6 грудня, 2016. вівторок

Новое время

UA RU
#remembermaidan

Майдан очима дизайнера Ольги Навроцької

03 листопада, 2014
Спеціальний проект НВ #remembermaidan приурочений до річниці Революції Гідності та виходу першої книги, що досліджує феномен Євромайдану #EUROMAIDAN - history in the making. Це історії учасників подій зими 2013-2014 і повернення на головну площу української столиці, що стала символом мужності і відваги, взаємодопомоги і самоорганізації. Всі історії - дивіться на сторінці спецпроекту.
Ольга Навроцька - фото з цитатою

"Мої друзі з Росії говорили - у нас це неможливо, у нас одразу буде кривавий голодний бунт..."

Ольга Навроцька

Ольга Навроцька

Дизайнер, член наглядової ради фонду "Волонтерська сотня. Україна - світ". Під час Майдану - волонтер, активний блогер


Ольга Навроцкая (слева) на Михайловской площади

Ольга Навроцька (ліворуч) на Михайлівській площі


Вранці 30 листопада я подивилася відео кривавого розгону мирного студентського протесту. І мене чисто по-людськи «порвало». Я не могла повірити своїм очам: у моїй країні, в моєму місті побили людей. Побили страшно, з якоюсь звірячою жорстокістю. На фейсбуці я прочитала про те, що постраждалі сховалися в стінах Михайлівського собору, і побігла туди. За збігом обставин, я живу в Михайлівському провулку, в двох хвилинах ходьби від Майдану вниз і в двох хвилинах від собору вгору. Я поговорила з хлопцями, віддала комусь свою шапку, а повернувшись додому написала великий пост на своїй сторінці на фейсбуці. Я попросила людей прийти на площу. Це були слова відчаю, обурення і гніву. Тоді багато хто відчув те ж саме. Так почався мій Майдан.

Ольга Навроцька - фото1

© Фото: Ольга Навроцька

У наступні місяці новинні портали блискавично реагували на ситуацію, пропонували тисячі версій того, що відбувається. Це лякало, але коли ти приходив на Майдан, відразу ставало... спокійно. Навіть у ті дні, коли за синьо-жовту стрічку людину могли вивезти в ліс, коли людей відловлювали, били, влаштовували провокації, звозили титушок, коли було страшно ходити по вулицях. Навіть тоді Майдан залишався найбезпечнішим місцем. З часом він став фортецею, яку кожен протестуючий був готовий захищати ціною життя.

Для мене людина, яка була на майдані, — моя людина. Це мої брати і сестри, це люди, з якими я хочу жити в одній країні і якими дуже пишаюся. Я взагалі думаю, що переживання того часу ні з чим неможливо порівняти. Пам'ятаю, в Київ приїхали мої друзі з Росії, я повела їх на Майдан в чотири ранку — вони не могли повірити своїм очам. Захоплювалися рішучістю людей, їх впевненістю і мирним настроєм. Казали: «Ні, в Росії це неможливо, у нас одразу буде кривавий голодний бунт».

Новий рік я теж зустрічала на Майдані, прямо за сценою. Тоді був короткий період затишшя, а 16 січня обурення людей досягло межі і почалося побоїще на Грушевського. Перші дні я боялася туди йти. Потім зважилася, завдяки своїй сміливої подрузі Тамілі Немченко, яка носила ліки в медпункт прямо під першою барикадою. Страшно було дуже. Але через 15-20 хвилин перебування на «передовій» страх зникав, і я розносила чай і бутерброди, все ближче і ближче до палаючих шин. Там же на Грушевського ми дізналися про «Правий сектор». У перший день сутичок я не розуміла, як до них ставитися. Мені здавалося, вони спровокують найгірше. Так і сталося. Правда, до того часу всі зрозуміли, що мирному протистоянню прийшов кінець. Так що через кілька днів ми з «бойовими» подругами вже несли на п'ятий поверх Будинку профспілок, де розмістився Правий сектор, тепле міцне взуття.

© Фото: Ольга Навроцька

А потім настали невимовні, моторошні три дні - 18, 19, 20... Я в цей момент була вдома і заціпенівши дивилася стрім. Потім мене не пустили на Майдан, там була справжня війна: вибухи, вогонь, постріли, чорні від сажі та бою чоловіки в шоломах, мій перший поранений, якого я відвезла до друзів (він навідріз відмовився їхати в лікарню, боявся арешту), евакуація медпункту з палаючого Будинку профспілок. Я бігала з коробками ліків і навіть не розуміла, що будинок палає. Я взагалі не розуміла, що відбувається, але постійно щось робила і зовсім не боялася.

Ольга Навроцька - розтяжка

© Фото: Ольга Навроцька

...

Через рік Майдан, як і раніше, дуже важко згадувати. Важко проходити центр міста і бачити захований за яскравою вивіскою чорний від сажі Будинок профспілок. Важко проходити Інститутську. Важко проходити місця, де лежить нова бруківка, яка відрізняється за кольором. Я кожен раз плачу, коли бачу портрети Небесної сотні або чую «Пливе кача». Я вважаю, що на Інститутській обов'язково потрібно побудувати меморіал. Щоб кожен раз, коли люди приїжджали сюди, вони згадували, з чого все почалося.

У моїй пам'яті та зима залишиться назавжди. Я сама назавжди залишуся людиною з «міткою» Майдану.

___________________________________

Книга #EUROMAIDAN History In The Making - перше двомовне видання про Революцію Гідності. Проект документує і досліджує Майдан: як історичну подію, набір спільних цінностей, приклад самоорганізації і як художнє явище. У книгу увійшло понад 200 знімків 46 фотографів. Крім унікального ілюстративного ряду (багато фото публікуються вперше), у видання ввійшли тексти відомого українського історика Ярослава Грицака і філософа Тараса Лютого, які описали феномен і міфологію Євромайдану. Автором текстів про явища Майдану стала Катерина Сергацкова («Українська правда»), один з найбільш резонансних журналістів Євромайдану, автором текстів про хронологію подій з 30 листопада 2013 року по 22 лютого 2014 року - Костянтин Донін, головним редактором виступив Гліб Гусєв (Esquire). Презентація книги відбулася 7 листопада 2014 року. #EUROMAIDAN - History In The Making - спільний проект агентства Art Management та видавництва «Основи». Автор ідеї - Володимир Кадигроб.

Проект #remembermaidan створений AGENTSTVO special projects спеціально для «Новое Время».

Приєднуйтесь до проекту #remembermaidan

Надсилайте ваші історії та фотографії на e-mail remember@euromaidanbook.com

Коментарі

Коментарі

1000

Правила коментування
Показати більше коментарів