28 червня, 2017. середа

Новое время

UA RU
З мобільним по життю

Від дзвінка до селфі

30 жовтня, 2015
Історія стільникового зв'язку в Україні

3 липня 1993 року в газеті Правда України виходить більш ніж скромна замітка з довгою та нудною назвою Перший дзвінок по радіотелефону в Німеччину зробив президент України.

- Алло, Іване, - перші два слова, які 1 липня 1993 року прозвучали у вітчизняній мобільній мережі. Так Леонід Кравчук звернувся до Івана Піскова, українського посла в Німеччині. Зробив він це за допомогою телефонної мережі NMT 450i - перший автоматичного стандарту стільникового зв'язку 1G.

Маленька газетна замітка про народження в Україні ще мало кому зрозумілого стільникового зв'язку стала початком великого шляху, яким пішли українці слідом за усією земною кулею.

Журналісти Валентин Вернодубенко та Анатолій Григор'єв, автори цієї замітки, повідомили недосвідченому читачеві Правди України, що новий вид комунікації здійснило СП Український мобільний зв'язок (UMC). Його засновниками є 17 українських компаній і три західні - з Нідерландів, Данії та Німеччини.

«Це СП - єдиний оператор в Україні, який отримав на 20 років ліцензію Міністерства зв'язку України на створення та експлуатацію так званого стільникового зв'язку - мережі мобільних радіотелефонів», - написали Вернодубенко та Григор'єв.

Кого взагалі могло хвилювати, кому і з якого телефону дзвонить Леонід Кравчук, коли в країні і фіксований зв'язок по телефону з дисковим апаратом був великим дефіцитом? На ринку нерухомості квартира з підключеним до АТС телефоном продавалася з великою націнкою. Житлоплощу без телефону, яких було більшість, продати було неймовірно важко.

До того ж Україну 1993-го розоряла шалена гіперінфляція. До кінця року вона досягла жахливих, воістину зімбабвійських розмірів - 10.206 %. Хто ж міг спокуситися телекомунікаційної новинкою при середній зарплаті у 163 тис. купоно-карбованців ($22) у 1993 році 1,4 млн купоно-карбованців ($28) у 1994-му?

.

.

Перші мобільні телефони були громіздкі, важкі та недоступні. Вартість першої трубки, яку тримав у руках Леонід Макарович, становила $2,8 тис. - трохи дешевше однокімнатної квартири на околиці столиці.

За одне лише підключення до мережі потрібно було викласти ще приблизно $850. Ця сума перевищувала трирічну платню пересічного українця. Ще близько $150 становила абонплата, і це крім плати за з'єднання за тарифом близько $1 за хвилину вихідних дзвінків і $0,5 – за хвилину вхідних.

В друкованій пресі в рік народження мобільного зв'язку вона взагалі ніяк не рекламувалася. Для такої розкоші українці були занадто бідні.

До кінця 1993 року по всій країні налічувалося 2,8 тис. абонентів, здатних на такі витрати, - тобто приблизно одна слухавка на 18,5 тис. чоловік.

Володимир Кабаненко, директор з технічної експлуатації мережі Київстар, досить красномовно малює образ первісних власників мобільного телефону: «Згадайте - якісь незрозумілі люди ходять з валізами. А насправді це охоронець несе у валізі зв'язок свого боса». У величезній валізі перебували важкі акумулятори, так що мобільними в той час телефони були дуже умовно.

Тим не менш поступово діловий світ почала охоплювати телефономанія. «Був період початку 1990-х, коли у мене під подушкою ночами тріщали три телефони», - розповідає НВ бізнесмен Володимир Співаковський, засновник першої в Україні приватної школи Гранд Ліцей. Тут вже в ті роки ціна річного навчання була порівняна з вартістю освіти в західних вузах, так що дзвонити Співаковському «під подушку» могли абоненти найвищого матеріального достатку.

У 1997 році монополія UMC здулася під тягарем нових гравців ринку – донецької компанії DCC, київських WellCOM, Голден Телекому та Київстару. І це стало відправною точкою розвитку ринку.

Ігор Литовченко, засновник компанії Київстар, в своїй книзі Запалюючи зірку згадує, що в 1998 році вартість слухавки опустилася до $350, підключення - до $140, а щомісячна абонплата - до $60. Тим не менш зв'язок не пішов в народ. У 1998-му у нинішнього лідера ринку телекомунікацій було всього 500 абонентів. Мобільний усе ще був розкішшю, а не засобом спілкування. Час для старту новачків виявився невдалим, так як вибухнула глобальна криза і рівень середньомісячного заробітку українця опустився до позначки 1994 року - тобто до $28.

Але бідність вже не була непереборною перешкодою на шляху прогресу. У народні маси прийшла мода на пейджери - проміжна ланка в еволюції зв'язку. Працювали вони так: той, хто телефонує начитував оператору текст повідомлення, той пересилав його на маленький приймач, який абонент зазвичай носив на поясі штанів, щоб всі бачили і заздрили. Трель пейджерів все частіше стала лунати в тролейбусах, кафе та магазинах. Пейджерний зв'язок дав поштовх розвитку кур'єрських служб, таксі, та і всього малого бізнесу. «Скинь мені на пейджер»,- найпопулярніша фраза тих, хто жив в кінці 90-х і вже виріс з телефонної будки.

У 2000 році вперше в новітній історії України її ВВП перестав падати і почав рости. Малий та середній бізнес активізувалися, і через три роки рівень доходів населення перевищив докризовий, підскочивши до $84. Так ситно за час незалежності ми ще не жили. 2003 рік став початком «мобілізації» всієї країни – саме тоді парламент заборонив операторам стягувати плату за вхідні дзвінки. Кількість абонентів мобільного зв'язку перевищила позначку 6,5 млн осіб, а в 2004-му зрівнялася з числом абонентів фіксованого зв'язку - 12 млн. В 2006 році кількість власників мобільних перевищила чисельність населення України. Нинішній же показник - понад 56 млн користувачів. Зі збільшенням числа користувачів зростала конкуренція і тарифи знижувалися.

Мобільний пішов в маси. Його у своєму портфелі носять вже не тільки міністри, банкіри, а також пенсіонери і школярі. Мобільний телефон перекочував в руки середнього, а потім і нижчого класу, кардинально змінивши стиль життя, звички та уподобання мас.

У 2002 році компанія Samsung випускає перший в світі телефон з вбудованою цифровою камерою – з цього моменту мобільний телефон стає і найкомпактнішею «мильницею».

Телефони стрімко обростають новими функціями і миттєво стають незамінними в повсякденному житті: це і кишеньковий ліхтарик, і будильник, і фотоапарат, і GPS-навігатор, і музичний плеєр, і словник англійської, німецької, китайської, хінді і т.д. Мобільники «змили» з узбіч вулиць так званих голосуючих пішоходів, які ловили попутку. Виклик таксі, замовлення піци та інших послуг - вся життя і сервіс відтепер будується переважно на мобільному зв'язку.

Телефон-фотоапарат з матрицею 8 млн пікселів та більше знищив сегмент традиційних «мильниць». Соцмережі надали можливість блискавично розміщувати фотографії та відео в інтернеті. Це сформувало нову субкультуру – селфі. Життя стала густіше. Життя стала швидше.

З нашого життя безслідно пішли блокноти з телефонною книжкою, заіржавіли телефонні будки, випарувалися пейджери. «Вони тихо померли, навіть ніхто і не помітив», - говорить Кабаненко.

На підмогу мобільним телефонам приблизно у 2007-му прийшли смартфони - кишенькові комп'ютери з необмеженими можливостями. Завдяки інтернету дзвінки в будь-яку частину світу стали безкоштовними. Спілкування з друзями з Німеччини, родичами з Ізраїлю, компаньйоном в Аргентині – все це вже досить звичні речі.

Володимир Співаковський, піонер в експлуатації мобільного зв'язку, вважає себе консерватором у галузі IT-технологій. «Я користуюся 10-15 функціями і завжди переймаюся за тих геніальних інженерів, які передбачили і придумали тут понад 200 функцій та величезну кількість додатків, якими я не користуюся». Однак 10-15 - це теж немало.

За лічені роки старий і молодий, багач і бідняк зрослися з мобільним або інтернет-зв'язком. Співвласник ТРЦ Dream Town, бізнесмен Гарік Корогодськи досить ємко описав НВ силу психологічної прихильності до мобільного зв'язку: «У разі відлучення від телефону на десять хвилин виникає відчуття незахищеності».

 
 

В глобальному масштабі

Відеографіка, що показує зростання числа користувачів стільниковим зв'язком за перші 40 років:




Ррозвиток мобільного зв'язку вже не зупинити. Коли-небудь українці, як японці зараз, за допомогою мобільного пристрою будуть платити за проїзд у метро, просто приклавши слухавку до турнікету. У найближчому українському майбутньому - мобільне телебачення. «3G для телебачення досить», - уточнює Кабаненко, продовжуючи малювати найнеймовірніші горизонти: «Дуже перспективний напрямок - це так званий mashine to mashine service. Він вже існує. Ставиться сім-карта, наприклад, в котел обігріву, і ти можеш віддалено регулювати температуру. Охоронні фірми встановлюють сім-карти в охоронні системи. Те ж саме роблять транспортні компанії, які хочуть бачити, за яким маршрутом їздять їхні автомобілі, і контролювати витрату палива. Це дуже перспективний напрямок».

Технічні можливості для цього світлого майбутнього в Україні – це атрибут вже цього часу. За даними дослідження Ericsson, по ряду показників якість телеком-мереж в Україні перевершує європейську.

У 1984 році на екрани країни вийшов пригодницький фільм "Гостя з майбутнього". Московський школяр Коля Герасимов за допомогою машини часу прилетів в майбутнє, приблизно в 2084 рік. У майбутньому він потрапив в халепу: гонитва, небезпека, космічні пірати переслідують Колю. І він ніяк не може попередити дівчинку Алісу, що досвідчений екземпляр міелофону у нього. Все в кінці кінців закінчується добре: міелофон повернуто власниці, пірати – заарештовані. Піонер Коля відстояв честь червоної краватки.

До 2084 року ще дуже далеко, а сюжет вже безнадійно застарів. У 1998 році Коля кинув би повідомлення Алісі на пейджер, в 1999-му – відправив би їй SMS. У 2000-му – подзвонив би. У 2007-му – сфотографував би та відправив MMS. У 2010 році виклав б повідомлення в Однокласниках. Зараз скинув би на Фейсбук або Твіттер, попросив би перепост, отримав би півтори тисячі лайків, два з них - від піратів Веселуна У та Кріса. Замість шести серій сюжет вмістився б в одну.

Мобільні технології стиснули світ. Зробили його маленьким, гнучким, швидким, але водночас і більш крихким. До речі, якщо вже ви дочитали до кінця - зателефонуйте батькам.

.