17 серпня 2017, четвер

Хто допомагає ворогові руйнувати нашу країну

коментувати
Байдужість благополучних буржуа до проблем сотень тисяч переселенців повільно роз'їдає нашу країну зсередини і дає карт-бланш популістам і політиканам займатися виключно «хлібними» питаннями

У лютому на порозі Мистецького Арсеналу з'явилася група дітей. На перший погляд – діти як діти – взуті-вдягнені. Але що відразу чіпляло, так це якийсь непереборний смуток в очах. Поки дітлахи знайомилися з мистецтвом, ті, хто їх супроводжували, розповіли мені жахливу історію, яка сталася з сімейством Новосельцевих.

Рівно рік тому, 29 січня 2015 року, у Вуглегірську на очах у 10-річного Марка, 6-річного Пашки, і їхніх сестер 8 і 9-річних Каті, Ані та Юлі був убитий їхній тато і 2-річний братик, якого батько тримав на руках. Мама після обстрілу теж опинилася в калюжі крові, і тяжкопоранена в ноги бачила перед собою розстріляних найближчих її серцю людей. Також, прикриваючи собою дітей, загинула і її улюблена 20-річна сестра. (Трохи пізніше, коли ми подружилися з цією чудовою родиною, смішний маленький Пашка відверто повідав мені, що найбільше сумує за татом і маленьким братиком, і дуже шкодує, що їхня тітка Лія так і не встигла вийти заміж).

Залишити палаючий від вибухів Вуглегірськ Новосельцевим допомогли сусіди, в яких на руках теж було троє малолітніх дітей. Вночі під обстрілом рідне місто залишали дві сім'ї з вісьмома переляканими дітьми. При цьому, тяжкопоранена Олена Новосельцева всю дорогу провела поруч з невинно вбитими чоловіком, сином і сестрою, яких довелося покласти в одну труну. Поховавши рідних на території, яка була відносно спокійною, сім'ї сіли на потяг і подалися до Києва.

Більше півроку сім'я Новосельцевих жила в недобудованих офісах на околиці столиці. У той час, поки мама Олена переживала виснажливі операції з вилучення осколків, ми здружилися з дітьми, які стали завсідниками Мистецького Арсеналу. Психолог, котрий аналізував їхні малюнки, сказала, що всі вони дуже потребують затишного будиночку, оскільки відразу втратили багато і багатьох. Якщо вони не знайдуть ось такого домашнього затишку найближчим часом, все це може дуже сильно позначитися на їхніх здоров'ї та психіці. У такому «діагнозі» ніхто і не сумнівався.

І справа не тільки в допомозі – такі люди просто перестають існувати для країни

Розуміючи, що їм дійсно потрібен будинок, ми кинули клич серед наших друзів і партнерів. Завдяки зусиллю багатьох небайдужих людей, у липні сім'я Новосельцевих в'їхала до нової облаштованої квартири в гарній частині Києва.

Дітки пішли в найближчу школу, і тепер дівчата мріють грати на скрипці і фортепіано, а хлопчаки - ходити на карате. Так, можна сказати, що їхня історія казково солодка. Ми самі сприймаємо те, що нам вдалося ось так все влаштувати, як диво. Правда, з наданням квартири проблеми сім'ї не закінчилися. Єдиним джерелом доходу стала допомога для вимушених переселенців – 2 400 грн. на шістьох, з яких 1 800 доводилося віддавати за тимчасовий притулок. Виявилося, якщо переселенці знаходять собі житло, то вже нікому не цікаво, скільки у них дітей і яка ситуація, і державну допомогу припиняють платити.

Іншим пощастило менше. Спілкуючись з безліччю переселенців, ми часто чуємо і інші історії, коли, наприклад, сім'я з п'яти чоловік з трьома дітьми, помарнувавшись у київських нетрях, і навіть знайшовши роботу, не може нормально жити. У них немає перспектив отримання житла, гарантій від держави, і вони змушені повертатися в ДНР, де хоча б є дах (нехай і дірявий) над головою. І це при тому, що діти досі бояться і ховаються при гучних звуках, побоюючись, що це вибухи. Це не особиста трагедія окремих сімей, а біда цілої країни, адже багато інших жителів України потім ще й називають зрадниками таких людей, яким не змогли/не захотіли допомогти.

І справа не тільки в допомлзі – такі люди просто перестають існувати для країни. Зрозуміло, що бюджет не може утримувати всіх, проте всім відомо про гастролерів, які живуть на тимчасово окупованих територіях і отримують пенсії та допомогу в Україні. Багато хто навіть особисто знайомі з переселенцями на Мерседесах, які також не відмовляються від допомоги, маючи і житло (хоч і неофіційне), і достаток у столиці.

Пригнічує, що через недостатню уважність держави і сліпоти системи, люди, які реально потребують підтримки, залишаються покинутими.

Загострення пристрастей перших років війни минає і в сухому залишку ми бачимо тільки байдужість. Політики вищого ешелону влади не сушать собі голову з програмами соціальної реабілітації, працевлаштування та поселення втекли від війни людей. Хоча люди ризикували і, по суті, обрали Україну, а не фейкові путінські республіки.

Звісно, «діячам при владі» значно цікавіше ходити по самітах, потискати руки на форумах, покладати букети, ділити управління держмонополіями і ставити правильних людей на потоки, аніж сушити голову над долями сотень тисяч невлаштованих сімей. Однак саме для цього ми і вибираємо собі держслужбовців і депутатів, щоб вони служили нам – суспільству і розв'язували складні проблеми.

А поки ж виходить, що реальна політика в інтересах своїх громадян, спрямована на рішення гігантської соціальної катастрофи (1,5 мільйона внутрішніх переселенців!) взагалі не знаходить собі місця на порядку денному керівників нашої країни. Виходить дивна картина – країна-агресор випалила людей з будинків, зруйнувала їхні сім'ї, а батьківщина всіляко намагається витіснити з пам'яті їхні долі і залишити наодинці з проблемами.

Не хочеться просто констатувати чергову «зраду», оскільки вона і так суцільно й поруч. Впевнена, що проблема повинна розв'язуватися, і, можливо, колись знайдуться кошти і хоча б частково запрацює Комплексна державна цільова програма реінтеграції громадян, переселених з тимчасово окупованих територій, але поки ми повинні безкомпромісно наполягати на виконанні державою своїх зобов'язань.

Причому, передусім це повинні робити не ті люди, які максимально постраждали від війни, а ті, в яких є дах над головою, нормальна робота і можливість бути почутими. Очевидно, що людина, яка цілий день працює у пошуках роботи, житла і можливості вижити, не зможе нормально себе захистити. Вона звідусіль вразлива і незахищена. Як колись грецький філософ Сократ не давав афінянам спокою своїми етичними питаннями, так і ми повинні не дати розслабитися політикам і чиновникам, інакше ми станемо їхніми співучасниками, чиє комфортне життя залежить виключно від уміння не помічати біду навколо нас.

Історія сім'ї Новосельцевих трагічна і показова, і фактично в кожній третій родині вимушених переселенців є свої втрати. Ми повинні пам'ятати, що байдужість благополучних буржуа до проблем сотень тисяч переселенців повільно роз'їдає нашу країну зсередини і дає карт-бланш популістам і політиканам займатися виключно «хлібними» питаннями державного управління, при цьому, не «забруднюючи рук» розв'язанням цих проблем людей.

Коментарі

1000

Правила коментування
Показати більше коментарів

Погляди ТОП-10

Читайте на НВ style

Останні новини

Погода
Погода в Киеве

влажность:

давление:

ветер:

Усі матеріали розділу Погляди є особистою думкою користувачів сайту, які визначені як автори опублікованих матеріалів. Усі матеріали згаданого розділу публікуються від імені відповідного автора, їх зміст, погляди, думки не означають згоди Редакції сайту з ними або, що Редакція поділяє і підтримує таку думку. Відповідальність за дотримання законодавства в матеріалах розділу Думки несуть автори матеріалів самостійно.