7 грудня, 2016. середа

Новое время

UA RU
Світ. Переворот свідомості

Султан Ердоган

27 липня, 2016
Президент Туреччини жорстко придушив державний переворот

Президент Туреччини жорстко придушив державний переворот. Тепер ніщо не заважає йому досягти абсолютної влади та розгорнути Туреччину спиною до Європи й обличчям до мусульманської Азії. Захід шокований

Олександр Пасховер

 

 

У професора турецького Університету економіки та технологій торгової палати і біржі Тогрула Ісмаїла тепер уже відмінний настрій.

“Дякувати богу, все закінчилося,— каже він про невдалий державний переворот у ніч з 15 на 16 липня.— Все спокійно". Оскільки Ісмаїл живе та працює в центрі Анкари, всю картину того, що відбувалося, він спостерігав не тільки по телевізору, але і з вікна власного будинку. І ця картина здалася йому не такою жахливою, якою могла б бути. “Це спроба перевороту вузької групи військових,— продовжує співрозмовник НВ.— Генералітет не підтримав. Якщо б вони підтримали, ніякий народ не допоміг би".

Але народ допоміг. У результаті вперше в новітній історії Туреччини під час перевороту — а їх за останні півстоліття було вже чотири (1960, 1971, 1980, 1997) — перемогли не прихильники розвитку світської держави, послідовники засновника республіки Мустафи Кемаля Ататюрка, а апологети ісламізації всієї країни, що йдуть за своїм багаторічним лідером — президентом Реджепом Ердоганом.

Як наслідок, після довгих років адаптації європейських цінностей у мультикультурній Азії Ердоган розгортає свою країну спиною до Заходу й обличчям до Сходу. Туреччина — занадто велика і важлива держава на міжнародній арені, щоб цей фінт вухами залишився непомітним і невідчутним — як для сусідів, так і заокеанських партнерів Анкари.

Євген Духович, директор з комунікацій українського Міжнародного центру перспективних досліджень, каже, що державний переворот і його наслідки викликали на Заході подив і роздратування. Туреччина — член НАТО, а це накладає на країну певні зобов'язання.

“Вибач, але з твоєї території проводяться основні операції з боротьби з Ісламською державою,— озвучує Духович причину масового роздратування західних партнерів.— У тебе стоять американські літаки, а ти тут влаштовуєш ось це все".

Він відповідає турецькому ідеалу хитрого, розумного, владного господаря
Євген Духович, директор МЦПД

Крім того, добробут Туреччини цілком залежить від іноземних інвестицій і позик, від європейських ринків і настроїв міжнародних бірж. Все, що "нажито непосильным трудом" за останні 15 років, може зникнути. При тому що за час правління Ердогана, з 2003‑го — як прем'єр-міністра і з 2014‑го — президента Туреччини, ВВП країни збільшився вп'ятеро, поставивши світовий рекорд.

“Це і збиває всіх з пантелику,— дивується Духович.— У тебе все нормально, у тебе ліберальна економіка, прекрасне зростання, і тут ти починаєш заглиблюватися в цей ісламізм". Утім, звинувачувати Ердогана в ісламізмі — це все одно, що образити Леніна соціалізмом або Барака Обаму — американізмом. Ердоган — ісламіст зі стажем. І в цьому вся суть.

Турецька Партія регіонів

Хакан Явуз, доцент кафедри політології та Центру з вивчення Ближнього Сходу в Університеті штату Юта, 2009 року видав книгу Секуляризм і мусульманська демократія в Туреччині. У ній він цитує депутата від керівної Партії справедливості та розвитку (ПСР), який сказав йому: "Єдиний орган, який ми використовуємо в парламенті,— це рука". Тобто думати взагалі не треба. За партію думає її лідер Ердоган. У пересічних членів партії таке становище викликало боязке обурення. Ще 9 грудня 2005 року в інтерв'ю газеті Milliyet депутат від ПСР Туран Чомез констатував: "Від нас чекають, що ми просто підніматимемо руки на підтримку будь-якого закону, запропонованого урядом".

Тоді ж головний прокурор Верховного апеляційного суду Нурі Ок звернувся до Конституційного суду з проханням зробити депутатам ПСР попередження, якщо ті не внесуть зміни до свого статуту, які звузять занадто широкі повноваження їхнього лідера Ердогана. Зокрема, прокурор зазначив, що у демократичних системах одна людина не може мати такі широкі повноваження з відбирання кандидатів на вибори або вирішальний голос у призначенні партійної верхівки. Але саме з 2005 року Ердоган набув практично диктаторського контролю над ПСР.

“Партія регіонів в чистому вигляді,— проводить паралель Духович.— Або навіть Єдина Росія. Точніше, Єдина Туреччина". Єдина різниця між українськими регіоналами або російськими єдиноросами — в тому, що ПСР дійсно є партією, зібраною за ідеологічним, а не клановим принципом. І ця ідеологія — курс на ісламізацію. Такий курс означає відхід від програми батька нації Кемаля Ататюрка, який на початку минулого століття заклав підвалини європеїзації Туреччини, її світськості.

Гарантом цієї ідеологічної лінії завжди виступала армія. І такою вона залишалася до останнього часу. Богдан Яременко, генконсул України в Туреччині з 2010 до 2013 року, згадує, що, коли він почав свою дипломатичну місію, на його очах спалахнув скандал. Військові відмовилися брати участь у державних урочистостях, бо дружини турецьких політиків прийшли в хіджабах. "До цього вважалося, що все, що робиться в державі, має бути світським і не мати ніяких проявів, пов'язаних із ісламом",— пояснює Яременко.

Проте Ердоган коли м'яко, а коли і жорстко, але все ж ісламізував політику і суспільне життя країни, чому турки довго пручалися. Осман Пашаєв, в минулому власкор кримськотатарського каналу ART, згадує, що ще 2004 року, тобто на початку сходження, політична сила Ердогана спробувала внести в кримінальний кодекс статтю, що карала за подружню невірність. Ця норма витягнута ймовірніше з Корану, ніж з римського права. "Траплялися і поліцейські рейди в приватні будинки з метою з'ясувати, чи проживають під одним дахом дівчата та хлопці, які не перебувають у шлюбі",— наводить Пашаєв ще один приклад.

Тоді турецьке суспільство ще не було готове прийняти ці та інші нововведення з релігійним підтекстом. По-перше, провінція, де і тліли ісламські настрої, була бідною і не могла служити надійною опорою. По-друге, ще була досить сильна опозиція, і головні медіа не потрапили під тотальний контроль і привабливість влади, як нині. І по-третє, Туреччина всіма силами прагнула до Євросоюзу, а європейські цінності — права людини, гарантії всіх громадських свобод — погано поєднуються з ісламським поглядом на сучасне життя. Але Ердоган прийшов і дав ладу.

Економіка має бути

У 2001 році інфляція завдала турецькій ліри нищівного удару вагою 68% річних. Ціни злетіли вгору. Уряд подав у відставку, і за одну добу з країни пішло $4,5 млрд. За кілька місяців банки втратили близько 60% активів. 21 з них розорився. ВВП Туреччини здувся на 10%. У 2002 році дефіцит бюджету перевищив 14% ВВП — у цю діру провалилася вся економіка. Туреччина трималася на плаву за рахунок зовнішніх позик і допомоги МВФ.

Тоді здавалося, що на вихід з колапсу потрібні роки. У 2002 році в результаті виборів ПСР отримала парламентську більшість. У 2003‑му її лідер Ердоган став прем'єр-міністром. Щоб повернути до Туреччини капітали-втікачі, він зрівняв у правах вітчизняних і зарубіжних інвесторів, зменшив кількість необхідних дозвільних процедур для останніх, звільнив від ПДВ і мита імпорт технологій. У 2006 році знизив ставки податку на прибуток з 30% до 20%.

 

 

І якщо на старті прем'єрства Ердогана в 2003 році обсяг прямих іноземних інвестицій (ПІІ) становив $1,7 млрд, то за чотири роки ПІІ перевалили за $22 млрд нав рік. ВВП у 2003 році досяг $300 млрд, до закінчення його прем'єрства в 2014 році він був понад $ 800 млрд. У листопаді 2009 року турецька газета Milliyet опублікувала список 500 найвидатніших мусульман сучасності, складений спільно з Джорджтаунським університетом США і Королівським центром ісламських досліджень Йорданії. У списку було 20 турецьких громадян, на п'ятому місці — Ердоган. За що ж йому такі почесті? Видання пояснило: "Ердоган орієнтований на цінності ЄС".

Цей журналістський пафос тепер виглядає дурним жартом. Лідер ПСР завжди був далекий від європейських цінностей і дуже близький до цінностей Сходу. "Ердоган один з тих лідерів, хто небайдужий до критики. Особливо до образ,— каже професор Ісмаїл.— Подає в суд на журналістів".

Після того як Ердоган у 2014 році став президентом, він зумів здивувати весь світ своїм ставленням до медіа. До початку 2016‑го він подав позови на понад 1,8 тис. журналістів і громадських активістів, звинувативши їх в образі президента. За цей гріх в Туреччині передбачено штраф або позбавлення волі строком до чотирьох років.

Ердоган судиться не тільки зі своїми громадянами, але і з журналістами інших країн. Наприклад, 22 березня посла Німеччини в Туреччині Мартіна Ердмана викликали в турецьке МЗС через те, що німецький телеканал показав гумористичний відеоролик про Ердогана в сатиричній телепередачі Extra 3 на каналі NDR. В ньому прозвучала пісня про Ердогана з критикою його дій щодо опозиційних журналістів.

“Дуже різкий, грубий. Він запросто може ображати,— визнає Ісмаїл.— Але разом із цим він дуже уважний до своїх соратників. Як будь-якому харизматичному лідеру, йому притаманне все".

Незважаючи на певну східну деспотичність, а можливо, і завдяки їй, Ердогана любить і поважає турецька глибинки. Вона і є його електоральна опора в добрі та лихі часи. "Ті люди, які вийшли лупити ременями солдатів,— це ж не середній клас. Це в найліпшому разі робочі та торговці. Для них він бог,— каже Духневич.— Бо він відповідає турецькому ідеалу хитрого, розумного, владного господаря".

При цьому Ісмаїл категорично не згодний, що Ердоган хоч трохи схожий на диктатора. Навпаки, він вважає, що стиль правління президента — це просто такий тип східної демократії. У країні є опозиційні партії. У парламенті вони представлені трьома розрізненими силами, але все ж це 48% голосів виборців. "Хіба це авторитаризм? — запитує професор-міжнародник.— Просто у нього [Ердогана] такий характер. Він любить контролювати ситуацію".

Державний переворот, який ледь не стався в ніч з 15 на 16 липня, а головне, все те, що відбувається після,— ілюстрація того, що президент Туреччини не тільки любить, але вміє контролювати ситуацію найрішучішими заходами.

У перші ж кілька днів Ердоган вивів з турецького уряду понад 250 чиновників. Із МВС звільнено майже 9 тис. осіб. 30 губернаторів і 47 голів районних адміністрації також негайно позбулися роботи. Понад 15 тис. співробітників Міносвіти і держшкіл звільнені. У 21 тис. викладачів приватних шкіл відібрані ліцензії, понад 1,5 тис. деканів численних вишів теж викинуто в прірву. Близько 1,5 тис. імамів відсторонені від своїх посад. Тисячі військовослужбовців і поліцейських заарештовані.

З такою хваткою у Ердогана тільки два шляхи: або він веде країну в Мекку, або країна веде його до прокурора. Ймовірніше, станеться перше, бо прокурорів і суддів президент теж звільняє і заарештовує з нечуваною продуктивністю.

Турецький гамбіт

Ердоган уловив, а швидше сформував настрої турецького суспільства. І його західним сусідам, зокрема Україні, має бути не все одно, якими є ці настрої. Духович каже, що два тижні тому побачив результати останнього соцопитування: 8% турків співчувають ІД, 19% — не знають, яке у них ставлення до ІД.

Тобто приблизно 27% населення країни симпатизують ідеям найрадикальніших у світі ісламістів або не відчувають будь‑яких негативних емоцій до тих, хто оголосив тотальну війну цивілізації. “При цьому ІД взяла на себе відповідальність за теракти в Туреччині,— дивується Духович.— Не всі вони розуміють, що ІД хоче побудувати ісламську державу зразка Х століття".

Це небезпечний прецедент. Україна і Туреччина — давні бізнес-партнери та найближчі сусіди в Чорноморському басейні. Одна справа, коли твій сусід поділяє принципи демократії та норми сучасної цивілізації, і зовсім інша, коли він потрапляє під чари радикальних сил ісламістського тероризму. Безпрецедентний випадок, коли країна-член НАТО опинилася на такому світоглядному роздоріжжі.

І Яременко, і Пашаєв впевнені: обравши шлях ісламізації, Ердоган не тільки налаштовує проти себе Захід, але й прирікає країну на бідність. “Розвиток економіки за рахунок виробництва більшого обсягу продукції вичерпано,— пояснює Яременко.— Потрібно підвищувати ефективність праці, високі технології, академічну дискусію, інвестиції в людину, освіту, а для цього потрібна демократія".

З освітою в Туреччині начебто все чудово. З 2002 до 2011 року побудовано 163 тис. нових шкіл. Кількість вишів зросла з 76 до 165. Їхній бюджет збільшився уп'ятеро та становить близько $8 млрд. Вперше в історії Туреччини стався перехід на безкоштовне забезпечення підручниками. Хіба це не говорить на користь лінії партії Ердогана?

Цей аргумент Яременко зустрічає серією контраргументів і одним особистим спостереженням. "Коли я їхав з Туреччини (2013), в школах факультативи з релігії стали обов'язковою дисципліною,— розповідає він.— Дітям на уроках розповідали, що після смерті невірні горітимуть у вічному вогні".

 


СОЛДАТЫ ЭРДОГАНА: Народ и армия отстояли исламский правопорядок Турции. В былые годы они же его и свергали
СОЛДАТИ ЕРДОГАНА: Народ і армія відстояли ісламський правопорядок Туреччини. У минулі роки вони ж його і скидали


Щодо світських наук, то вони все ще на примітивному рівні. Бракує фахівців. Згідно з оцінкою освіти, яке проводить Programme for International Student Assessment, в Туреччині найнижчий в Європі рівень знань з математики та літератури.

А згідно з індексом рівня освіти, який публікує ООН, Туреччина займає принизливе 92‑е місце (Росія — 36‑те, Україна — 30‑те, Польща — 20‑те). Тому Яременко безжалісний, коли говорить про плани Ердогана до 2023 року потроїти ВВП та увійти до сімки найбільших економік світу: “Це вимагає повної перебудови суспільної свідомості, економіки, зовсім іншого технологічного укладу. Політикою ісламізації й авторитарними замашками вони до цього не прийдуть. Це відганяє країну назад".

На теперішньому етапі це становище навряд чи хвилює Ердогана. Він лідер великої та поки ще багатої країни. Він першим в історії своєї держави вийшов сухим з путчу.

Навіть якщо весь світ сприйме його як диктатора й ісламіста, він не здригнеться і не розплачеться. Ердоган чудово розіграв турецький гамбіт. Цей шаховий термін означає принести в жертву ряд невеликих фігур у дебюті заради стратегічної переваги в усій партії. Кілька сотень убитих і поранених в ході липневого перевороту, схоже, і є жертвами стратегічних цілей Ердогана, одна з яких — абсолютна влада в економічно міцній ісламській державі.

“Президент вийшов з цієї ситуації ще сильнішим,— не приховує свого задоволення професор Ісмаїл.— Не злякався. Він показав, що він лідер".

Президентська каденція Ердогана закінчується в 2021 році. 2023 року Турецькій республіці виповниться 100 років. Ердоган мріє цей перший великий ювілей країни відзначити як її всенародний лідер, що має абсолютну владу. Останній невдалий турецький переворот 16 липня 2016 року зробив цю мрію цілком реальною.

Матеріал опублікований в НВ №26 від 22 липня 2016 року 


Коментарі

Коментарі

1000

Правила коментування
Показати більше коментарів