9 грудня 2016, п'ятниця

Країна без культури - це лише територія

коментувати
Як вберегтися від гуманітарної катастрофи, якою загрожує всім нам багаторічне ігнорування культурної політики
Добре відомо, що запорука успіху – правильно розставлені пріоритети. На жаль, коли справа доходить до практики, а, особливо, до політики, ми часто забуваємо про це. Та й що таке правильні пріоритети, особливо на загальнодержавному рівні? Ми звикли думати, що головна умова успішності будь-якого державного об'єднання – економічні показники. А культура, як завжди, залишається на маргінесі уваги політиків. Як же змінити це ставлення? Як уберегтися від гуманітарної катастрофи, якою загрожує всім нам багаторічне ігнорування культурної політики в нашому суспільстві?

На будь-які стогони з боку культурних діячів та інституцій про недостатню підтримку політик звик давати просту до непристойності відповідь: «А де грошей взяти? У мене тут неврожай цукрових буряків, корупція, розкрадання, вбивства, та й вибори на носі, а ви до мене зі своїми іграшковими проблемами». Я не вигадую – з таким, презирливо-поблажливим ставленням з боку можновладців я, як директор великої культурної інституції, стикаюся досить часто. До представників культури в наших високих кабінетах звикли ставитися, в кращому випадку, як до симпатичних, але настирливих дітей – іди, синку/доню, пограй, ти, звичайно, мила незрозуміла істота, але татові потрібно займатися серйозними «дорослими справами». Таке нерозуміння чиновниками важливості культури, в тому числі і як інструменту підтримки національної безпеки і стабільності державних інститутів, мене давно дуже болісно зачіпало. А з тих пір, як п'ять років тому я стала директором головної «культурного будівництва» України – Мистецького Арсеналу, я повною мірою усвідомила глибину прірви, що розділяє нашу владу і нашу культуру. Наслідки цього «дисконнекта» ми всі відчули на собі під час трагічних подій нашої історії останніх років.

Майдан показав, що саме культура, а не насильство, є головною рушійною силою соціальних змін, тим цементуючим розчином, який може перетворити хаотичний натовп в серйозну суспільну силу. Здавалося, після цього все мало б змінитися. Але що ж ми бачимо? Замість відмовки про умовний неврожай буряків ми тепер чуємо тільки одне: «на вулиці війна, тепер не до культури». Тим самим немовби знімається питання про те, що однією з найбільш істотних передумов соціальної катастрофи в Україні стала відсутність загальнодержавної культурної політики протягом всієї незалежності, в результаті чого у жителів нашої країни так і не сформувалося ніякої загальнодержавної ідентичності, а в деяких регіонах, навпаки, гору взяла хвороблива ностальгія за СРСР. Таким чином, ми ще раз переконуємося, що соціокультурна сфера - це сфера національної безпеки, а країна без культури – це всього лише територія.

Саме культура, а не насильство - головна рушійна сила соціальних змін

Ми шукали відповідь на питання: в чому ж причина такого хронічного ігнорування культурної політики? Ймовірно, це ще один трагічний наслідок нашого колоніального минулого, і саме в цьому контексті нам слід вести боротьбу за культуру з бюрократами. У чому була особливість радянської України? Це була квітуча частина величезної квазіімперіі. В умовах планової економіки всі основні стратегічні рішення приймалися в центрі, а потім просто спускалися на місцевий рівень. Культура ж і зовсім була частиною величезної ідеологічної машини, яка для тоталітарної держави була на першому місці, і всі рішення щодо цієї сфери приймалися безпосередньо в «святая святих». Культурна політика розроблялася в Москві і в буквальному сенсі «спускалася» звідти місцевим чиновникам. Наш державний апарат багато в чому є спадкоємцем тієї, радянської системи. Саме тому у нас така хронічний криза стратегічного планування – це саме та сфера, яку не звикли враховувати спадкоємці чиновництва УРСР, вони просто не були навчені мислити такими категоріями - і це теж було результатом продуманої імперіалістської політики. Сьогодні пора повністю переглянути цю згубну постколоніальну вузькість мислення і перейняти найкращі міжнародні зразки стратегічного планування у всіх сферах, і особливо, в галузі культури, адміністрування якої досі відбувається за залишковим принципом і зберігає безліч радянських атавізмів.

Культура дає суспільству надію, а це означає дуже багато, в тому числі і для розвитку економіки. В якийсь момент я і мої колеги зрозуміли, що оживити труп пострадянської вузьколобої культурної машини – не єдине рішення, яке дасть шанс на розвиток вітчизняної соціокультурної сфери. У рамках ініціативи «Культурний арсенал» ми розробили концепцію соціокультурного розвитку України, яка, на мій погляд, унікальна. Чому ж вона така незвичайна? Справа в тому, що сама ідея створення концепцій і стратегій вітчизняної культури зовсім не нова. А нині вона просто літає в повітрі – є цілий ряд експертних груп, які формують свої пропозиції щодо культурних пріоритетів нашої країни в майбутньому. Я вважаю, що, нарешті, прийшов час нам всім об'єднатися і подивитися правді в очі – поки ми не забезпечимо механізм фінансування наших зухвалих і таких потрібних проектів, ніхто в державі і пальцем не поворухне, щоб допомогти тій сфері, яку досі вважають малозначущою.

Наша концепція і підготовлений паралельно проект закону про соціальний і культурний розвиток України містить чіткий план альтернативного джерела фінансування культурного сектору. Це дуже проста й водночас дуже складна система, апробована в розвинених економіках, наприклад, у Великобританії. Ми пропонуємо спрямувати частину коштів від бізнесу, діяльність якого може являти певні соціальні ризики (тютюнові та алкогольні компанії, лотерейний бізнес) на потреби культури. Для цього потрібно всього лише прийняти закон і на принципах абсолютної прозорості створити фонд, який приверне найкращих експертів у всіх галузях для прийняття експертних рішень щодо підтримки тих чи інших соціокультурних проектів.

Саме так, зібравшись культурною громадськістю та запропонувавши чіткий механізм фінансування культури, ми допоможемо нашій країні, нарешті, усвідомити культуру як один з основних пріоритетів державної політики. Таким чином, у нашої держави з'явиться хоч якийсь шанс стати співтворцем вітчизняного культурного ренесансу. Зціли себе сам, говорить давня приказка. Я сповнена оптимізму і сподіваюся, що вже в найближчому майбутньому ми побачимо десятки і сотні реалізованих якісних культурних проектів, а значить, наше життя стане хоч трішки кращим, а наше суспільство – цивілізованішим. Впевнена, це буде мати безпосередній ефект для стабілізації ситуації в нашій країні, яка давно заслуговує на мир і благоденство.

Коментарі

1000

Правила коментування
Показати більше коментарів
Якщо Ви бажаєте вести свій блог на сайті Новое время, напишіть, будь ласка, листа за адресою: nv-opinion@nv.ua

Погляди ТОП-10

Читайте на НВ style

Останні новини

Погода
Погода в Киеве

влажность:

давление:

ветер:

Усі матеріали розділу Погляди є особистою думкою користувачів сайту, які визначені як автори опублікованих матеріалів. Усі матеріали згаданого розділу публікуються від імені відповідного автора, їх зміст, погляди, думки не означають згоди Редакції сайту з ними або, що Редакція поділяє і підтримує таку думку. Відповідальність за дотримання законодавства в матеріалах розділу Думки несуть автори матеріалів самостійно.