці-колодязі, поганські жертовники. Пізніше, з приходом християнства на грузинську землю, на місці язичницьких культових місць були зведені храми.

Надійно укріплене з усіх сторін місто-фортеця з таємним тунелем, що виходить до річки, процвітало до 15 століття, коли поступово почало втрачати свою велич і було повністю покинуте жителями. У 50-х роках 20 століття в покинутих скелях були виявлені людські останки і місто почали відкопувати та вивчати археологи.

Відновивши частину стародавнього Уплісцихе, вчені виявили близько 150 уцілілих приміщень у скелях, у багатьох з яких прадавні будівельники намагалися з пісковика відтворити елементи традиційної архітектури регіону – колони, прикраси стелі та стін.

З усіх відкритих для туристів приміщень сьогодні повністю функціонує одне – церква 10-11 століття Уплісцулі. Тут, як і десять століть тому, проводяться богослужіння, можна поставити свічку й поговорити зі священиком.

"Грузинський Трускавець"

Якщо проїхати 242 кілометри від Тбілісі поїздом і вийти на залізничному вокзалі в Цхалтубо, потрапляєш в колишній курорт всесоюзного значення, куди на лікування з'їжджалися високопоставлені чиновники всього СРСР.

Місто з унікальними радоновими джерелами, яке вперше згадувалося як лікувальний центр з 12 століття, в радянські часи був поділений на бальнеологічну, санітарну та житлову зону й забудований санаторіями. Саме сюди на реабілітацію приїжджали спортсмени і космонавти, й приймали прописані місцевими лікарями ванни, душі, проходили курси розтягуваннь та масажів. В Цхалтубо досі знаходиться єдиний у світі Музей милиць в пам'ять про всіх тих, хто одужав та покращив здоров'я.

Після здобуття Грузією незалежності та розпаду Союзу унікальний курорт втратив масштаби своєї популярності. Кілька років тому грузини почали відновлювати величезні санаторії в стилі радянської архітектури, що занепали. Зараз Цхалтубо – місто з надзвичайно сприятливим кліматом і унікальною лікувальною водою – потроху повертає втрачені позиції.

Сьогодні жителі країни приїжджають сюди заради лікувальних процедур, але частіше Цхалтубо використовують як перевалочний пункт для тривалої подорожі в гірські регіони Грузії.

фото3

Також поруч з курортом Цхалтубо знаходиться відома за межами країни пам'ятка – Печера Прометея (Куміставі). Підземний хід, що має довжину близько 1,5 кілометра і проходить на глибині від 20 до 80 метрів, був випадково виявлений спелеологами в 1983 році.

Після двох років укріплення, будівництва доріжок і сходів, зміцнення коридору печери, а також головної особливості – установки німецького освітлення, яке за допомогою різнокольорової підсвітки змінює створену природою низку підземних залів на щось казкове й загадкове, печера була відкрита для відвідування туристами в 2011 році. Автори проекту також додали по всьому маршруту акустичну систему, яка відтворює класичну музику, позбавляючи підземні утворення – сталактити і сталагміти – певної зловісності.

В хорошу погоду, доплативши до вартості вхідного квитка близько 5 доларів - 10 ларі (загалом вийде 17 ларі або приблизно 8 доларів), можна закінчити подорож печерою Прометея в човні, випливши з різнокольорового царства по підземному озеру.

Серце і душа Сванетії

Трохи більше 200 кілометрів відділяють здравницю Цхалтубо від головного населеного пункту регіону Сванетія – Местії. Згідно з більшістю навігаторів і путівників, ви повинні подолати цей маршрут годин за чотири-п'ять. Побудовані за часів Саакашвілі дороги в такому важкодоступному регіоні цьому посприяють, нехай на них і їхнього «будівельника» щосили скаржаться місцеві жителі (це вони не бачили українських доріг!).

Однак не поспішайте стрімголов планувати прогулянку по Местії. Наш автомобіль і його пасажири, що раз-у-раз захоплювалися нереального виду красотами за вікном і випрошували одну зупинку за іншою, щоб помилуватися, добирався до пункту призначення приблизно сім годин. Водосховища з блакитною водою, засніжені гірські вершини і скелі, що нависають над дорогою, змушують забувати про те, що ти вже довгий час у дорозі.

Сам гірський регіон Сванетія – з суворим кліматом і особливими людьми. Тут навіть у червні в готелях на ніч включають опалення, а з їхніх вікон видно гори в снігу. Представники інших грузинських народностей жартують над місцевими горянами – сванами. Тутешні люди і справді менш відкриті й хочуть спілкуватися, тут в меншій кількості володіють російською й англійською, але традиційна грузинська привітність не чужа й сванам.

фото4

Включена до списку об'єктів всесвітньої спадщини ЮНЕСКО Сванетія – край зі збереженими традиціями і ще більш сильно проявленими ніж у рівнинній Грузії родовими цінностями. Тут здавна жили цілими сім'ями під керівництвом старійшин, які вирішували всі найважливіші питання. У кожної з сімей була своя сімейна вежа, яку використовували для захисту від ворогів. Кілька років тому держава взялася відновлювати унікальні сванські вежі, щоб зберегти їх і показати світові. Таким чином, зараз власники такої споруди можуть розраховувати на допомогу держави в її реконструкції.

Також часто важкодоступна Сванетія в миті небезпеки ставала скарбницею Грузії. Сюди, подалі від ворогів та інтервентів, звозили цінності й святині, які, завдяки горам і сванам були під надійним захистом.

У самій Местії – культурному осередку регіону й нинішньому центрі високогірного туризму й альпінізму – збереглися вежі переважно 12 століття і церкви 10-14 століть. Центр селища, розташованого на висоті близько 1500 метрів над рівнем моря, викладений бруківкою в стилістиці кам'яних осель місцевих жителів.

У центрі Сванетії безліч туристів і мандрівників з різних куточків земної кулі. За словами місцевих жителів, дуже люблять грузинські гори американці, ізраїльтяни, а ми зустріли величезні натовпи японців повіжного віку. У грудні 2011 року поряд з Местією було відкрито гірськолижний курорт Хацвалі з двома підйомниками і трьома трасами різної складності. Влітку можна піднятися на підйомнику на гору Зурулді, з якої відкривається вид на третю за висотою гору Сванетії – Ушбу (4710 метрів).
  

 

  

Між серцем регіону Местією та його душею - маленьким селищем Ушгулі знаходиться найжахливіша грузинська дорога, протяжністю 48 кілометрів. В країні, в якій будівництво доріг за попередньої влади стало одніим з найважливіших державних завдань, шлях в Ушгулі виглядає частиною екскурсії. Автомобілі долають її години за три, деякі туристи вважають за краще дістатися до найбільш високогірного селища Європи пішки – і витрачають на це три дні. Місцеві водії лають владу й вимагають хорошої дороги, а мандрівники – в захваті й схрещують пальці в надії, що сюди будівництво не добереться.

Ушгулі, що розкинулося на схилах гори, з населенням у кілька сотень жителів і абсолютною відсутністю доріг між традиційними кам'яними сванськими будинками сьогодні є цілісною архітектурно-історичною пам'яткою. Тут ти добре розумієш, що це – трохи інша Грузія: ще більш волелюбна, незалежна і така, що живе з повагою до традицій.

Прилетіти в Ушгулі можна на вертольоті, попередньо найнявши його приблизно за 500 доларів. Вдвічі дешевше коштуватиме переліт туди і назад в Грузію з України. Авіакомпанія YanAir виконує рейси з Києва та Одеси в грузинські Тбілісі (п'ять разів на тиждень) і Батумі (щодня). 

  

 

Текст та фото: Марія Кабацій

Коментарі

Коментарі

1000

Правила коментування
Показати більше коментарів