28 червня, 2017. середа

Новое время

UA RU
#remembermaidan

Майдан очима Мустафи Найєма

23 листопада, 2015
Спеціальний проект НВ #remembermaidan приурочений до річниці Революції Гідності. Це історії учасників подій зими 2013-2014 і повернення на головну площу української столиці, що стала символом мужності і відваги, взаємодопомоги і самоорганізації. Всі історії - дивіться на сторінці спецпроекту.
Мустафа Найєм

Народний депутат України. Під час Майдану — журналіст, після призову якого люди вийшли на площу


Із журналістського корпусу я був більше інших впевнений, що Азаров підпише угоду. В ті божевільні дні ми, як загнані звірі, намагалися встигнути на всі комітети щодо законопроектів ― по Юлі Тимошенко, по генпрокуратурі і т.д. Без відпочинку, без сну, без перепочинку, якоюсь дикою гонкою. І ось пройшов слух, що курс на євроінтеграцію згортають. Але оточення Азарова і Януковича продовжувало запевняти нас, що угода буде підписана. Про це говорило стільки джерел, що в якийсь момент я і сам повірив. Навіть через тиждень після початку Євромайдану, у Вільнюсі, я ще думав, що асоціація буде підписана. Більше того, напередодні саміту, в одному з готелів Вільнюса Сергій Арбузов особисто запевняв мене, що це станеться. І я до останнього вірив, що весь цей антураж – це торг, блеф, і що Янукович таки поставить свій підпис і використовує останній шанс реабілітуватися за три роки свого президентства. З технологічної точки зору це було б дуже символічно. Це як у пари, яка давно разом, але відносини явно не клеяться ― і тут він раптом пропонує їй одружитися. Але не склалося. Я переконаний, що все зірвалося після зустрічі Януковича з Путіним. Тоді багато людей з різних таборів говорили, що президент перестав спілкуватися зі своїм оточенням і замкнувся.

21 листопада мій перший пост на фейсбуці був присвячений тому, що сьогодні дуже важливий день — рівно 9 років тому люди вперше вийшли на Майдан. Це був День свободи, який Янукович скасував своїм указом ще в 2010 році. Коли Азаров оголосив про припинення підписання угоди, стрічки соцмереж буквально вибухнули. Це був суцільний потік hate-speech. І я тоді написав, що, люди, якщо це не просто слова, і ви дійсно хочете щось робити, залиште свій коментар: «Я готовий». Умова була така: якщо ми наберемо 1000 таких коментарів, щось придумаємо, організуємося. Сенс був у тому, щоб люди усвідомлено підписалися під своїм рішенням, а не просто поставили «лайк». За годину зібралося близько 800 коментарів. Я вирішив, що цього достатньо. Написав пост, про який досі згадують: «Зустрічаємося о 22:30 під монументом Незалежності. Одягайтеся тепло, беріть парасольки, чай, каву, гарний настрій і друзів».

Причому, я розглядав це просто як можливість побачитися з людьми, які готові разом відсвяткувати день Помаранчевої революції. Пам'ятаю, йду по Інститутській, мрячить дощ, за мною слідом йде знайомий з собакою і запитує: «А що далі? Що далі?». А я не знав, що відповісти. Ніхто не знав. Ми підходимо до Майдану, і я раптом розумію, що там вже стоїть людей 300-400, хтось щось «проголошує». Я не був на мітингу лідером, просто походив там, побачив людей, які зазвичай тусувалися у мене в стрічці на фейсбуці. Потім Луценко приїхав, привіз стрічки, Девід Стулік подарував мені прапор Євросоюзу, який, до речі, досі десь лежить, і я його періодично перекладаю, переїжджаючи з однієї квартири в іншу.

Я зідзвонився зі своєю колегою, яка запропонувала: «Давай привеземо 10 кілограмів апельсинів» (як у Помаранчеву революцію). Ми привезли апельсини, потім пішли з ними на Банкову, поклали біля Адміністрації і повернулися... Це був якийсь сумбур, який зараз вже ніхто і не згадає.

Загалом, ми простояли годин до 4-5 ранку, і я пішов готувати текст для «Української правди» про відмову уряду Азарова від євроінтеграції. Пам'ятаю, дописуючи текст, зателефонував головному редактору і питаю: «А про те, що люди вийшли на Майдан, писати чи ні?» У підсумку вирішили, що це не так важливо, та й не гарно якось писати про власну акцію. Загалом, так нічого і не написали про це. Я здав текст із заголовком «Віктор Янукович: вбивство мрії», який закінчувався словами «Тепер погляди світової громадськості будуть звернені тільки на вулиці українських міст і трибуни стихійних Майданів», і відправився на площу.

Вранці 22-го числа була дика злива. Я прийшов у якійсь курточці, весь змок, дивлюся — стоїть чоловік 30-40. Вони простояли там всю ніч. І це було дуже зворушливо: стояти невеликим натовпом набагато складніше, ніж тисячами згуртованих людей. Але потім, незважаючи на дощ, почали збиратися люди, ще і ще. Так, власне, для мене починався Майдан.

У той час я жив у будинку на розі Маріїнського парку, де «квартирував» Антимайдан. Кожен ранок починався з двох пісень — гімну Партії регіонів і «Єднаймося, Єднаймося, бо всі ми браття-сестри». (Раніше цією піснею глушили протести проти арешту Юлії Тимошенко, запам'ятав її на все життя).

Ще Антимайдан для мене — це магазин навпроти парку, де вранці я купував каву. І кожен день продавчині скаржилися на одне і те ж: приходять люди з Антимайдану, в цілому спокійні, ведуть себе адекватно, але у всіх одна проблема — купують якусь дрібницю, щоб розміняти новенькі купюри по 500 гривень. Іноді продавщиці заради інтересу розкладали ці купюри по номерах і серіях. Було смішно.

Коли спалили офіс Партії регіонів на Шовковичній, я йшов з Майдану глибоко за північ. У ті дні Грушевського була перекрита, а Інститутська забарикадована. І щоб потрапити додому, треба було робити великий гак через Бессарабку. Я внутрішньо послав на три букви і вирішив піти як є, по Інститутській. Насправді, тупе було рішення. Йшов повільно, втомився, особливо не озирався. Коли вийшов за барикади, побачив «Беркут», далі – внутрішні війська, за якими навколо бочок грілися титушки. Робити було нічого, втішав себе, мовляв, ну і що, я ж журналіст. В руках шолом і камера, на мені – бронежилет. Вони, від такого нахабства, напевно, офігіли, розступалися. У готелі «Київ» дорогу перекрили вантажівками, мені стали кричати: «Хто йде?» Я не реагував. Розумів, що це дивно виглядає, але все одно йшов мовчки. Поки дійшов, здавалось, що нерви не витримають, просто хотілося провалитися крізь землю. Мені досі трохи моторошно ходити по тій дорозі.


© Фото: Мустафа Найем
© Фото: Мустафа Найєм


Пам'ятаю день, коли Антимайдан розігнали. Я опинився в гущі подій. Між Майданом і Антимайданом стояла міліція. Спочатку просто кидалися камінням, хлопці з «Самооборони» просили міліцію піти, щоб прорватися в Маріїнський парк. Спочатку міліціонери відмовлялися, мовляв, може початися братовбивство. А зовсім скоро вони разом з Антимайданом вже по-звірячому били наших. В той день, повертаючись додому, я біля кожного під'їзду бачив калюжі крові. Там добивали людей, які намагалися втекти, вдиралися в під'їзди... а вони були закриті.

Всю ніч з 17 на 18 лютого я простояв на Майдані і до ранку пішов поспати. Годині о 10:00 прокинувся від дзвінків. Спросоння зрозумів тільки, що там щось відбувається і треба бігти. Вирішив йти на Майдан по Інститутській. Далі перехрестя з Банковою нікого не пускали. Там стояли два БТРа. А навпроти, за парканом, невелика група людей, екіпірованих і одягнених в незнайому форму. Один з них лежав на невеликому пагорбі, а прикривав його товариш. Придивившись, я зрозумів, що це снайпери. І що з цього піднесення вони фактично прострілювали всю Інститутську. Я сфотографував цих снайперів на телефон, виклав в твіттер і фейсбук, а сам вирішив обійти Банкову по Шовковичній. Коли я дійшов до іншого боку Банкової, ці фотографії облетіли всі ЗМІ. Виявилося, що це були перші знімки снайперів з Інститутської. Там, на іншій стороні Банковій, панував мир і спокій, журналісти чекали якогось брифінгу, стояли дипломати, а в цей час в двох кварталах вбивали людей....

Ще мені дуже запам'ятався день, коли захопили Жовтневий палац. У мене розрядилася апаратура, я повернувся в офіс «Громадського». Зайшов в апаратну, на екрани були виведені всі наші камери. Ми дивимося, як «Беркут» просувається, доходить до Жовтневого... Я повертаюся, а у людей в кімнаті сльози на очах. Та й у самого почалася дика паніка. Як ніби прийшли до тебе додому. Я не розумів, що робити. Куди бігти? Йти на Майдан? Так вони зараз і Майдан захоплять. Жінок вже викликали під сцену, чоловіків вперед... Це було таке дике безсилля! До того часу вбили вже більше 100 людей, і для мене досі загадка, чому вони зупинилися.

Потім всю ніч я знімав барикади, шини, дим. Страшно було два рази.

Перший раз, коли граната потрапила в хлопця, який стояв поруч. Я знімав все навколо, а він кидав у бік барикад коктейлі, камені. Бадьоро так кидав. А потім – бах! – шум, дим, і вже в наступну мить бачу, як його несуть, а хтось поруч несе його відірвану руку.

Другий раз було страшно, коли ми в самий розпал чергової атаки присіли з моєю колегою Юлею Сердюковою покурити на сходинках Будинку профспілок. Раптом буквально перед нами, в трьох метрах розривається граната. Ноги і руки обпекло хвилею. Перша думка була: «Ну, все, п...ц!». Просто до цього я не раз бачив, як у людей потрапляли уламки, а вони через больовий шок кричали, що їх обпекло або що їм гаряче, намагалися обтруситися, а через кілька хвилин виявляли, що у них немає частини тіла. І мені здалося, що зі мною трапилося те ж саме. Але виявилося, що пронесло ― це були дрібні гарячі пластмасові уламки.

Страшно було і вночі, коли опозиція підписала угоду з Януковичем і прийшла на Майдан. Під сценою несли труни із загиблими, звучала «Пливе кача», а на сцені розповідали про домовленості з Януковичем. Я думав, що цих «домовилися» просто порвуть на шматки.

На наступний ранок я прийшов на Майдан після нічного ефіру. Люди виглядали розслабленіше. Швидше, це був шок і розуміння, що гірше вже не буде. Ну, я подивився на це і пішов додому спати. Квартал навколо будинку був оточений міліцією, «Беркутом». Зайшов у квартиру і ліг спати. Прокинувся, виходжу на вулицю і розумію, що немає міліції. Нікого немає. Грушевського спокійно проглядається. Я став ходити по кварталу — нікого. Пішов на Банкову — і там нікого. Я навіть сфотографувався прямо біля будівлі Адміністрації. Став дзвонити знайомим з АП — ніхто не відповідає, вайбер мовчить... І тим же ранком всі вже поїхали в Межигір'я.

Через рік багато хто каже, що Майдан ще не закінчився, і я з цим згоден. Закінченням будь-якого процесу має стати результат. Результату Майдану ми не знаємо. Будемо відверті: те, що зараз відбувається в країні, — результат війни. Прийшли б ці люди до влади, якби не військові дії? Я не впевнений. Так що Майдан продовжується — і це добре. Добре, що люди не заспокоїлися.

Чим був для нас Майдан? По-перше, раптовим зростанням суспільства. По-друге, іспитом на самоідентифікацію, після якого повністю зникли питання «хто ми?», «що ми?», «чи є ми?». І ще люди побачили матеріальне втілення понять, про які чули тільки в дитинстві від батьків, — честь, гідність, патріотизм, герої.

На жаль, вже зрозуміло, що це історія без хеппі-енду. Не тому, що ми не переможемо. А тому, що ця перемога дістається нам занадто дорого.

___________________________________

Книга #EUROMAIDAN History In The Making - перше двомовне видання про Революцію Гідності. Проект документує і досліджує Майдан: як історичну подію, набір спільних цінностей, приклад самоорганізації і як художнє явище. У книгу увійшло понад 200 знімків 46 фотографів. Крім унікального ілюстративного ряду (багато фото публікуються вперше), у видання ввійшли тексти відомого українського історика Ярослава Грицака і філософа Тараса Лютого, які описали феномен і міфологію Євромайдану. Автором текстів про явища Майдану стала Катерина Сергацкова («Українська правда»), один з найбільш резонансних журналістів Євромайдану, автором текстів про хронологію подій з 30 листопада 2013 року по 22 лютого 2014 року - Костянтин Донін, головним редактором виступив Гліб Гусєв (Esquire). Презентація книги відбулася 7 листопада 2014 року. #EUROMAIDAN - History In The Making - спільний проект агентства Art Management та видавництва «Основи». Автор ідеї - Володимир Кадигроб.

Проект #remembermaidan створений AGENTSTVO special projects спеціально для «Новое Время».

Приєднуйтесь до проекту #remembermaidan

Надсилайте ваші історії та фотографії на e-mail remember@euromaidanbook.com

Коментарі

Коментарі

1000

Правила коментування
Показати більше коментарів