23 червня 2017, п'ятниця

"А по сраці?"

коментувати
Здається, я знаю, чому ми живемо не зовсім так, як європейці, а люди на вулицях у нас такі озлоблені. Все починається з виховання дітей

Поки сидиш у стрічці Фейсбуку — навколо світлі люди, які здають кров літрами постраждалим солдатам, несуть з дому останнє в пункти прийому біженців і перераховують частину зарплати у фонд допомоги армії. Як тільки виходиш на вулицю, проїжджаєш по вузьких від запаркованих у три ряди рендж-роверів дорогах або заходиш, не дай боже, в якийсь ЖЕК, з'являється відчуття, ніби живеш у Росії. Чому так? Я знаю відповідь.

Рік тому я народила сина і практично кожен день проводжу в парку, неподалік дитячого майданчика. Постійно спостерігаю за тим, як різні мами, тата, бабусі, няні та інші родичі поводяться з дітьми. І мені все зрозуміло.

Я не буду переповідати кричущі випадки. Розмова не про те, що засмикані побутом і недосипанням жінки іноді зриваються на дітях, які не можуть дати здачі.

Повсякденні прогулянки українців з дошкільнятами досить цікаві і без геть неприпустимих ситуацій. Ось, наприклад, узимку. Тато вийшов з хлопчиком років чотирьох погуляти, з санчатами. Тато, очевидно, не в захваті від цього. У нього вихідний, він хотів полежати, може, подивитися Ментів або з'їздити на авторинок, глянути запчастини. А тут цей "виродок" зі своїми санчатами.

У нього на обличчі написана ненависть. Дитина плаче. Батько каже їй: “Ну що ти хочеш знову? Чого ти ниєш? Ти хотів санки? Іди тепер, катайся! Або ти катаєшся, або я йду додому. Нема нічого там страшного, всі нормальні діти катаються, і ти можеш, іди, я сказав!" Я не знаю, на що розраховує цей чоловік, де він бачив дітей, які після таких розмов раптом заспокоюються, втирають сльози і радісно біжать кататися з гірки. Його син не такий, він заходиться ще сильніше, тато починає демонстративно йти з парку, хлопчик ридаючи висне у нього на ногах і кричить: "Ні, будь ласка!"

Бабуся охкає: “Куди ти лізеш? Шо ти лізеш, це шо — твоє? Я сказала — не чіпай!"

Або ось бабуся гуляє з дворічним онучком. На вулиці дуже спекотно. Хлопчик тепленько вдягнений, щоб жоден порух підступного вітру не зазіхнув на його імунітет. Дитина боязко простягає руку до великого помаранчевого самоскида. Бабуся охає: “Куди ти лізеш? Шо ти лізеш, це шо — твоє? Я сказала — не чіпай!" Але, на жаль, хлопчику два роки, він не може не лізти і не чіпати. Тим більше самоскид такий спокусливий. Він знову тягне руку до машинки, на що бабуся змовницьки запитує: "А по сраці?" Я зустрічала їх у кількох кутках парку, "а по сраці" луною переслідувало це щасливе сімейство.

Чи варто продовжувати ряд прикладів? Я наводжу зараз нарочито комічні чи трагічні, помітні, яскраві випадки. Що вже казати про часте "тому що я так сказала". Що це за аргумент? Як маленька людина повинна з цієї фрази збудувати собі уявлення про своє місце у величезному і дивовижному світі?

А всі ці "ну залишайся тут, а я пішла". Або "зараз я віддам тебе он того дядькові, раз погано поводишся". Ну і, звичайно, хіт сезону "встань нормально, що ти крутишся, як ужалений".

Поясніть мені, на що вони розраховують? Кого вони хочуть виростити з малюків, яким кожен день мимохідь просто так дають зрозуміти — ти ніхто, ти мені заважаєш, я від тебе катастрофічно втомлююся?

Ось виросте з того хлопчика з санчатами чоловік — товстий, з ланцюгом на шиї. Чому б це раптом йому любити свою дружину? З якого дива він буде ніжно ставитися до своїх дітей? Адже йому ще в дитинстві все пояснили: ти сам по собі, ніхто тобі ніколи не допоможе, зі своїми страхами ти наодинці, і взагалі — ти заважаєш. Дивно очікувати від цього персонажа поваги до правил паркування і чистоти лісу після пікніка.

А хлопчик "а по сраці" — він ким повинен стати? Тим, хто постійно озирається, переляканим дрібним корупціонером? Який побоюється того самого покарання, та, однак, нишком робить заборонене, тому що, коли все заборонено, доводиться вчитися порушувати правила й озиратися.

Я запитувала шановних психологів, чому європейці не поводяться так зі своїми дітьми. Ну не може ж бути, що всі діти в Україні небажані, випадкові, недоречні, а в Європі все навпаки. Мені пояснили, що ми живемо на території, де багато років у великих масштабах відбуваються насильницькі дії. Ми глибоко травмоване на генетичному рівні населення, і покоління за поколіннями ростуть, виходячи з думки "мене теж били, і я виріс нормальний". Таке ось "а по сраці", що передається від бабусі до онуки.

Мені часто кажуть, що я збожеволіла від материнства й зіпсую сина, бо надто вже його люблю і все йому дозволяю. Так я піду йому ще щось дозволю. Щоб через 30 років в моїй країні було одним жлобом менше.

Колонку опубліковано в журналі Новое Время за 13 листопада 2015 року. Републікування повної версії тексту заборонене.

Коментарі

1000

Правила коментування
Показати більше коментарів
Якщо Ви бажаєте вести свій блог на сайті Новое время, напишіть, будь ласка, листа за адресою: nv-opinion@nv.ua

Погляди ТОП-10

Читайте на НВ style

Останні новини

Погода
Погода в Киеве

влажность:

давление:

ветер:

Усі матеріали розділу Погляди є особистою думкою користувачів сайту, які визначені як автори опублікованих матеріалів. Усі матеріали згаданого розділу публікуються від імені відповідного автора, їх зміст, погляди, думки не означають згоди Редакції сайту з ними або, що Редакція поділяє і підтримує таку думку. Відповідальність за дотримання законодавства в матеріалах розділу Думки несуть автори матеріалів самостійно.