3 грудня, 2016. субота

Новое время

UA RU
Українці 2014-го

Особистість року

30 грудня, 2014
Підводячи підсумки року, НВ називає співвітчизників, особисті зусилля і вирішення яких не просто вплинули на життя країни, а стали імпульсом для прогресу
Редакція представляє десятьох українців, яких без перебільшення можна назвати знаковими особистостями 2014‑го, тих, без кого успіхи України були б меншими, криза — глибше, а перемоги — скромніше.

У той же час жоден з них, навіть активіст Майдану, доброволець і народний депутат Володимир Парасюк, якому НВ віддало головну номінацію, не претендує на те, щоб вважатися супергероєм.

Всі вони — люди, що мають, крім переваг, недоліки і право помилятися. Однак, на думку редакції, плюс в їх діяльності протягом цього року значно перетягує мінус.

І найголовніше: без них цей найважчий для країни рік був би іншим, більше того — значно важче.

Редакція виявляє захоплення тими співвітчизниками, які увійшли до проекту Особистість року, і висловлює тверду впевненість, що, якщо б виникла ідея назвати сотню, тисячу або значно більшу кількість українців, які сприяли в цьому році прогресу країни, це не стало б проблемою.

Володимир Парасюк
Володимир Парасюк
Особистість року. Народний депутат, 27 років
3 Грудня, 2015 15:39

Звичайна людина. З дуже поширеним ім'ям — Володимир.

Зі звичайним, в принципі, прізвищем — Парасюк.

З незакінченою вищою освітою.

Дрібний бізнесмен. І символ року. Дзеркало всіх змін в країні.

Збірний образ сучасного народного героя: рішучого, не надто толерантного, запального.

Але — патріотичного, такого, який встиг повоювати і готового показати кузькіну мать владній еліті.

Парасюк вийшов з Майдану в прямому і переносному сенсі слова — народився у селі з такою ж назвою і став відомим завдяки своєму виступу на головній площі країни.

Це був короткий емоційний спіч, виголошений зі сцени Євромайдану 21 лютого 2014 року.

Парасюк, який без запрошення дістався до мікрофона, сказав те, без чого революція втратила б одну з найголовніших фаз або не відбулася б взагалі.

Парасюк заявив, що не можна домовлятися з Віктором Януковичем, як це зробили лідери опозиції, не можна продовжувати його правління, а треба йти до кінця.

Нічого глибокомислячого, але слова рядового, по суті, члена Самооборони визначили весь хід нинішньої історії України.

Просто тому, що він висловив думку більшості. Це зрозуміли не тільки лідери опозиції і люди на Майдані, але і сам Янукович, який після слів Парасюка втік з Києва, а потім і з України. Так країна стала іншою.

Фігура Парасюка, маленького українця, який зробив велику справу, не загубилася у вирі змін. Чоловік, якого довго називали сотником з Майдану, в буквальному сенсі пройшов через всі ключові точки і знакові явища минулого року.

Коли почалася антитерористична операція (АТО) у Донбасі, він записався в добровольчий батальйон Дніпро — новий для України тип формувань, породжений Майданом.

Разом з ним потрапив в оточення під Іловайськом — найтрагічніше місце за коротку історію АТО. Був поранений, але вибрався живим.

Потім пішов самовисуванцем у депутати. Набрав в одному з округів на Львівщині майже 57% голосів і опинився в парламенті.

Там не став приєднуватися до жодної з політичних сил, намагаючись бути з народом. Жодних знакових законів не ініціював, зате спровокував першу бійку — розлютився через фразу "тут тобі не Майдан".

Він взагалі не позбавлений недоліків. Що доводить, наприклад, його участь у вельми спірній зупинці гуманітарного конвою, який йшов від імені фонду мільярдера Ріната Ахметова в окупований ДНР Донецьк.

Але в народних героїв завжди так — вони тому й народні, що обов'язково виявляються в найбільш важливих для батьківщини точках і завжди реагують на навколишнє саме так, як очікує суспільство.

З одного боку, в цьому немає нічого складного — бути на одній хвилі з співвітчизниками. З іншого, навчитися подібному неможливо — потрібно відчувати єдність на рівні підсвідомості. Парасюку це поки що вдається.

Бо, не будучи реформатором, знаковим політиком або видатним державним діячем, не продемонструвавши особливого конструктиву, він став символом минулого року.

Щире, а не показне, бажання змінити свою країну на краще — дефіцитна якість для української політики, яка вкладає в руки Парасюка додатковий козир.

Позивний Редут

Солдат года. Один из ключевых руководителей обороны Донецкого аэропорта, командир отряда специального назначения, 38 лет
Солдат року. Один з ключових керівників оборони Донецького аеропорту, командир загону спеціального призначення, 38 років

Мало хто знає, що кіборгами за стійкість і мужність українських захисників Донецького аеропорту стали називати завдяки командирe спецназу з позивним Редут.

Саме цей кадровий офіцер, чиє ім'я не можна називати з міркувань безпеки, керував обороною стратегічно важливого для України об'єкта в найважчий час — в кінці літа - на початку осені.

Це він зміг переламати ситуацію в аеропорту, до якого з усіх боків наближалися вороги, і врятувати його від захоплення.

За ефективний опір малими силами і нанесені противнику масштабні втрати Редут і його підлеглі з декількох військових підрозділів (у тому числі з українського Добровольчого корпусу) і отримали, причому від ворога, знамените прізвисько.

Сам військовий вважає його дитячою дурістю. Запевняє, що ніякого героїзму не було — солдати і офіцери просто виконували свою роботу.

Для нього вона весь час виходила за межі одного лише командування — Редут особисто очолював атаки і контратаки підлеглих.

Всю небезпеку становища, в якому кіборги перебували щодня протягом майже двох місяців, командир усвідомив тільки вдома, переглянувши всі зйомки боїв.

З руїн Донецького аеропорту Редут відмовився вийти навіть слідом за останнім з своїх бійців, яких змінили свіжі сили. Він продовжував командувати обороною аж до отримання важкого поранення.

Подробиці про травму він розповідає без особливих емоцій і зайвих слів, як і про дві отримані ним за війну нагороди.

Серйозно лікувати роздроблену руку Редут і зовсім почав лише зараз. Щоб скоріше повернутися на війну слідом за своїми солдатами. Якщо буде потрібно — то й знову в аеропорт.

Андрій Садовий
Андрій Садовий
Політик року. Мер Львова, лідер партії Самопоміч, 46 років
3 Грудня, 2015 16:46

Чи може людина, у якої в персональному плані за 2014 рік нічого не змінилося, вважатися тріумфатором? Цілком. Але лише за однієї умови — якщо в її паспорті написано Андрій Садовий.

2014‑й він зустрів на позиції мера Львова і проводить його на тій же посаді.

Він як жив у столиці Галичини, так і продовжує жити. Застій? Не в даному випадку. Садовий, залишаючись провінціалом і регіональним керівником, став політиком національного рівня.

А все завдяки сенсаційному успіху його партії Об'єднання Самопоміч на позачергових парламентських виборах.

Його політсила, яка до того з труднощами отримала всього три мандати у Київраді, показала третій результат серед партій, заручившись підтримкою майже 11% українців.

В результаті у Верховну раду зайшла команда Садового у кількості 32 чоловік — це четверта за розміром парламентська фракція після Блоку Петра Порошенка, Народного фронту і Опозиційного блоку.

Більш того, Самопоміч увійшла в коаліцію і тому стала одним з ключових гравців, який частково визначає вектор розвитку країни.

Сам Садовий в цьому процесі показав себе найбільш далекоглядним українським політичним діячем.

Він не кинувся грати у велику політику, а скромно відвів собі 50‑е місце в партсписку. Тому в парламент не потрапив і ні на які пропозиції попрацювати в уряді не відгукнувся. З точки зору пересічного громадянина — вчинив дурість.

З точки зору людини, що готується претендувати в майбутньому на посаду президента,— вчинив мудро.

Перебуваючи в гущі подій і одночасно в стороні від головних дійових осіб, львівський мер збереже своє реноме. І буде готовий до більшого. Коли настане час.

Святослав Вакарчук
Святослав Вакарчук
Музикант року. Лідер групи Океан Ельзи, 39 років

Музыкант в Україні — більше, ніж музикант.

Така формула найбільш точно характеризує все, чим займався Святослав Вакарчук, лідер культового українського рок-гурту Океан Ельзи, протягом останнього року.

Його всеукраїнський тур, присвячений 20‑річчю групи, відвідали понад 350 тис. фанів.

На американські та європейські виступи прийшли понад 30 тис. осіб.

При цьому київське шоу побило рекорд в історії українського шоу-бізнесу — послухати ОЕ на НСК Олімпійський прийшли 75 тис. осіб.

Пісні Вакарчука об'єднують людей, які опинилися по різні сторони барикад і державних кордонів ефективніше слів і дій більшості політиків.

Мільйони співвітчизників асоціюють його пісні з тими змінами, до яких прагне країна. До його висловлювань прислухаються, а думці довіряють.

Втім, рокер виправдовує покладену на нього товариством відповідальність не тільки словом, але й ділом.

Разом з групою він дає безкоштовні концерти для воюючих у зоні АТО українських бійців, надає регулярну фінансову допомогу військовим та переселенцям. А ще грає тихі, але успішні благодійні концерти.

В ході останнього з них, що відбувся 19 грудня, він заспівав сольну джазову програму Вночі і зібрав 10 млн грн на придбання обладнання для Запорізького госпіталю.

Ігор Коломойський

Губернатор года. Глава Днепропетровской ОГА, совладелец группы Приват, 51 год
Губернатор року. Голова Дніпропетровської ОДА, співвласник групи Приват, 51 рік


Заступаючи у березні 2014‑го на посаду голови Дніпропетровської обладміністрації, Ігор Коломойський кинув виклик усьому регресивному людству, коли назвав ікону російського світу — президента РФ Володимира Путіна — "маленьким шизофреніком, який повністю зійшов з розуму".

Ображений Путін особисто відповів новопризначеному чиновнику: “Це ж унікальний пройдисвіт. Він [Коломойський] навіть нашого [мільярдера Романа] Абрамовича надув".

Обмінявшись стусанами, сторони розійшлися по кутках. Путін кинув озброєння і найманців в Україну.

Коломойський створив бойові батальйони і першим чинив опір російській агресії. До нього ні армія, ні силові структури не могли дозволити собі такої розкоші.

Фактично з Коломойського в Україні і почалися всі збройні формування, які не залишили шансів сепаратизму в Маріуполі, Харкові, Дніпропетровську, Одесі, який підігрівався Кремлем.

Співвласник фінансово-промислової групи Приват, Коломойський і до війни не був хлопчиком для биття. А вже тепер і зовсім перетворився в окрему державу в державі.

Можна по‑різному оцінювати його небездоганну репутацію. Можна навіть, як Путін, співчувати Абрамовичу.

Але в тому, що навесні 2014‑го, коли Україна була надзвичайно ослаблена, численні російські бойовики нарвалися тут на потужний опір,— велика заслуга Коломойського.

Сергій Ребров
Сергій Ребров
Людина року спорту. Головний тренер Динамо Київ, 40 років
3 Грудня, 2015 17:16

Його можна назвати головним спортивним тренером всієї країни.

І у випадку з Сергієм Ребровим це буде не жартом, а лише інтерпретацією точних статистичних величин.

Майже кожен другий, або 40% — така частка населення України, згідно з торішнім дослідженням соціологічної групи Рейтинг, вважають себе футбольними вболівальниками. Що робить футбол спортом №1 в країні.

А київське "Динамо" — командою №1, тому що 39% від загальної маси футбольних фанатів — прихильники столичного клубу.

Їх більше, ніж уболівальників донецького "Шахтаря", харківського "Металіста" та львівських Карпат, разом узятих.

Іншими словами, підопічні Реброва, головного тренера "Динамо",— це колектив найшанованіших спортсменів країни.

Останні роки були не найкращими в історії команди. Програвши під керівництвом Олега Блохіна всім, кому можна, і заодно тим, кому не можна, вони були на порозі краху.

Але в середині 2014‑го сталося диво — Блохін пішов у відставку. Його місце зайняв Ребров, і Динамо оновилось, почавши вигравати у всіх — як у країні, так і за кордоном.

У результаті вперше за сім років команда завоювала Кубок України. І двічі в сезоні обіграла ключового суперника — Шахтар, тим самим перервавши свою п'ятирічну серію невдач у головному дербі країни.

Зимову частину прем'єр-ліги та відбіркові матчі в Лізі Європи Ребров і його команда закінчили лідерами.

Наставник киян за короткий термін розкрив таланти молодих Сергія Сидорчука, Сергія Рибалка, а також Микити Бурди. В результаті ці футболісти вийшли з тіні і негайно посилили національну збірну.

Ребров заново вписує легендарний клуб у загальноєвропейський контекст. І для мільйонів шанувальників Динамо це чи не найважливіший підсумок року.

Мустафа Джемілєв
Мустафа Джемілєв
Вигнанець року. Уповноважений президента у справах кримсько-татарського народу, 71 рік

Кримські татари в році, що минає, перенесли чимало випробувань. Після того як завершився Майдан, який вони відкрито підтримували, для корінного населення півострова все тільки почалося.

Там з'явилися озброєні "зелені чоловічки", а 16 березня в Криму відбувся незаконний референдум про приєднання до Росії.

Кримські татари зайняли сторону Києва, а не Москви. Мустафа Джемілєв, який багато років очолював Меджліс, був одним з найактивніших противників анексії півострова, і неодноразово публічно заявляв, що його народ не визнає Крим територією Росії.

Розплата з боку РФ не змусила себе чекати — Кремль влаштував Джемілєву другу депортацію в його житті. Першу — радянську — лідер кримських татар пережив у 1944‑му, будучи зовсім маленьким. Тепер його знову позбавили батьківщини, заборонивши в'їзд на півострів до 2019 року.

Але Джемілєв, який тепер основний час проводить у Києві, не залишив свій народ наодинці з Кремлем, ставши його зовнішнім захисником.

Про репресії проти кримських татар, які проводяться російською владою, він говорить і в Україні, і в Туреччині, і в ЄС, доносячи правду про стан справ на півострові до всього цивілізованого світу.

Активна позиція Джемілєва зробила його відомим далеко за межами країни. У червні Джемілєв отримав першу премію Нагорода Солідарності, засновану польським МЗС.

Надія Савченко

Узник года. Украинская военная летчица, доброволец, захвачена россиянами и удерживается на территории РФ, избрана народным депутатом по спискам ВО Батькивщина, 33 года
В'язень року. Українська військова льотчиця, доброволець, захоплена росіянами і утримувана на території РФ, обрана народним депутатом за списками ВО Батьківщина, 33 роки


Надія Савченко в році, що минає, перетворилася з нікому не відомої військової льотчиці в один зі зразків мужності і символ виробленого Кремлем в гуртових кількостях пропагандистського абсурду.

За неї заступається президент України, її засуджує глава РФ.

За рік Савченко побувала в частинах українських добровольців, потрапила в російський полон, в СІЗО, під суд РФ і в Інститут судової психіатрії.

А ще бранка отримала орден за мужність ІІІ ступеня і стала №1 передвиборного списку партії Батьківщина, формально пройшовши разом з нею в Раду.

Сепаратисти захопили в полон Савченко в червні, це сталося в Луганській області. А вже в липні старшого лейтенанта, штурмана-оператора вертольота МІ-24 таємно вивезли з України в Росію — в СІЗО Воронезької області. У РФ її підозрюють у причетності до вбивства російських журналістів в зоні АТО.

Савченко звинувачення відкидає і, незважаючи на спроби оголосити її душевнохворою, продовжує мужньо переносити тяготи полону.

На судових засіданнях льотчиця відкрито демонструє свою позицію — наприклад, одягає в суд футболку з тризубом і дає свідчення українською мовою.

У грудні Савченко оголосила голодування, протестуючи проти того, що в московському СІЗО, куди її перевели з Інституту судової психіатрії, їй не надають медичну допомогу.

Поки процес над Савченко триває. А її крісло в Раді пустує. Саму ж українку не залишає стійкість духу.

Вона вражає не тільки українців: в кінці листопаду в Москві пройшла акція на її підтримку.

Мирослав Слабошпицький
Мирослав Слабошпицький
Людина культури. Кінорежисер, 40 років

Коли у травні фільм Плем'я українця Мирослава Слабошпицького отримав відразу три нагороди конкурсу Тиждень критики престижного кінофестивалю в Канні, цей успіх на батьківщині сприйняли як найвище досягнення вітчизняного кінематографа на світовій арені.

Але слідом за цим тріумфальний хід картини за авторитетним киносмотрам показав — Канн був тільки розминкою.

Протягом року дебютна повнометражна стрічка Слабошпицького про життя підлітків в інтернаті для глухонімих зібрала більше 30 фестивальних нагород.

Найбільш цінною з них для автора став приз в номінації Європейське відкриття від Європейської кіноакадемії — аналог американського "Оскара".

Найвпливовіші критики світу захоплюються свіжістю кінематографічної мови режисера і включають Плем'я в рейтинги видатних картин року.

А дистриб'ютори від США до Японії поспішають придбати права на прокат експериментальної картини, де протягом двох годин екранного часу герої спілкуються виключно мовою жестів.

У найближчих планах у Слабошпицького — участь у головному американському фестивалі незалежного кіно Санденс. А потім — зйомки другої стрічки, на цей раз про життя в чорнобильській зоні відчуження.

Юрій Бірюков

Волонтер року. Засновник благодійного фонду Крила Фенікса, помічник міністра оборони, 40 років

Юрій Бірюков, нікому не відомий київський бізнесмен і колишній директор з розвитку агрофірми, з моменту військового вторгнення РФ в Україну буквально перетворився для української армії в Фенікса-воскресителя.

Спершу поодинці, а потім з допомогою соратників зі створеного ним фонду Бірюков за неповний рік встиг зробити масу речей: зібрав на потреби військових 50 млн грн, поставив на потік забезпечення більше десяти військових підрозділів, відремонтував кілька військових літаків та гелікоптер, побудував штаб для співробітників бригади морської авіації з Криму, взяв участь у виведенні 80 миколаївських десантників з оточення в Ізварино.

І відвіз в Донбас тисячі тонн їжі, одягу, взуття і екіпіровки.

В зоні проведення АТО в 2014‑му Бірюков, який ніколи не служив в армії, провів більше часу, ніж з родиною у Києві.

Його найріднішими людьми на час війни стали підопічні з 79‑ї Миколаївської десантної бригади.

Кількох з них Бірюкову навіть довелося поховати, взявши на забезпечення сім'ї.

Крім безпосередньо допомоги, головний волонтер країни активно описував свої поїздки, потреби армії та підопічних у Facebook, надихаючи благодійників, і перетворився в одного з найпопулярніших і найвпливовіших українських блогерів.

Незважаючи на нещадну критику влади і військового командування, влітку волонтер став радником президента України, а восени — помічником міністра оборони з питань речового забезпечення армії.

Тепер Бірюков з командою волонтерів допомагає армії змінитися зсередини.

Фото: Олександр Медведєв / НВ, Наталя Кравчук / НВ, EPA / UPG, DR. На обкладинці - картина Андрія Харченка

Матеріал став головною темою №33 журналу Новое Время від 26 грудня 2014 року


Коментарі

Коментарі

1000

Правила коментування
Показати більше коментарів