3 грудня, 2016. субота

Новое время

UA RU
Десять книг для успішної країни

Книги змін

25 грудня, 2014
НВ і група економістів VoxUkraine презентують спільний проект - десять книг про те, як успішно перетворити країну. Вони будуть корисні новому уряду і можуть зацікавити небайдужих співвітчизників

Як перемогти корупцію, успішно провести масштабні реформи і погасити палаючий Донбас? Українці, які стали професорами західних вузів, провідні співробітники успішних вітчизняних компаній і реформатори-практики — всі вони учасники ініціативи VoxUkraine — знають, де знайти відповіді. Вони рекомендують десять актуальних книг, написаних сучасними інтелектуалами, які містять ідеї та рекомендації для позитивної трансформації країни. НВ публікує список книг і короткі передмови до них в надії, що це допоможе новому уряду, а також зацікавить читачів.

Фоторастяжка1
1 Грудня, 2015 12:36

Андрей Кириленко
Андрій Кириленко


Професор практики фінансів в школі менеджменту MIT Sloan Массачусетського інституту технологій, член консультаційної ради VoxUkraine

 

Якщо ви читаєте цю замітку, отже, геополітика є частиною вашої особистої історії. Можливо, один з ваших дідів помер у концтаборі, а інший був убитий на війні. Можливо, ваша мама пережила голод, вийшла заміж за офіцера і народила вас на віддаленому аванпосту зникаючої імперії. Можливо, ваша сестра втекла з рюкзаком з кількома речами після того, як озброєні люди з дивним акцентом окупували її рідне місто. Якщо вам це знайомо, книги Джорджа Фрідмана, в тому числі Прикордонні землі, будуть резонувати з вашою історією.

Для Фрідмана так само, як і для вас, геополітика — це дуже особисте. Його батько народився в Ужгороді, пережив голокост, втік від Совєтів, а потім емігрував до США. Фрідман, заснував геополітичну консалтингову фірму Stratfor і є автором декількох популярних книг, пише в своїх Прикордонних землях: "Мій батько... був одним з десятків мільйонів людей, які жили або померли "на околиці", і, можливо, ніде більше не було стільки страждань від такого життя, як в Україні".

Прикордонні землі є коротким геополітичним трактатом, написаними в стилі особистого щоденника під час подорожі, де викладаються погляди Фрідмана про сьогодення і майбутнє України, Польщі, Туреччини, Молдови та Румунії. Він вважає, що дві з цих п'яти країн, у майбутньому стануть могутніми державами, дві інші будуть намагатися "перевантажити" свої проблеми на плечі іншої держави, яка запропонує найвищу ціну. А одна держава зовсім зникне. Подивіться ще раз на назви країн, розділіть їх на три групи — лідер, послідовник, зникла держава,— а потім прочитайте книгу, щоб дізнатися думку Фрідмана і зрозуміти, чи згодні ви з ним.

Фоторастяжка2
1 Грудня, 2015 12:57

Тимофей Милованов
Тимофій Милованов


Професор Пітсбургського університету, член редколегії VoxUkraine

 

Книга Девіда Галула — це класичне керівництво по веденню операцій придушення повстань і сепаратизму (або АТО, як вони називаються в Україні). Її необхідно прочитати кожному, хто зацікавлений у вирішенні кризи на сході країни.

Військові дії — це тільки частина стратегії придушення повстання. Без усунення першопричин, які дозволили лідерам повстання (місцевим або зовнішнім) знайти підтримку населення і завербувати активних учасників, придушити повстання складно.

У чому ж секрет? Що ще необхідно робити поряд з військовими діями, щоб перемогти повстанців і не допустити поширення повстання на інші регіони?

Галула стверджує, що військовослужбовці та інші учасники операцій придушення повинні виконувати як військові функції, так і функції пропаганди та переконання. Солдат повинен стати соціальним працівником, який відновлює справедливість і допомагає бідним, інженером-будівельником, який відновлює інфраструктуру і житло, вчителем, який навчає дітей у зруйнованих селах, медпрацівником, який надаж першу допомогу на звільнених територіях. Але це тільки до того часу, поки його не зможуть замінити професіонали з числа цивільних.

Проведу деякі паралелі з ситуацією в Україні. Повстання стало можливим, тому що держава втратила довіру, і цю нішу змогли захопити лідери повстанців. Придушення повстання полягає у відновленні довіри до влади — необхідно відбудовувати втрачені політичні інститути з нуля.

Відмовками і обіцянками тут не обійдешся. Держава повинна побудувати нові механізми управління, які йдуть від народу, дати можливість людям, яким довіряє місцеве населення, прийти до влади на місцях. Першочергова задача в боротьбі з повстанням — це пошук місцевих лідерів, які мають вплив, і створення умов, при яких ці лідери будуть зацікавлені в підтримці центральної влади. Без цього повстання перемогти неможливо, а військові дії будуть продовжуватися нескінченно.

Якщо в Україні стратегія боротьби з сепаратистською кризою побудована передусім на військових діях і діях політичного характеру на центральному рівні, то Галула стверджує, що робота на місцях з населенням та місцевими лідерами може бути більш успішним підходом.

Фоторастяжка3
1 Грудня, 2015 15:37

Юрий Городниченко
Юрій Городніченко


Доцент Каліфорнійського університету в Берклі, член редколегії VoxUkraine

 

Ймовірно, всі погодяться з думкою, що корупція є проблемою № 1 в Україні. Дійсно, епідемія корупції настільки руйнівна, що ставить під загрозу саме існування держави як такої. Основне питання полягає в тому, яким чином можна знизити рівень корупції, утримуючи його на прийнятному рівні. Очевидно, що Україна не перша країна, яка стикається з такою проблемою, і вона може багато чого почерпнути з досвіду інших країн. Корумповані міста — книга саме про це.

Вона пропонує просту формулу для визначення сфер, які схильні до корупції, і спосіб "лікування" даної проблеми: корупція = монопольна влада + свобода дій посадових осіб — підзвітність. Іншими словами, корупція є досить сильною тоді, коли посадова особа володіє виключним правом надавати послуги (наприклад, видача дозволу), чиновник має право на вільну інтерпретацію фактів і правил (наприклад, не існує ніяких обмежень чи формул для прийняття узгоджених рішень), коли він або вона нікому не підпорядковується, і його діяльність не підлягає ретельній перевірці з боку громадськості. Наприклад, вся документація використовується тільки для "внутрішнього користування".

У Корумпованих містах наведено безліч прикладів того, як уряди різних країн змогли перемогти корупцію. Вони послаблювали монопольну владу чиновників, спрощували і мінімізували правила для надання тих чи інших держпослуг і посилювали процес підзвітності — практикували громадські слухання, публікували тендерні звіти і використовували електронне управління.

Приклади, розглянуті в книзі, надихають на вирішення тих завдань, які спочатку здавалися безнадійними. Наприклад, Гонконг, який сьогодні є прикладом бездоганного та ефективного управління, в минулому був вигрібною ямою корупції і недієздатності. Зміни відбулися після того, як уряд серйозно націлився на їх викорінення.

Крім того, ключові послання книги важливі при проектуванні і реалізації реформ децентралізації в Україні. Це свого роду книга рецептів для політиків та урядовців країни.

Фоторастяжка4
1 Грудня, 2015 15:39

Александр Жолудь
Олександр Жолудь


Економіст Міжнародного центру перспективних досліджень, член редколегії VoxUkraine

 

Аамериканський філософ і політолог Френсіс Фукуяма пояснює, чому одні держави успішні, а інші — ні. На його думку, політичний порядок, який приводить до успіху, ґрунтується на трьох інституціях: 1) сильна ефективна держава; 2) верховенство права — набір правил поведінки, обов'язковий до виконання всіма без винятку; 3) демократична підзвітність, що припускає можливість суспільства вибирати і зміщувати з посад представників влади.

Досліджуючи історію різних держав, Фукуяма показує, що ці три інституції можуть поєднуватися або існувати незалежно одна від одної. Наприклад, Китай має сильну державність, але слабкі або практично відсутні верховенство права і демократичну підзвітність. Однак, на думку автора, рання демократизація суспільства, яка відбувається до створення сильної держави, нерідко перешкоджає успішності країни. Тут починає розвиватися так званий клієнталізм — система відносин, у якій покровитель-політик надає клієнту-виборцю різні блага (гречку) в обмін на політичну підтримку.

Через клієнталізм проходять багато країн. Більш того, це нормальна форма раннього розвитку демократії, коли ще не встигли сформуватися сильні політичні партії з чіткими програмними цілями. Головна проблема полягає в тому, що часто суспільства зупиняються на цьому етапі і не можуть побудувати сильну державу, яка ефективно надає якісні послуги громадянам.

У пастці клієнталізму також знаходиться і Україна. У країні непогано розвинена демократична підзвітність — вибори відносно вільні, немає державної цензури. Але погано йдуть справи з верховенством права. Корумповані суди, відкрите недотримання значною частиною суспільства як формальних, так і неформальних правил і, нарешті, неякісне надання базових суспільних послуг — освіти, медицини, оборони та підтримання правопорядку.

Як не сумно, але нерідко швидким виходом з клієнталізму також (хоча далеко не завжди) стає війна: необхідність оборонятися вимагає напруження всіх сил суспільства і значного підвищення ефективності державного апарату, якщо він хоче продовжити існувати. І це — хороша новина для України.

Фоторастяжка5
3 Грудня, 2015 14:35

Владимир Федорин
Володимир Федорін


Журналіст, засновник журналу Forbes Україна, учасник ініціативи VoxUkraine

 

Чверть століття тому, у вересні 1989 року, Лешек Бальцерович став міністром фінансів в першому посткомуністичному уряді Польщі. План Бальцеровича був першою спробою застосувати на території зникаючого соцтабору стандартну програму макроекономічної стабілізації, випробувану раніше постраждалими від боргової кризи країнами Латинської Америки. Критики охрестили цей план шоковою терапією, але, озираючись назад, можна стверджувати, що теорія, що лежала в основі нового курсу, успішно витримала перевірку практикою.

На жаль, далеко не всі країни, які слідом за Польщею стали на шлях ринкової революції, виявилися настільки ж послідовні. Яскравий приклад — Україна. Що пішло не так? Один із найкращих знавців посткомуністичної трансформації Андерс Аслунд і співавтор знаменитого рейтингу Doing Business Симеон Дьянков випустили наприкінці жовтня збірник, що підводить підсумки успішних і провальних перетворень в 30 країнах, які звільнилися з‑під гніту комунізму. Серед його авторів — такі чемпіони реформ, як поляк Бальцерович, чех Вацлав Клаус, естонець Март Лаар, словак Іван Міклош, грузини Міхеїл Саакашвілі і Каха Бендукідзе.

Україна — "двієчник" перехідного періоду — в кінці 2014 року Україна в якомусь сенсі повернулася на початок шляху. У вступній статті Аслунд і Дьянков співчутливо цитують Енн Аппельбаум, яка написала в Washington Post, що поляки в 1989 році "були натхнені тими ж почуттями, що й українці сьогодні".

Разом з Киргизією, Македонією, Таджикистаном і Молдовою Україна сьогодні бідніша, ніж чверть століття тому. Хоча в українців є одна перевага перед поляками кінця 1980‑х. Лех Валенса жартував, що повернутися з комунізму в капіталізм так само неможливо, як повернути до життя акваріумних рибок, з яких зварили юшку. Східноєвропейські реформатори довели, що рибок можна оживити. Принцип простий: чим раніше, радикальніше й масштабніше реформи, тим краще вони працюють. Збірник Аслунда—Дьянкова повинен стати одним з найбільш зручних і зрозумілих путівників на дорозі до свободи і процвітання, за якою реформатори поведуть Україну.

Фоторастяжка6
3 Грудня, 2015 15:19

Елена Белан
Олена Бєлан


Головний економіст інвестиційної компанії Dragon Capital, член редколегії VoxUkraine

 

Керівництво Світового банку настільки вразив успіх Грузії у боротьбі з корупцією, що воно вирішило відправити у цю країну команду фахівців, щоб задокументувати всі подробиці. Так з'явилася Хроніка, яку по праву можна вважати настільною книгою будь-якої людини, що задає собі питання "чи можна перемогти корупцію, а не очолити?"

Це послідовний опис кроків, зроблених керівництвом Грузії в боротьбі з корупцією в різних сферах: поліції, податковій системі, митниці, енергетиці, освіті, житлово-комунальному господарстві. Автори намагалися уникнути оціночних суджень і аналізу. Вони описують процес прийняття рішень, порівнюючи перераховані сфери до і після реформ, вказують на труднощі, з якими зіткнулися реформатори, і вказують на найбільш поширені помилки.

Книга рясніє прикладами з життя і цитатами, що дає читачеві можливість вирішити самому, що саме стало ключем до успіху.

Не всі описані методи боротьби з корупцією застосовні в Україні, але принципи, які використовували грузинські реформатори, можна сміливо брати на озброєння. Головне серед них — бачення кінцевої мети, швидкість, масштабність, радикалізм і завзятість, незважаючи на опір.

Це тільки здається, що якщо суспільство втомилося від корупції і вимагає реформ, то на шляху не виникне перешкод. Протестуючи проти реформи освіти, грузинські студенти оголошували голодування, а авторитетні професори використовували медіа для тиску на уряд. Чиновники були проти скасування ліцензій і наради з дерегуляції нерідко закінчувалися сварками та нервовими зривами.

Тим не менш команда грузинських реформаторів змогла домогтися свого і не втратити підтримку населення. Багато в чому тому, що їм вдалося переконливо заявити: грати за новими правилами будуть всі без винятків. Публічні арешти злодіїв в законі і корупціонерів — найбільш відомі приклади того.

Принцип рівності перед законом застосовувався в Грузії скрізь. При боротьбі з корупцією на митниці були випадки арешту громадян інших держав, які намагалися дати хабар, і це призводило до міжнародних скандалів. За несплату рахунків за електроенергію відключали від мережі не тільки приватні підприємства, але і водоканали, тролейбусні парки і навіть центральну лікарню Тбілісі.

В результаті Грузії вдалося не тільки подолати корупцію в поліції, митниці, державних установах, але і змінити менталітет громадян. І це те, що не вийшло у багатьох країн, які намагаються проводити реформи поступово, напівзаходами і з огляду на можливі негативні наслідки для політичного рейтингу.
Фоторастяжка7
3 Грудня, 2015 15:21

Александр Пивоварский
Олександр Пивоварський


Учасник ініціативи VoxUkraine

 

Багато хто з нас, які виросли в Радянському Союзі, неодноразово задавалися питанням, що сталося в ті фатальні дні з липня по грудень 1991 року, що в результаті призвело до незалежності України та інших республік. Адже за кілька місяців до цих подій будь-які дискусії на тему незалежності фактично були табу і могли обернутися тюремним ув'язненням. Чи був розпад наслідком прийнятих у Москві рішень? Чи насадили таке рішення з боку? У новій дуже своєчасній і захоплюючій книзі гарвардський історик Сергій Плохій використовував дані з архівів України, Росії та США, щоб у детективному стилі докладно розповісти про раніше невідомі широкому загалу події.

Книга переконливо доводить, що СРСР розпався не в результаті впливу ззовні. Стурбовані етнічним насильством і потенціалом розповсюдження ядерної зброї лідери США та інших впливових держав були прихильниками цілісності Союзу. Однак розвал став очевидністю, і додатковим чинником для цього стала боротьба за владу між Михайлом Горбачовим і Борисом Єльциним після серпневого путчу, яка послабила структуру Союзу.

Втім, російська політична еліта теж не хотіла розпаду СРСР. Ключовим стало рішення про перехід до повної незалежності України, прийняте її номенклатурою перед загрозою потенційного впливу ліберальних реформ Москви, які тоді здавалися неминучими. Ставало ясно, що в результаті реформ стара еліта втратить контроль над потоками ресурсів.

Леонід Кравчук, тодішній спікер українського парламенту, переконав комуністичну більшість, що незалежність, до якої закликала жменька націоналістично налаштованих парламентарів, буде сприяти довгостроковим інтересам комуністів. Проголосивши незалежність 24 серпня 1991 року, керівництво Комуністичної партії серйозно працювало над тим, щоб забезпечити успіх всеукраїнського референдуму про проголошення незалежності 1 грудня 1991 року,— і незалежність тоді підтримало 92 % населення України.

Крім захоплюючого опису подій того часу, книга допомагає розібратися, чому Україна загрузла в перехідному періоді. На відміну від визвольних рухів у країнах Прибалтики, які прагнули звільнення від Радянського Союзу і трансформації країн за типом основної європейської моделі, українська еліта пропагувала незалежність — це було їй вигідно. При цьому ліберально налаштована інтелігенція була дуже нечисленна і до того ж пережила переслідування, депортації і ув'язнення в радянський час. А населення перебувало під впливом радянської ідеології, яка перешкоджала формуванню бачення майбутньої соціальної та економічної системи. Тільки тепер, через 23 роки, динамічний середній клас повстав, щоб вимагати повного розриву з минулим.

Фоторастяжка8
3 Грудня, 2015 15:25

Александр Талавера
Олександр Талавера


Доцент Школи менеджменту при Шеффілдському університеті, член редколегії VoxUkraine

 

Книгу нобелівського лауреата Томаса Шеллінга, присвячену логіці поведінки учасників конфліктів, соціологи називають революційною. Що ж у ній такого особливого?

Уявіть, що поки ви були на роботі, у ваш будинок вломилися терористи та захопили ваших дітей. Будинок оточений, і глава антитерористичного підрозділу питає у вас, як вчинити. Ваші дії? Порада Шеллінга — відключити електроенергію, перекрити телефонні кабелі, заглушити радіозв'язок, відкликати перегомовників. І чекати.

Якщо терористи не зможуть з вами спілкуватися, то вони не зможуть передати вам свої вимоги і погрози. А якщо вони не можуть вам погрожувати, то вони безсилі, і їх єдиний вихід — здатися через якийсь час.

Звичайно, вони можуть вбити ваших дітей, але так як зв'язку немає, ви про це не дізнаєтеся, а їм все одно доведеться здатися. Тільки в цьому випадку їх спіткає більш суворе покарання.

Мораль: якщо з вами можна спілкуватися, то вам не можна погрожувати, а якщо не можна погрожувати, то стратегічна позиція вашого ворога несприятлива, якою б силою він не володів.

Це лише ілюстрація історії з більш глибоким змістом. Як зробити так, щоб Путін не мав можливості загрожувати і, відповідно, впливати на уряд України? По-перше, мінімізувати можливість зустрічей.

Ідеї Шеллінга будуть корисні в пошуках відповідей і на інші питання. Наприклад, у чому сенс боротьби за Донецький аеропорт, якщо там практично не залишилося інфраструктури, а військове значення об'єкта не надто високе? Чи варто захищати його ціною життя українських патріотів? Або ще одне питання, на яке може дати відповідь Шеллінг: чому українцям, яким вдалося скинути Януковича і зупинити вторгнення Росії, не вдається боротися з корупцією і проводити реформи? І нарешті: чому в інтересах президента України обмежити свою владу?

Прочитавши книгу Шеллінга, можливо, ви станете фахівцем-стратегом нічим не гірше, а може бути, і краще провідних українських експертів.

Фоторастяжка9
3 Грудня, 2015 15:27

Иван Миклош
Іван Міклош


Прем'єр-міністр Словаччини в 2002-2006 роках, член консультаційної ради VoxUkraine

 

Джоель Хеллман опублікував свою статтю Переможці отримують все в далекому 1998 році. Тим не менш, ця робота як ніколи актуальна для України, оскільки країна реалізує політику часткових реформ, про які застерігав Хеллман. Часткові реформи згубні для країни і її жителів, вони приносять гірші результати, ніж повна відсутність реформ.

Показовим прикладом є Польща, Україна та Білорусь. В кінці комуністичного режиму в 1990 році ці три країни виявилися приблизно на однаковому рівні економічного розвитку, якщо судити за рівнем ВВП на душу населення. Сьогоднішній рівень економічного розвитку Польщі, де проводилися всеосяжні реформи, в три рази вище, ніж в Україні з її політикою проведення часткових реформ. Рівень економічного розвитку Білорусі, де реформ практично не було,— в два рази вище, ніж в Україні.

Крім того, в країнах, які проводять лише часткові реформи, більш виражене перерозподіл доходів на користь вузького кола людей. Основна причина криється в тому, що стратегія часткових реформ створює багато можливостей для легкого збагачення.

Через період легкого збагачення проходять всі економіки, що трансформуються але в країнах, які проводять швидкі всеосяжні реформи, цей період швидко закінчується. У той час як при політиці часткових реформ мисливці за легкою наживою отримують набагато більше часу для збагачення, в результаті чого стають все більш сильними і могутніми, здатними зупинити подальші зміни, які можуть ускладнити їм життя.

Хеллман не використовує термін олігархи, але насправді саме вони уособлюють мисливців за легкими грошима. Саме вони — переможці, які отримують все і стають найважливішою перешкодою на шляху проведення всеосяжних реформ, які могли б покращити становище країни і більшої частини населення. Зараз Україна отримала рідкісне вікно можливостей для реформування своєї економіки. Країна повинна врахувати минулі помилки і не дати можливості олігархам знову стати переможцями.

Фоторастяжка10
3 Грудня, 2015 15:30

Николай Мягкий
Микола Мягкий


Учасник ініціативи VoxUkraine

 

Чому одні країни стають багатими, а інші — бідними? Напевно, це одне з найбільш поширених питань в економічному середовищі. Для України воно більш ніж актуальне. Менш ніж за одне покоління країна віддалилася за рівнем життя від західноєвропейських країн, тоді як її сусіди — Польща, Чехія, Угорщина, Словаччина — наблизилися до них. Крім того, за останній рік Україна пережила величезні соціальні потрясіння: революцію, зміну влади, війну, глибоку економічну криза. У чому ж причина невдач України і як можна все виправити?

У цій книзі є коротка, але підкріплена пластом історичних і економічних фактів відповідь. Причина — в інститутах, різних формальних і неформальних правилах і стимулах, які впливають на економіку країни. Їх не можна змінити миттєво, і такі зміни досить тривалі.

Приміром, якщо в країні, щоб стати багатим і впливовим, простіше вкрасти і дати хабар, ніж старанно вчитися, працювати і розвиватися, у мільйонів людей пропадає стимул до навчання і праці, зате культивується стимул до корупції. Змінити таке масове сприйняття і поведінку можна лише в тривалій перспективі і докладаючи значних зусиль. Зазвичай такі зміни призводять до бідності, і якщо в бідних країнах трапляються революції, найчастіше це означає лише зміну еліт, в той час як правила залишаються колишніми.

У той же час деякі країни влаштовані таким чином, що існуючі там інститути дозволяють широким масам отримувати вигоду від рівного і вільного доступу до ресурсів, влади, прав і можливостей. Вільний доступ передбачає конкуренцію, що в свою чергу означає, що ресурси, капітали, і таланти людей використовуються максимально ефективно.

У таких країнах, як правило, заохочуються наука, інновації та дослідження, так як вони, а не корупція і зв'язки, дозволяють отримати конкурентну перевагу. Це у свою чергу стимулює ріст і подальший розвиток.

Автори книги переконані: незважаючи на те, що і в минулому, і в сьогоденні в більшості країн переважає високий рівень корупції, перехід до системи, при якій її рівень відчутно знизиться, можливий, хоча таке трапляється рідко. На прикладі успішних переходів Асемоглу та Робінсон показують, що поєднання багатьох факторів у критичні періоди історії для країни, зокрема поява широкої коаліції людей, орієнтованих на реформи і зміни правил, а не осіб, які відкривають рідкісне вікно можливостей здійснити прорив з порочного кола в прогресивний.

Трагічні події останнього року відкрили таке вікно можливостей перед Україною. Для політиків зараз важливо усвідомлювати, що втрачений шанс провести радикальні зміни в правилах і стимулах буде означати, що країна залишиться серед економічно відсталих ще надовго.


Матеріал опубліковано в №32 журналу Новое Время від 19 грудня 2014 року

Коментарі

Коментарі

1000

Правила коментування
Показати більше коментарів