5 грудня 2016, понеділок

Як американець зіткнувся з поховальним рекетом в Україні

коментувати
Що може бути гірше, ніж втрата улюбленого батька? Зі свого особистого досвіду можу тепер сказати – втрата батька на території України

Я зіткнувся з перспективою поховання свого батька тут, коли опинився на волосинці від загрози того, що я не зміг би виконати всі умови для транспортування його тіла до Нью Йорку.

Там чекали сотні людей, щоб провести в останню путь Івана Заваду, громадянина США та активного члена української громади. Він помер у суботу вранці, 1 серпня, коли приїхав відвідати мене і мою сім'ю в Україні, на хрестини онука.

Я і не уявляв, що величезна втрата стане ще болючішою через хижу галузь послуг з поховання, наповнену мафіозними персонажами, які полюють на тих, кого спіткало горе. Хоча я жив у Києві протягом десяти років і знайомий з українським суспільством та культурою, я виявився не підготовленим до того, що чекало на мене в місті Житомирі.

Перше, що потрібно зрозуміти, коли маєте справу зі смертю родича  за кордоном – це те, що лічильник відразу починає намотувати відлік часу. А у випадку з Україною, якщо ви не проходите всі бюрократичні процедури вчасно, ви будете змушені поховати близьку людину в могилі, яку друзі і родичі зможуть відвідувати нечасто, якщо взагалі зможуть.

Мій лічильник розпочав відлік часу в суботу вранці, коли у мене було всього 12 годин на бальзамування тіла батька - до того, як воно почне розкладатися. Я разом з родичем обдзвонив три агенції з надання ритуальних послуг, почувши одностайні рекомендації звертатися до Миколи Дарієнка, який зможе виконати всі необхідні процедури, особливо якщо передбачається транспортування. Одразу ж стало очевидним, що весь місцевий бізнес в сфері поховання знаходиться під його контролем. Спочатку це мене не дуже турбувало. Переді мною постало завдання, яке я неодмінно повинен був виконати, і я був готовий співпрацювати з будь-ким, хто міг би допомогти мені. Якби він міг надати компетентні послуги за справедливою ціною, я б лише побажав успіху його монополії.

Коли я зустрівся з Дарієнком, той був одягнений у капці і спортивні шорти. Його супроводжував бальзамувальник, який обговорив з моїм родичем медичні деталі обставин смерті мого батька. Як з’ясувалося, В'ячеслав Іванович (українці рідко називають прізвище, коли їх запитують про ім’я) є лікарем. Судячи з усього, на тлі зруйнованої української економіки лікарі опанували нові навики, і тепер працюють спільно з підприємцями на кшталт Дарієнка, щоб підзаробити на похованні. Зрештою, на такі послуги завжди є попит, звичайно. Отже, доки лікар-бальзамувальник пояснював нюанси тромбоемболії легеневої артерії, Дарієнко розказував, що не може надати мені розбивку ціни на потрібні послуги.

Нема нічого приємнішого, ніж торгуватися до пізньої ночі з приводу вартості поховальних послуг

Загальна сума за все – бальзамування, утримання в холодильнику, герметична труна і транспортування до Києва, а потім до Нью Йорку, становила «близько 3,000-3,200 доларів». Знову ж-таки, жодної конкретики, просто «все, що вам необхідно». У свою чергу, Дарієнко вимагав 3,500 гривень авансу від ціни бальзамування 10,000 гривень.

Доки ми з моїм родичем намагалися вирішити, що нам робити, Дарієнко і бальзамувальник зібралися йти. Так, старий трюк. І це, звичайно, спрацювало, оскільки він знав, що я був іноземцем в незнайомому місті,і в мене не було інших варіантів. Коли я запитав, де буде зберігатися тіло, вони лише відповіли «Гуйва», і все.

Перше, що я зробив у понеділок вранці – відвідав американське посольство, щоб з'ясувати, які документи мені потрібні, хоча Дарієнко сказав, що  в цьому немає потреби, оскільки він може все владнати. На щастя, я зробив навпаки і отримав чіткий перелік документів, необхідних для того, щоб транспортувати тіло батька до Нью Йорку. Мені також повідомили, що я повинен принести документи у середу, приблизно опівдні, щоб труну могли відправити рейсом об 11:00 ранку у четвер, який я замовляв в той самий день.

Потім я почав переглядати ціни на послуги поховання у Києві. Як з'ясувалося, Дарієнко встановив за бальзамування ціну, яка вдвічі перевищувала розцінки столиці. Я також дізнався, що в Києві є дві фірми, які можуть надати необхідні мені послуги, і вони навіть надали розбивку ціни за кожну окрему послугу. Таким чином, я зміг повернутися в Житомир з перевагою для подальших переговорів. Хоча я повернувся ще до 18:30, Дарієнко завітав у будинок моїх родичів лише о 21:30.

І нема нічого приємнішого, ніж торгуватися до пізньої ночі з приводу вартості поховальних послуг із загрозою того, що цей «братан» може заподіяти мені шкоди, якщо я розірву «угоду» з ним. Тим більше, він мав вкрай важливе свідоцтво про бальзамування, необхідне мені для отримання двох найважливіших документів: митного та санітарного дозволів.

Після того, як  я пояснив, що отримав точні розцінки в Києві, ухиляння перейшли в запеклий торг, в результаті якого ціну було зменшено до $2,700, а торг перейшов у крики, що дозволило ще зменшити ціну. У цей момент я зрозумів, що, якщо я не можу довіряти йому у питанні ціни, я не зможу довірити йому більш важливі речі, наприклад, забезпечення необхідної документації. Отже, того вечора я вирішив домовитися з київською фірмою, навіть якщо їх ціна буде аналогічною тій, що я виторгував.

У вівторок вранці ми намагалися з'ясувати, де знаходиться «Гуйва». Такої вулиці в Житомирі немає. Мій родич, який був поряд зі мною протягом всього цього випробування, подзвонив безпосередньо лікарю-бальзамувальнику, щоб з’ясувати, де це місце знаходиться. А В'ячеслав відмовився сказати йому. Тому він подзвонив до моргу, куди було доставлено тіло мого батька від самого початку. Потім В'ячеслав зателефонував мені і розлюченим тоном вимагав пояснень, «навіщо ми дзвонимо всюди». «Оскільки ви не кажете мені, де тіло мого батька», - відповів я. «Воно в Гуйві», – прокричав він і застеріг, щоб я не звертався до будь-яких органів влади.

Зрештою ми з'ясували, що Гуйва - це село в шести з половиною кілометрах на південь від міста. Ця інформація була цінною для того, щоб у разі необхідності нанести «тактичний удар» і забрати тіло. Може, саме цього побоювався В'ячеслав. Або він ухилявся, тому що отримував плату неофіційно. Поки я шукав фірми, торгувався з приводу ціни, намагався знайти тіло мого батька, і між моїми молитвами щодо отримання свідоцтва про бальзамування, я також мусив працювати над тим, щоб отримати свідоцтво про смерть. Це був третій з чотирьох критичних документів, на додаток до доповіді слідчого, який мені одразу видали в морзі.

Хвалений всіма житомирський експерт з транспортування тіл за кордон знехтував згадати, що мені потрібна перекладена копія американського  паспорта батька, про що я передусім дізнався після візиту до міського ЗАГСу у вівторок вранці. Якби я знав про це в понеділок, я б міг отримати переклад цієї сторінки протягом години в Києві. Тим не менш, в Житомирі в той день працювало лише одне бюро перекладів (це було в розпал літа), і вони сказали, що для перекладу їм знадобиться чотири години, хоча я б сам міг перекласти цей текст за 15 хвилин. Таким чином, в мене ледве залишався час, щоб повернутися до ЗАГСу і отримати свідоцтво про смерть. Я домовився з хлопцями з Києва, що вони приїдуть в середу вранці, щоб забрати тіло батька з Гуйви. Отже, я повинен був оформити все в той же день. Ви можете собі уявити, який шок я пережив, коли, вже маючи  переклад, побачив табличку на дверях з написом: «Сьогодні ЗАГС працює до 16:00».

Було 15:45, і двері були замкнені! До речі, чи згадував я, що бачив, як Дарієнко розмовляв з чиновником того ранку  так, ніби у них були ділові стосунки? Я наче опинився у фільмі жахів про туристів на кшталт французької стрічки 2006 року «Вони», в якій іноземець потрапляє у пастку в сонному провінційному містечку, а підступні місцеві жителі намагаються його зжерти. На моє превелике полегшення, чиновник з’явився через п'ять хвилин після того, як я намалював вже собі цю жахливу картину. Пізніше я дізнався, що у свідоцтві про смерть бракувало відмітки про засвідчення, яка необхідна для апостилю, щоб зробити це свідоцтво дійсним за кордоном. На щастя, посольство прийняло свідоцтво без цієї вимоги і видало мені аналог. 

Неможливо вчасно оформити необхідні документи на перевезення тіла без участі посередників-паразитів

Тут виникла наступна проблема: коли я вже домовився з київською фірмою, мені сказали, що необхідні документи будуть не раніше, ніж 13:00 в середу. Отже, я подзвонив в американське посольство, де моя контактна особа після консультації з керівником неохоче погодилася перенести крайній термін до 17:00.

Вже під кінець робочого дня стало очевидним, що Дарієнко досі не надав мені сертифікат про бальзамування. Коли він приїхав до будинку моїх родичів вже після 18:00, моя дружина помітила, що на сертифікаті бракувало необхідного штампу, і він містив численні граматичні помилки. Він розлючено вихопив його з її рук, пообіцявши, що ми ніколи не отримаємо документ, і поїхав, залишивши нас ні з чим. Але я не збирався дозволити, щоб цей жлоб в шльопанцях став єдиною перешкодою перевезенню тіла мого батька до Нью-Йорка.

Отже, я подзвонив одному знайомому політику, що раніше був головою обласної адміністрації Житомира, і з яким познайомився, ще працюючи журналістом. Ті, хто кажуть, що гроші вирішують проблеми в Україні, помиляються. Політичні зв'язки вирішують проблеми, тому виборчі кампанії тут настільки запеклі. Мій знайомий політик подзвонив міським авторитетам, і сталося диво: Дарієнко зміг поставити штамп у документі та переписати свої три речення за 15 хвилин. Але, не пропускаючи можливість нанести останній удар, він зажадав решту оплати за бальзамування. Моя дружина сказала, що ми заплатимо наступного ранку, коли побачимо тіло.

«Ці гроші не для мене!», – гаркнув він, маючи на увазі, що кошти за бальзамування, що в два рази перевищує тарифи в Києві, виключно для В’ячеслава. Він стверджував, що ми винні йому за два дні, що він витратив на оформлення трьох речень у свідоцтві про бальзамування (який він переписав за 15 хвилин) і вимагав компенсацію за всю свою «роботу». Моя дружина проігнорувала його, ніби це була істерика малюка.

У середу вранці ми вирушили до Києва, домовившись з Олександром (буквально половина чоловіків в України носить ім'я Олександр або «Саша»), що я оплачу 13,800 гривень (620 доларів) за все: транспортування тіла, герметичну труну, охолодження тіла і оформлення необхідних документів. Жодному іноземцю не вдасться вчасно оформити необхідні документи на перевезення тіла без участі щонайменше одного з таких посередників, які не лише не підпадають під жодні регуляторні норми, а ще й не підпорядковуються нікому. Крім того, мені вдалося знайти лише три фірми, які взагалі пропонують такі послуги в Києві. Я ніколи не зустрічав будь-кого з цих співробітників в жодному офісі, і мені було відомо лише одне прізвище. Ще один приклад того, як пострадянська гнила бюрократія створює в Україні величезні можливості для отримання прибутку кількома паразитами, підриваючи тим самим нормальне і цивілізоване функціонування країни.

Ці паразити не гребують нічим, коли справа доходить до отримання навіть найменшого прибутку. Коли я запропонував здійснити перший з двох платежів у розмірі 7,000 гривень в доларах (яким, наскільки мені відомо, тут надають перевагу), він невдоволено запропонував обмінний курс 22 гривні за 1 долар, коли майже кожен обмінний пункт пропонував по 22.3 гривні. Я відмовився.

Я сказав Саші, що документи мені потрібні до 13:00, щоб вчасно перекласти їх для надання в посольство США о 17:00. Він запевнив мене, що все буде добре, незважаючи на чисельні затори на дорозі.

Саша висадив мене близько 11:00 біля МакДональдз, пообіцявши повернутися до 13:00. Скінчилося тим, що він запізнився на півгодини, і ми витратили ще десять хвилин, обмінюючи документи на гроші в автобусі під сусіднім мостом (знову, жодних офісів).  У ситуації, коли кожна хвилина на рахунку, в мене залишалося на 40 хвилин менше, щоб дістатися до бюро перекладів і отримати переклад документів до 16:15, отже, в мене було б 45 хвилин на те, щоб дістатися до посольства.

Коли я приїхав в одне з найкращих бюро близько 14:20, на рецепції мені повідомили, що їм знадобиться три години, щоб перекласти обидва документи. Я зрозумів, що жодним чином не зможу потрапити до посольства США у встановлений термін. Я вже уявляв, як ховаю тіло свого батька десь у Києві і протистою абсолютно новому набору пасток і хижаків. Я передзвонив своїй контактній особі у відділку у справах американських громадян в посольстві США, щоб повідомити їй, що не встигаю. Вона здивувалася: «Чому?». «Тому що я маю справу з поховальною мафією!»,– відповів я у відчаї. «Я зможу приїхати о 17:45». «Ми вже будемо закриті. Принесіть документи о 8:00 ранку завтра. Вони будуть готові до 8:30, а ви будете в Борисполі о 9:00». Якщо без заторів. І ледве встигаючи на посадку.

Моїм останнім завданням того вечора було здійснити оплату і забезпечити, що герметична труна з тілом мого батька буде серед вантажу на літаку МАУ.

Як і з Сашею, я зустрівся з Дімою в припаркованому автомобілі під мостом. Як і з Сашею, я не знав його прізвища. Як і Саша, він був лаконічним. Як і Саша, він зажадав курс по 22 гривні за 1 долар, нижче ринкової ставки. Оскільки я вже був на фінішній прямій, і це не була велика сума (еквівалент $35), я здався.

Наступного ранку я був у посольстві США о 8:00, отримав важливі документи о 8:30 (в тому числі 20 примірників дійсного в США свідоцтва про смерть), помчав у Бориспіль і зустрівся з Дімою на ще одній вулиці, в його автомобілі, щоб передати йому документи. Нарешті я позбавився тяжкого обов’язку і міг почати сумувати за батьком.

Я розумію, що український уряд має більш нагальні проблеми, ніж галузь з послуг поховання. Я розумію, що створення певного спеціального державного органу для боротьби з корупцією у цій галузі не є рішенням проблеми, тому що цей орган може сам по собі загрузнути в корупції.

Тим не менш, український уряд повинен створити закони, правила і кодекс етики для галузі з послуг поховання. Необхідно створити урядовий орган для сертифікації постачальників послуг з поховання, який буде приймати, реєструвати і розглядати скарги. Такий державний орган повинен періодично переглядати кваліфікацію і ефективність цих ліцензованих постачальників та переглядати скарги на предмет можливих кримінальних порушень. Кримінальні порушення повинні бути спрямовані в прокуратуру.

Відкрита конкуренція серед постачальників послуг має бути забезпечена в кожному місті. За відсутності справедливого прозорого ринку ціни повинен встановлювати уряд. Український уряд також повинен забезпечити необхідні дозволи та сертифікати для перевезення тіл за кордон з мінімальними труднощами.

Я дякую співробітникам американського посольства за те, що досить швидко оформили необхідні дозволи в останню хвилину, в буквальному сенсі. Саме завдяки їх зусиллям мій батько був похований з гідністю у присутності своїх знайомих, друзів та родини.

Я дякую моїм родичам і друзям в Україні, які допомагали мені на кожному кроці, доки я продирався крізь хащі рекету поховальних послуг.

Користуючись цією можливістю, хочу також дати пораду будь-якому іноземцю, у якого є хворі літні батьки: відмовте їх від відвідування України, особливо за межами Києва. Вони можуть вчасно не повернутися на похорон.

ПІДПИШІТЬСЯ НА РОЗСИЛКУ ПОГЛЯДIВ   Зенон Завада   ТА ЧИТАЙТЕ ТЕКСТИ ОБРАНИХ АВТОРІВ КОЖНОГО ВЕЧОРА О 21:00
     
Якщо ви знайшли помилку в тексті, виділіть її курсором та натисніть Ctrl+Enter

Коментарі

1000

Правила коментування
Показати більше коментарів
Якщо Ви бажаєте вести свій блог на сайті Новое время, напишіть, будь ласка, листа за адресою: nv-opinion@nv.ua

Погляди ТОП-10

Читайте на НВ style

Останні новини

Погода
Погода в Киеве

влажность:

давление:

ветер:

Усі матеріали розділу Погляди є особистою думкою користувачів сайту, які визначені як автори опублікованих матеріалів. Усі матеріали згаданого розділу публікуються від імені відповідного автора, їх зміст, погляди, думки не означають згоди Редакції сайту з ними або, що Редакція поділяє і підтримує таку думку. Відповідальність за дотримання законодавства в матеріалах розділу Думки несуть автори матеріалів самостійно.