9 грудня, 2016. п'ятниця

Новое время

UA RU
#remembermaidan

Історія Майдану від Севгіль Мусаєвої

25 листопада, 2014
Спеціальний проект НВ #remembermaidan приурочений до річниці Революції Гідності. Це історії учасників подій зими 2013-2014 і повернення на головну площу української столиці, що стала символом мужності і відваги, взаємодопомоги і самоорганізації. Всі історії - дивіться на сторінці спецпроекту.
Севгіль Мусаєва

Головний редактор «Української правди». Під час Майдану — головний редактор Hubs, волонтер, один з творців спільноти «Крим_ЅОЅ»


___
___


Пам'ятаю, як 21 листопада вмовляла свого хлопця піти зі мною на мітинг. Він закидав питаннями: «А хто організатор?», «А хто збирається?». Йому здавалося, що вийдуть якісь маргінали. Але в підсумку ми зустріли на Майдані всіх його друзів, знайомих з Києво-Могилянської академії, з ними і пройшли майже всю революцію. На куртці, яка була на мені 21 листопада, висить все та ж жовто-блакитна стрічка.

У перший вечір все виглядало дивно: людей прийшло небагато, опозиціонери виглядали жалібно, загалом, я б ніколи не подумала, що протест може перерости у щось серйозне.

29 листопада мені здавалося, що це останній день Майдану. Сцену прибирали, було зрозуміло, що до ранку біля стели нікого не залишиться. Ми постояли, а потім пішли грітися в найближчий заклад. Раптом з'явилося повідомлення про те, що «Беркут» обступає Майдан. Я зробила кілька фотографій беркутівців, а мій хлопець сфотографував мене на їх фоні. Години в 2 ночі ми пішли спати. Вранці побачили відео розгону і відразу побігли в Михайлівський... А ще цей день запам'ятався мені тим, що померла мама Гії Гонгадзе. Я дуже засмутилася, так гостро відчула безпорадність і несправедливість. Вже до вечора з'явилися перші люди в касках, на Трьохсвятительській почали будувати барикади. В повітрі відчувалося дика напруга.

Крім звичайної волонтерської роботи ― приготувати бутерброди, рознести чай, придбати медикаменти ― я супроводжувала іноземних журналістів. На початку грудня приїхав колега з Норвегії, походив, подивився, і сказав мені у відповідь на питання, чим все закінчиться: «Напевно, війною». Я тоді здивувалася: як можна говорити такі страшні речі? Через півроку він вже приїжджав на схід України.

Увечері 10 грудня я зустрілася зі своїм колегою з Англії, щоб провести екскурсію по Будинку профспілок і познайомити з активістами. Він записав кілька інтерв'ю, почав спілкуватися з волонтером-психологом, але раптом якийсь чоловік у вестибюлі став кричати: «Штурм! Штурм!». Коли ми вибігли на вулицю, то побачили «Беркут», який обступав площу з усіх боків. Їх було дуже багато. Це до сьогодні один з найстрашніших моїх спогадів. Здавалося, нас просто знесуть разом з наметами. Журналістів на Майдані в той момент було мало, я писала про все, що відбувається в фейсбук. Перші півгодини колеги просили мене піти звідти, а через півтори години самі приїхали на площу. Пішли ми у вісім ранку. Повірити в те, що відбувається, було неможливо. У той вечір в Київ приїхала Кетрін Ештон ― всі думали, що за її присутності влада не зважиться на штурм. Але помилялися.


___
© Фото: Севгіль Мусаєва


Кілька місяців ми приходили на Майдан кожен вечір і йшли під ранок. Вночі 18 лютого стало здаватися, що це кінець, особливо з 6 до 8 ранку, коли людей було катастрофічно мало. Я носила дрова з якогось закинутої будівництва, а потім присіла біля ялинки і не помітила, що поруч лежить респіратор в крові. Через 10 хвилин до мене підбіг лікар, схопив за руку, став трясти: «З тобою все добре?» Подумав, що мене поранили. Я сказала, що зі мною все в порядку, попросила список потрібних препаратів, опублікувала його на фейсбуці, і люди відразу стали привозити все необхідне. А зовсім скоро приїхали автобуси зі Львова з підтримкою.

19 лютого, коли оголосили перемир'я, ми з загоном «Самооборони» виглядали «титушок», обійшли район навколо Майдану, а близько п'ятої ранку пішли додому спати. Я прокинулася через кілька годин від звуку пострілів. Не світлошумових гранат, а чогось серйозніше. Над площею йшов дим. Я відкрила стрічку новин і зрозуміла, що тільки що чула, як розстрілювали людей.

20-го вранці мій хлопець, незважаючи на те, що 18-го йому в ногу потрапив осколок світлошумової гранати, пішов на Інститутську. Найстрашніший спогад — він просить мене взяти чорний маркер і написати номер телефону і його ім'я на руці. У мене почалася істерика, я сміялася і плакала одночасно, так і не змогла нічого написати ні йому, ні його друзям. Я запам'ятаю цей день назавжди. Запам'ятаю, як на Майдані люди прибирали сажу в суміші з кров'ю.
Фоторастяжка 3

Багато хто говорив, що Україні легко дісталася її незалежність. Після Майдану і подій на сході ніхто не зможе цього сказати. Майдан став розплатою за нашу байдужість до своєї держави протягом багатьох років. І зараз, як і на Майдані, все залежить тільки від людей. Ми, і тільки ми, повинні відповідати за свої вчинки та рішення. Багато хто говорить, що нічого не змінюється, але іноді для змін потрібен час. У тому, що вони відбудуться, я не сумніваюся.

Моя мама, як і всі кримські татари, підтримувала Майдан з перших днів. Пам'ятаю, як у грудні вона привезла для активістів великий пакет шкарпеток і медикаментів. Потім просила мене сидіти вдома під час подій 18-20 лютого, а потім пишалася, що я все ж таки була там. Знаю, що мій батько плакав, коли розстріляли людей на Інститутській. За 27 років я ніколи не бачила, щоб він плакав.

Коли почалися події в Криму, я настільки емоційно вигоріла і так багато працювала (ми з хлопцями з «Крим_ЅОЅ» спали три тижні по 3-4 години на добу), що тільки через кілька місяців зрозуміла, що дійсно відбулося.

Тепер Крим сниться. Дуже часто сниться.

___________________________________

Автор знімків в лонгріді - фотограф НВ Наталія Кравчук

Книга #EUROMAIDAN History In The Making - перше двомовне видання про Революцію Гідності. Проект документує і досліджує Майдан: як історичну подію, набір спільних цінностей, приклад самоорганізації і як художнє явище. У книгу увійшло понад 200 знімків 46 фотографів. Крім унікального ілюстративного ряду (багато фото публікуються вперше), у видання ввійшли тексти відомого українського історика Ярослава Грицака і філософа Тараса Лютого, які описали феномен і міфологію Євромайдану. Автором текстів про явища Майдану стала Катерина Сергацкова («Українська правда»), один з найбільш резонансних журналістів Євромайдану, автором текстів про хронологію подій з 30 листопада 2013 року по 22 лютого 2014 року - Костянтин Донін, головним редактором виступив Гліб Гусєв (Esquire). Презентація книги відбулася 7 листопада 2014 року. #EUROMAIDAN - History In The Making - спільний проект агентства Art Management та видавництва «Основи». Автор ідеї - Володимир Кадигроб.

Проект #remembermaidan створений AGENTSTVO special projects спеціально для «Новое Время».

Приєднуйтесь до проекту #remembermaidan

Надсилайте ваші історії та фотографії на e-mail remember@euromaidanbook.com

Коментарі

Коментарі

1000

Правила коментування
Показати більше коментарів