9 грудня, 2016. п'ятниця

Новое время

UA RU
Історія. Війна та бізнес

Мати рідна

28 липня, 2016
Під час Другої світової війни американський бізнес співпрацював із нацистським режимом

Під час Другої світової війни американські промислові корпорації та банки, незважаючи на участь своєї країни в антигітлерівській коаліції, співпрацювали з нацистським режимом прямо або через дочірні підприємства

 

Олег Шама

 

 

У квітні 1941 року міністр внутрішніх справ США Гарольд Ікес записав у своєму щоденнику: "Коли на всю історію великих угод з ворогом було кинуте світло, стало абсолютно ясно, чому серед осіб, чиї імена стали символами багатства та могутності Америки, так багато симпатиків нацизму і тих, хто прагне співпраця з ним".

До того моменту минув уже місяць, як президент Франклін Рузвельт підписав закон про ленд-ліз — поставки американської зброї та продовольства союзній Великій Британії, яка боролася проти Рейху. Вже півроку піддані Сполученого Королівства відчайдушно відбивали повітряні нальоти німецької авіації та готувалися до вторгнення вермахту на острів.

Американська допомога була потрібна британцям як повітря. Однак каравани торгових кораблів виявилися безсилими перед підводним флотом німців. При цьому, як виявилося, німецькі субмарини, що топили суди під зірково-смугастим прапором, майже всю війну виходили в море на паливі з американської нафти, видобутої компанією Standard Oil. В цьому питанні й розбирався тоді Ікес.

Це був не поодинокий приклад американсько-німецького співробітництва. Нацистський режим приваблював багато компаній з США як діловий партнер, джерело надзвичайних прибутків. "Яка користь була б для країни,— писав Ікес,— якби всі ці махінації ретельно розслідувалися і набули широкого розголосу".

23 Липня, 2016 12:26

УПРЯМЫЕ ФАКТЫ: Руководитель Standard Oil Уильям Фэриш оправдывается перед комиссией Конгресса США, которая расследовала сотрудничество компании с Третьим рейхом
УПЕРТІ ФАКТИ: Керівник Standard Oil Вільям Феріш виправдовується перед комісією Конгресу США, яка розслідувала співпрацю компанії з Третім рейхом


Нічого особистого

27 лютого 1942 року до штаб-квартири Standard Oil на Рокфеллер-плаза в Нью-Йорку прийшов Термен Арнольд, керівник антимонопольного департаменту міністерства юстиції. Його супроводжували військові міністри Франклін Нокс і Генрі Стімсон.

Арнольд поклав на стіл перед керівниками Standard Oil Волтером Тіглом і Вільямом Ферішем грубу теку з документами, які доводили, що компанія веде бізнес з нацистською Німеччиною.

Три місяці тому Гітлер оголосив війну США. Але Standard Oil продовжувала поставляти нацистам дефіцитний навіть у Сполучених Штатах синтетичний каучук.

Також Тіглу та Ферішу закидали те, що вони уклали з противником на вигідних для нього умовах патентні угоди: компанія обмінювалася з німецьким концерном Farbenindustrie розробками хімічних лабораторій. Дослідження проводилися переважно в Німеччині.

Не виймаючи сигари з рота, Арнольд спокійно оголосив, що Standard Oil має заплатити штраф у розмірі $1,5 млн, а німецькі патенти передати державі.

 

ЗНАЙШЛИ ВИХІД: У 1939-му Coca-Cola припинила постачання до Рейха інгредієнтів свого головного напою. Щоб не зупиняти роботу підприємств у Німеччині, компанія запустила там виробництво Fanta

 

Феріш як голова ради директорів парирував: платити компанія нічого не буде, бо вона — головний постачальник пального всім збройним силам США.

Сваритися уряду з нафтовими магнатами було невигідно. Справа дійшла до суду. Той зобов'язав Standard Oil віддати патенти, а штраф установив у розмірі $600 з кожного підприємства компанії. Особисто Феріш мав був сплатити лише $1 тис.— чверть його тижневої платні.

Арнольд не змирився з такою насмішкою над собою і домігся слухань у Конгресі.

Доказів провини Standard Oil було більш ніж достатньо. Ця компанія послідовно ухилялася від зобов'язань за програмою ленд-лізу. Також вона відмовила в придбанні патентів на свою продукцію уряду Канади, яка воювала на боці США та Великої Британії. І водночас надавала їх німецькій Farbenindustrie.

Навіть більше, надсилаючи синтетичний каучук до Німеччини, Standard Oil відмовила військово-морському флоту США в таких замовленнях. А коли представник американського міністерства оборони відвідав одне з підприємств компанії, Феріш розпорядився не пускати його в технологічні відділи і цехи, де виготовляли каучук.

Останнє свідчення Арнольда проти  Standard Oil взагалі здавалося обурливим: виявилося, що Феріш, власне, перебував у змові з японськими підприємствами, підписавши контракти про продовження співпраці в разі війни або торгової блокади. Японія на той момент вже завдала нищівного удару по американському флоту в Перл-Харборі та послідовно захоплювала острови Тихоокеанського регіону.

23 Липня, 2016 12:28

ПОЧТИ ССЫЛКА: Термен Арнольд принимает присягу главы Апелляционного суда округа Колумбия, март 1943 года. Эту должность он занял после того, как правительство остановило начатое им расследование махинаций Standard Oil

МАЙЖЕ ЗАСЛАННЯ: Термен Арнольд приймає присягу голови Апеляційного суду округу Колумбія, березень 1943 року. Цю посаду він зайняв після того, як уряд зупинив розпочате ним розслідування махінацій Standard Oil[


Кришталева чистота

Після закінчення засідання слідчої комісії конгресу 28 березня 1942 року її голова — сенатор Гаррі Трумен сказав журналістам, які наздогнали його: керівництво Standard Oil можна вважати зрадниками державних інтересів.

“Феріш стратив розум і кидався, немов загнаний звір,— пише сучасний американський історик Чарльз Хаєм у книзі Війна з ворогом.— Він влаштовував нескінченні прес-конференції, засипав президента телеграмами, виступав по радіо з довгими та малозрозумілим заявами. Перед комісією кричав в обличчя її членам, бризкаючи слиною, що гроша не дасть за всі твердження про зрадницьку роль очолюваного ним концерну, і підкреслював свою бездоганну відданість інтересам батьківщини".

Аргументи Феріша звучали малопереконливо. Особливо на тлі того, що за три місяці — з грудня 1941‑го, коли Гітлер оголосив війну США,— німецькі підводні човни потопили або серйозно пошкодили близько 400 американських торгових суден. І вони заправлялися пальним з американської нафти. Щоправда, ці втрати утаювали від преси.

На той момент в Освенцімі вже працювали газові камери, в яких гинули люди від Циклону Б, виробленого Farbenindustrie.

Для президента Рузвельта галас навколо Standard Oil став кошмаром. У Білому домі розуміли: якщо скандал розгорнеться на повну силу, котирування компанії впадуть, а війна тільки починалася. “Співпраця з концерном — ось що було необхідним мов повітря,— пише історик Хаєм.— А всілякі там принципи, патріотизм — це, вибачте, забобони".

Ікес попросив президента хоча б прибрати Феріша з Військової ради з нафти. Проте Рузвельт попросив не втручатися.

Нічим не закінчилася і розмова з Джоном Рокфеллером, власником Standard Oil. Вислухавши Ікеса, він чітко заявив, що ні на мить не може засумніватися в кришталевій чесності Феріша та Тігла. На завершення нафтовий магнат сказав: "Рокфеллери тому і стали Рокфеллерами, що завжди вміли постояти за своїх друзів".

Після цього Ікес записав у щоденнику: "Всі мої дії дуже нагадують з боку відчайдушні спроби пробити лобом кам'яну стіну".

Єдине, в чому пішов на поступки союзникам Феріш із колегами,— звільнив всі німецькі екіпажі з танкерів компанії, бо британська розвідка постійно знаходила серед моряків шпигунів. Після кількох дрібних скандалів з цього приводу Standard Oil переоформила свої судна на компанії в Панамі, щоб англійці при нагоді не заарештували танкери.

Нафтова компанія фактично вийшла сухою з води. Але Феріша незабаром наздогнав рок: за півроку після слухань він раптово помер на вечірці у друзів від серцевого нападу, залишивши після себе самої лише нерухомості на $400 млн.

Standard Oil продовжувала постачати нафту в Європу: через острови в Карибському морі вона потрапляла в Іспанію, а звідти — просто в німецький Гамбург. Там на гроші Рокфеллерів ще 1936 року побудували величезний нафтопереробний завод. Щорічно для літаків люфтваффе він виробляв 15 тис. т бензину.

23 Липня, 2016 12:30

ОТМЕЧЕН РЕЙХОМ: Немецкие дипломаты вручают орден Большого орла Германии за заслуги перед Рейхом Генри Форду, март 1938 года. Дочерние предприятия Ford Motors и General Motors продолжали работать на территории Рейха и во время войны
ВІДЗНАЧЕНИЙ РЕЙХОМ: Німецькі дипломати вручають орден Великого орла Німеччини за заслуги перед Рейхом Генрі Форду, березень 1938 року. Дочірні підприємства Ford Motors і General Motors продовжували працювати на території Рейха і під час війни


Гроші на крові

Не менш парадоксальний вигляд мала схема постачання до Німеччини тетраетилу, необхідного для виробництва авіаційного бензину. Патентом на його виготовлення володіли компанії General Motors і Dupon. І та ж таки Standard Oil.

Тетраетил до Німеччині надходив через британську філію нафтового концерну Рокфеллерів. Ще 1939 року Герман Шміц, голова Farbenindustrie, підписав у Лондоні контракт на закупівлю цієї сировини через ту саму лондонську філію на $15 млн. Так гітлерівські ВПС отримали можливість у 1940‑му бомбити Лондон на пальному, компоненти якого були придбані просто у британській столиці.

Постачаючи тетраетил ще й до Японії, Standard Oil допомагала тим самим і їй вести війну проти США.

Нафтові потоки були не єдиними сполучними ланками між американським і нацистським бізнесом.

На початку 1942 року Карл Ліндеманн, представник Standard Oil у Берліні, прибув до Мадрида. У ресторані розкішного готелю Ritz він кілька разів пообідав з парою німців: бароном Куртом фон Шрьодером і Вальтером Шелленбергом. Обидва входили до ради директорів американської корпорації International Telephone&Telegraph (ITT). Шелленбергу це не заважало очолювати відомство зовнішньої розвідки Рейха, яке підпорядковувалося гестапо.

До цієї компанії незабаром приєднався і Герхард Вестрик, голова філії ITT в нацистській Німеччині. За кілька днів він вже із головою ITT Состенесом Беном в тому самому мадридському Ritz обговорював найважливіші питання: яким чином можна зміцнити зв'язки їхньої корпорації з гестапо, як вдосконалити всю нацистську систему телефонного і телеграфного зв'язку, як модернізувати систему внутрішнього зв'язку літаків, військових кораблів і підводних човнів? Саме такими були замовлення з Берліна.

Уряд США часто заплющував очі на сумнівні оборудки подібного штибу. За кілька днів після початку війни з Японією і Німеччиною вийшов президентський указ, який регулював механізм отримання спецдозволів на торгівлю з противником. ITT, наприклад, дозволили продовжувати бізнес-партнерство з країнами осі Берлін—Рим—Токіо аж до 1945 року. Виправдання знайшлося просте — компанія якнайтісніше співпрацювала з розвідкою США.

І президент Рузвельт, і уряд Штатів ставилися з розумінням до такого партнерства. Розміри американських вкладів у нацистську Німеччину до моменту подій у Перл-Харбор 7 грудня 1941‑го для тих часів були нечувані. Standard Oil інвестувала близько $120 млн, General Motors — $35 млн, ITT — $30 млн, Ford — $17,5 млн.

23 Липня, 2016 12:32

ОБРАТНАЯ СТОРОНА: Мьюриэл Маккормик, внучка основателя Standard Oil Джона Рокфеллера, регулирует двигатель военного автомобиля во время учений в женском армейском батальоне Форт-Девенс, июль 1943 года. В это время компания ее родственников продолжала торговать с Третьим рейхом
ЗВОРОТНИЙ БІК: Мюріел Маккормік, онука засновника Standard Oil Джона Рокфеллера, регулює двигун військового автомобіля під час навчань у жіночому армійському батальйоні Форт-Девенс, липень 1943 року. У цей час компанія її родичів продовжувала торгувати з Третім рейхом


Золотий фінал

Найбільш обурливим і резонансним прикладом партнерства фінансових ділків із країн, що воювали між собою, стала нарада в травні 1944 року у Базелі директорів Банку міжнародних розрахунків (БМР). Цю структуру створили ще 1930 року, й увесь цей час нею керували американці. За воєнних років — ділок з Волл-Стріт Томас Харрінгтон Маккітрік.

Навесні 1944‑го за столом переговорів зібралися представники США, Німеччини, Франції, Англії, Японії. Вирішували питання про $378 млн золотом, які вклало в банк керівництво Третього рейха в грудні 1941‑го.

Частину цих грошей нацисти конфіскували в банках окупованих ними Австрії, Чехословаччини та Бельгії. Ще там було золото, перетоплене з речей і коронок євреїв, які потрапили в концтабори,— на деяких контейнерах з дорогоцінним металом співробітники банку помітили написи Люблін або Освенцім.

Мої дії — відчайдушна спроба пробити лобом кам'яну стіну
Гарольд Ікес,
міністр внутрішніх справ США,— про неможливість засудити промислових магнатів за співпрацю з ворогом, 1942 рік

Дивіденди від вкладення, за статутом БМР, отримували всі компанії, які користувалися його послугами.

На зустрічі в Базелі найздогадливіші її учасники вже розуміли, як може закінчитися війна. Золото вирішили поки не чіпати, але обговорили також і відхідні шляхи. Які? Це досі залишається таємницею.

Про саму нараду теж ніхто не дізнався б, якби не молодий лондонський журналіст Поль Айнціг. Він отримав інформацію про нацистське золото від знайомих в Банку Англії, який співпрацював з БМР. Через цю установу ще 1939 року нацисти відібрали золотий запас Чехословаччини, вивезений її урядом до британської столиці після приєднання країни до Рейха.

В останні місяці війни награбоване нацистами золото стало потихеньку зникати. Дослідники встановили, що $70 млн пішло в банки Алжиру. Солідну його частину перевели також до Швейцарського національного банку.

Тільки в липні 1948 року, після розслідування, проведеного міжнародною групою фінансистів, Маккітрік розпорядився повернути золото постраждалим. Повернули. Але лише на $4 млн. Решта? Це так і залишилося банківською таємницею.

Матеріал опублікований в НВ №26 від 22 липня 2016 року 

Коментарі

Коментарі

1000

Правила коментування
Показати більше коментарів