24 травня, 2017. середа

Новое время

UA RU
#remembermaidan

"Майдан став справжнім народженням для України"

11 листопада, 2014
Спеціальний проект НВ #remembermaidan приурочений до річниці Революції Гідності та виходу першої книги, що досліджує феномен Євромайдану #EUROMAIDAN - history in the making. Це історії учасників подій зими 2013-2014 і повернення на головну площу української столиці, що стала символом мужності і відваги, взаємодопомоги і самоорганізації. Всі історії - дивіться на сторінці спецпроекту.
Юрій Марченко

Головний редактор platfor.ma. У часи Майдану - заступник головного редактора «Коммерсантъ Україна»


___
___


Так вийшло, що на Майдан я прийшов у перший же день і потім бував практично щодня, до самого кінця. 30-го листопада ми з друзями пішли з площі в три ночі, за годину до розгону. Вранці я за звичкою заглянув в новини і... сторопів. Відразу ж пішов на Михайлівську. Чим ближче підходив до площі, тим ясніше розумів, що це вже не пісні, танці та полум'яні промови, а гуркіт розгніваного і обуреного народу, який просто так не пробачить і не заспокоїться.

Пам'ятаю, що постійно бачив на площі одного і того ж хлопця — ми ніколи не розмовляли, але в підсумку почали при зустрічі кивати один одному. У ніч 10 грудня, коли штурмували Майдан, я знову зустрів його. Він, як звичайно, кивнув і запитав: «Туди?» Я відповів: «Куди ж ще?» І ми домовилися зустрітися «там». Потім побачив дівчину — таку тендітну, зовсім крихітну. Виявилося, що вона йшла пішки з Троєщини, тому що грошей на таксі у неї не було. До площі її підвезли якісь добрі люди. А навпроти мерії стояла шеренга бійців «Беркута», і молода жінка з кулаками кидалися на їх щити і у відчаї кричала: «Що ж ви робите?». Вони лише посміхалися їй в обличчя і продовжували розбирати намети і барикади.

В ту ніч здавалося, що Майдан зметуть, але цього не сталося. Ніколи не забуду, як біля Головпоштамту дід з козацькими вусами зі сльозами на очах повторював: «Дякую, Київ, дякую, що прийшли, що не залишили нас самих». Я дивився навколо і бачив, як на площу з усіх боків, як струмки, стікаються люди.

_____


© Фото: Юрий Марченко
© Фото: Юрій Марченко


В кінці грудня Майдан засоби досягнення мети почали перетворюватися в самоціль — люди йшли не для того, щоб чогось домогтися від влади, а просто, щоб бути на площі. Віче ставали все більш карикатурними, атмосфера похмурою, багато хто зневірився, але надію повертали якісь чудові приклади мужності і віри. Журналістка Христина Бердинських розповідала мені, що, коли у всіх уже опустилися руки, вона побачила на Майдані дівчину, таку охайну, в білому пальті — вона прибирала сміття. Христина запитала: «Чому ви це робите, вас хтось попросив?» Вона відповіла: «Ні, але хтось же повинен це зробити! Так чому не я?» І таких прикладів було безліч. Якось спостерігав сварку матері і сина: син ломом вибивав з бруківки булижники, мати кидалася йому допомагати, а він їй забороняв. Але вона все одно наполегливо рвалася тягати ці важкі камені. У підсумку вони посварилися, надулися і не розмовляли один з одним, але продовжували працювати.

Добре пам'ятаю день 18 січня, коли горіла вулиця Грушевського. Я йшов по Хрещатику з редакції «Коммерсанта», а назустріч — здоровенний хлопець із шоломом і щитом «Беркута» і з дерев'яною палицею. Я запитав: «Звідки у вас це?» А він мені, так, по-військовому: «Взяли в полон декілька беркутівців. Відібрали екіпіровку. Їх відпустили». Потім підійшов до кіоску і ввічливо сказав: «Добрий вечір. Капучіно і, якщо можна, два шматочки цукру».

На Грушевського поруч виявився священик у рясі, з хрестом. Я запитав, що, на його думку, відбувається? Він відповів: «Прямо тут і зараз ми всі стаємо чоловіками», — і подався кудись на передову. Все навколо горіло, клубочився дим від шин і трубач грав — він грав навіть у найнебезпечніші моменти — від українського гімну до Yesterday. Потім я дізнався, що це був якийсь немолодий уже чоловік з Харкова.

Через місяць, вранці 18 лютого, я зайшов до редакції, прочитав новину про те, що влада дала дозвіл на використання вогнепальної зброї, і вирушив на Майдан. Ми з колегою припаркували машину біля Будинку офіцерів, що на вулиці Інститутській. Далі пішли пішки повз палаючі вантажівки, повз протестувальників: молодих і старих, дам в розкішних шубах і бідних студентів. Дійшли до Європейської, але раптом у автомобіля спрацювала сигналізація. Вирішили повернутися назад. Ось тоді ми зрозуміли, що на Інститутській вже йде війна. Спецназ стріляв, люди захищалися саморобними щитами і камінням. Від стіни зрикошетила куля та влучила мені в плече, потім якийсь добрий чоловік дав нам каски...

У мене і зараз стоїть перед очима картина: палають КРАЗи, поруч б'є водомет, летять камені, а в одному з будинків на балкончику волинщик грає якісь волепідйомні мелодії. Якийсь дід на моїх очах спробував кинути камінь кудись у пелену диму, але сил у нього вистачило всього на кілька метрів. Тоді він повернувся і почав виколупувати камені із бруківки, віддаючи їх більш сильним. Тим часом на Майдані методично розливали коктейлі Молотова і по ланцюжку передавали нагору.

Ми бачили, як біля Національного банку на асфальті без свідомості лежав спецназівець. Навколо юрмилися люди, надавали йому першу допомогу. Коли він прийшов в себе, прозвучала пропозиція: «Давайте віднесемо його до своїх. Не будемо ж ми його в полон брати?» Тут п'ять людей підхопили його під руки і ноги і понесли до пікету на Банковій, де чомусь було зовсім спокійно.

__


© Фото: Юрий Марченко
© Фото: Юрій Марченко


Коли ми якимось дивом пробралися повз титушок з арматурою до місця, де була припаркована машина, вона була перевернута набік, зрешечена кулями, розбиті вікна. За нею ховалися бійці «Беркута», час від часу стріляли в людей. Коли вони пішли в атаку, ми добігли до автомобіля, перекинули його і доштовхнули до спокійного місця. Проносили повз закривавлених людей, а на узбіччі стояла маленька старенька з плакатом. З десяток беркутівців кричали на неї на всю горлянку: «Ти, стара карга, що ти тут робиш?»

Машина якимось дивом завелася, і ми поїхали назад у редакцію. Моєму колезі довелося дивитися на дорогу з бокового вікна, оскільки лобове скло було все в тріщинах. Нас зупинив перший же даішник. Хвилин 20 здивовано дивився на фотографії, які ми йому показували з телефонів, — і не вірив. Він навіть не знав, що відбувається буквально за рогом...

Мені здається, що Майдан став справжнім народженням для України. Як і будь-які пологи, вони не могли бути безболісними. Ще дванадцять місяців тому ніхто і уявити собі не міг, що українці можуть настільки згуртуватися. Що будуть ризикувати здоров'ям і навіть життям, аби обігрівати і годувати зовсім сторонніх людей. Будуть співпереживати і допомагати незнайомцям. Будуть відмовляти собі в багатьох звичних речах, щоб утримувати армію, лікувати поранених і боротися за свою країну. Я часто задаю собі питання: якби я був на місці Мустафи Найєма і знав про все, що піде за закликом вийти на площу 21-го листопада, чи написав би я той пост у Facebook чи ні. Я не знаходжу відповіді на це питання. Але я знаю, що в будь-якому випадку кожен день ходив би на Майдан. Тому що це було правильно. Та тому що такої гордості і такої любові до людей я не відчував ніколи.

___


© Фото: Юрий Марченко

© Фото: Юрій Марченко



___________________________________

Книга #EUROMAIDAN History In The Making - перше двомовне видання про Революцію Гідності. Проект документує і досліджує Майдан: як історичну подію, набір спільних цінностей, приклад самоорганізації і як художнє явище. У книгу увійшло понад 200 знімків 46 фотографів. Крім унікального ілюстративного ряду (багато фото публікуються вперше), у видання ввійшли тексти відомого українського історика Ярослава Грицака і філософа Тараса Лютого, які описали феномен і міфологію Євромайдану. Автором текстів про явища Майдану стала Катерина Сергацкова («Українська правда»), один з найбільш резонансних журналістів Євромайдану, автором текстів про хронологію подій з 30 листопада 2013 року по 22 лютого 2014 року - Костянтин Донін, головним редактором виступив Гліб Гусєв (Esquire). Презентація книги відбулася 7 листопада 2014 року. #EUROMAIDAN - History In The Making - спільний проект агентства Art Management та видавництва «Основи». Автор ідеї - Володимир Кадигроб.

Проект #remembermaidan створений AGENTSTVO special projects спеціально для «Новое Время».

Приєднуйтесь до проекту #remembermaidan

Надсилайте ваші історії та фотографії на e-mail remember@euromaidanbook.com

Коментарі

Коментарі

1000

Правила коментування
Показати більше коментарів