11 грудня 2016, неділя

Будь ласка, не народжуйте дітей

коментувати
З маленьких людей, які не потрібні своїм батькам, яких не люблять і від яких відкуповуються, виростає чортзна-що. А чортзна-чого у нас вистачає з головою

Спитайте кого завгодно: хто божевільна мати? Хто обожнює свого сина до зірочок в очах? Вам будь-хто скаже: це ж Анастасія Жук. Що правда. Я мріяла про нього давно, і він перевершує всі мої сподівання. Так, звісно, всі ми любимо своїх дітей. Але.

Я працюю. Втомлююся. У мене регулярно щось не виходить або я боюся, що не вийде. Думаю про рахунки за квартиру, бензин і свіжі фрукти. Думаю про садок, школу та інститут, про море і дачу, про щеплення і зуби. Іноді хочу просто лягти і мовчки провести так найближчу добу.

Але ні. Увечері на мене чекає вдома обожнюваний син. Він весь день провів без мене, і це його анітрохи не тішить. Він хоче отримати від мене багато уваги, багато любові, багато розваг. Він не збирається тихо сидіти і складати конструктор, йому потрібно, щоб я була поруч і опікувалася тільки їм. Він має на це право, бо він маленький, потребує турботи і участі й ще довго не зрозуміє, що значить втомитися після роботи.

Усі мами знають: що гірше почуваєшся, тим сильніше чіпляються діти

Усі матусі знають: що гірше ми почуваємося, що сильніше болить голова і хочеться прикинутися дрантям, то сильніше чіпляються до нас діти. Це медичний факт — звісно, вони бачать, що з матусею щось не те, і лякаються. У таких ситуаціях дитина зробить все на світі, щоб повернути матусину увагу. Полізе в розетку. Розіб'є склянку. Вередуватиме з будь-якого приводу, але точно не буде тихо сидіти в куточку і розважати себе самостійно.

Мій син, наприклад, іноді кусається. Буває, вимагає перемикати мультики щочотири секунди, відмовляється одягатися чи роздягатися, робить все, що заборонено. Всі ці життєві ситуації зрозумілі та вирішувані вольовим зусиллям і читанням улюбленої книжки на колінах. Вразило мене інше.

Хвиля роздратування, виростає десь на дні моєї свідомості, в такі моменти порівняти з емоціями, які я відчуваю щодо дурнів на дорогах, тіток у ЖЕКах, гопників у дворі і навіть до всіляких політиків, які розв'язують війни. Це якась тваринна агресія, навряд чи застосовна дорослими у дорослому житті. Мені хочеться кричати і битися. Мені хочеться скинути його з себе і піти, гучно грюкнувши дверима. Я ніколи і ні на кого так не злилася в своєму житті. На того самого маленького кучерявого янголятка, за яким сумую через десять хвилин після розлуки і за якого не роздумуючи кинуся на амбразуру.

Що це? Як це зрозуміти? Це влада, яка є у нас над нашими дітьми, так працює? Чи це та сама любов рикошетом відбивається в такі прояви?

Я все життя добре вміла стримувати емоції, правда, завжди вважала це негативною якістю і шкідливою. Вдарити дитину я взагалі не зможу навіть під дулом пістолета, ну а гримнути на неї якщо і дозволю собі, то потім нескінченно мучусь докорами совісті, довго підлизуюся до неї і відверто прошу вибачення. Але це ж він ще маленький.

А люди бувають різні, і діти бувають різні. Бувають хворі, бувають складні, бувають і справді злісні маніпулятори.

Материнство — не солодка шоколадка і не мила реклама присипки з тальком. Це складний емоційний процес, який сьогодні окрилює, завтра засмучує, а післязавтра б'є навідліг. Народивши дитину, дізнаєшся про себе стільки нового, що ти колишня починаєш здаватися собі дитсадковою лялькою, хоча неначе тобі тоді було 30 і ти керувала людьми у великій компанії.

І ось про що я намагаюся написати. Будь ласка, не народжуйте дітей, якщо ви їх не хочете. Якщо у вас в душі немає залізного запасу міцності, абсолютної впевненості, що вистачить сил, терпіння вистачить не на місяці, а на роки. Будь ласка, не народжуйте дітей, які будуть вас дратувати, через яких ви будете шкодувати про втрачені вечірки й концерти, гулянки й манікюри. Дітей, яким ви будете пхати під ніс планшет будь-якої секунди, коли вони звертають на вас увагу. Яких ви станете з полегшенням спихати бабусі й дідусю на всі вихідні або залишати з нянями, щоб нарешті пожити по‑людськи.

Я кажу про принциповий підхід до питання. Діти — це велика відповідальність, і перш за все психологічна. Ви їм винні. Винні час, сили, винні всю свою фантазію і винахідливість, свою турботу, а іноді — своє здоров'я.

По-моєму, краще прожити все життя у веселощах і під музику без дітей, аніж народити, тому що так хотіла ваша мама, або всі подруги вже з дітьми, або просто — ну а як? Навіщо множити злих, агресивних, жадібних і егоїстичних людей? Інші не виростають з дітей нелюбимих і покинутих. З дітей, які не потрібні своїм батькам, яких не люблять і від яких відкуповуються, виростає чортзна-що. А чортзна-чого у нас вистачає з головою.

Колонка опублікована в журналі Новое Время від 02 вересня 2016 року. Републікування повної версії тексту заборонено

Більше точок зору тут

Коментарі

1000

Правила коментування
Показати більше коментарів
Якщо Ви бажаєте вести свій блог на сайті Новое время, напишіть, будь ласка, листа за адресою: nv-opinion@nv.ua

Погляди ТОП-10

Читайте на НВ style

Останні новини

Погода
Погода в Киеве

влажность:

давление:

ветер:

Усі матеріали розділу Погляди є особистою думкою користувачів сайту, які визначені як автори опублікованих матеріалів. Усі матеріали згаданого розділу публікуються від імені відповідного автора, їх зміст, погляди, думки не означають згоди Редакції сайту з ними або, що Редакція поділяє і підтримує таку думку. Відповідальність за дотримання законодавства в матеріалах розділу Думки несуть автори матеріалів самостійно.