16 сiчня 2017, понеділок

Хто допомагає ворогові руйнувати нашу країну

коментувати
Байдужість благополучних буржуа до проблем сотень тисяч переселенців повільно роз'їдає нашу країну зсередини і дає карт-бланш популістам і політиканам займатися виключно «хлібними» питаннями

У лютому на порозі Мистецького Арсеналу з'явилася група дітей. На перший погляд – діти як діти – взуті-вдягнені. Але що відразу чіпляло, так це якийсь непереборний смуток в очах. Поки дітлахи знайомилися з мистецтвом, ті, хто їх супроводжували, розповіли мені жахливу історію, яка сталася з сімейством Новосельцевих.

Рівно рік тому, 29 січня 2015 року, у Вуглегірську на очах у 10-річного Марка, 6-річного Пашки, і їхніх сестер 8 і 9-річних Каті, Ані та Юлі був убитий їхній тато і 2-річний братик, якого батько тримав на руках. Мама після обстрілу теж опинилася в калюжі крові, і тяжкопоранена в ноги бачила перед собою розстріляних найближчих її серцю людей. Також, прикриваючи собою дітей, загинула і її улюблена 20-річна сестра. (Трохи пізніше, коли ми подружилися з цією чудовою родиною, смішний маленький Пашка відверто повідав мені, що найбільше сумує за татом і маленьким братиком, і дуже шкодує, що їхня тітка Лія так і не встигла вийти заміж).

Залишити палаючий від вибухів Вуглегірськ Новосельцевим допомогли сусіди, в яких на руках теж було троє малолітніх дітей. Вночі під обстрілом рідне місто залишали дві сім'ї з вісьмома переляканими дітьми. При цьому, тяжкопоранена Олена Новосельцева всю дорогу провела поруч з невинно вбитими чоловіком, сином і сестрою, яких довелося покласти в одну труну. Поховавши рідних на території, яка була відносно спокійною, сім'ї сіли на потяг і подалися до Києва.

Більше півроку сім'я Новосельцевих жила в недобудованих офісах на околиці столиці. У той час, поки мама Олена переживала виснажливі операції з вилучення осколків, ми здружилися з дітьми, які стали завсідниками Мистецького Арсеналу. Психолог, котрий аналізував їхні малюнки, сказала, що всі вони дуже потребують затишного будиночку, оскільки відразу втратили багато і багатьох. Якщо вони не знайдуть ось такого домашнього затишку найближчим часом, все це може дуже сильно позначитися на їхніх здоров'ї та психіці. У такому «діагнозі» ніхто і не сумнівався.

І справа не тільки в допомозі – такі люди просто перестають існувати для країни

Розуміючи, що їм дійсно потрібен будинок, ми кинули клич серед наших друзів і партнерів. Завдяки зусиллю багатьох небайдужих людей, у липні сім'я Новосельцевих в'їхала до нової облаштованої квартири в гарній частині Києва.

Дітки пішли в найближчу школу, і тепер дівчата мріють грати на скрипці і фортепіано, а хлопчаки - ходити на карате. Так, можна сказати, що їхня історія казково солодка. Ми самі сприймаємо те, що нам вдалося ось так все влаштувати, як диво. Правда, з наданням квартири проблеми сім'ї не закінчилися. Єдиним джерелом доходу стала допомога для вимушених переселенців – 2 400 грн. на шістьох, з яких 1 800 доводилося віддавати за тимчасовий притулок. Виявилося, якщо переселенці знаходять собі житло, то вже нікому не цікаво, скільки у них дітей і яка ситуація, і державну допомогу припиняють платити.

Іншим пощастило менше. Спілкуючись з безліччю переселенців, ми часто чуємо і інші історії, коли, наприклад, сім'я з п'яти чоловік з трьома дітьми, помарнувавшись у київських нетрях, і навіть знайшовши роботу, не може нормально жити. У них немає перспектив отримання житла, гарантій від держави, і вони змушені повертатися в ДНР, де хоча б є дах (нехай і дірявий) над головою. І це при тому, що діти досі бояться і ховаються при гучних звуках, побоюючись, що це вибухи. Це не особиста трагедія окремих сімей, а біда цілої країни, адже багато інших жителів України потім ще й називають зрадниками таких людей, яким не змогли/не захотіли допомогти.

І справа не тільки в допомлзі – такі люди просто перестають існувати для країни. Зрозуміло, що бюджет не може утримувати всіх, проте всім відомо про гастролерів, які живуть на тимчасово окупованих територіях і отримують пенсії та допомогу в Україні. Багато хто навіть особисто знайомі з переселенцями на Мерседесах, які також не відмовляються від допомоги, маючи і житло (хоч і неофіційне), і достаток у столиці.

Пригнічує, що через недостатню уважність держави і сліпоти системи, люди, які реально потребують підтримки, залишаються покинутими.

Загострення пристрастей перших років війни минає і в сухому залишку ми бачимо тільки байдужість. Політики вищого ешелону влади не сушать собі голову з програмами соціальної реабілітації, працевлаштування та поселення втекли від війни людей. Хоча люди ризикували і, по суті, обрали Україну, а не фейкові путінські республіки.

Звісно, «діячам при владі» значно цікавіше ходити по самітах, потискати руки на форумах, покладати букети, ділити управління держмонополіями і ставити правильних людей на потоки, аніж сушити голову над долями сотень тисяч невлаштованих сімей. Однак саме для цього ми і вибираємо собі держслужбовців і депутатів, щоб вони служили нам – суспільству і розв'язували складні проблеми.

А поки ж виходить, що реальна політика в інтересах своїх громадян, спрямована на рішення гігантської соціальної катастрофи (1,5 мільйона внутрішніх переселенців!) взагалі не знаходить собі місця на порядку денному керівників нашої країни. Виходить дивна картина – країна-агресор випалила людей з будинків, зруйнувала їхні сім'ї, а батьківщина всіляко намагається витіснити з пам'яті їхні долі і залишити наодинці з проблемами.

Не хочеться просто констатувати чергову «зраду», оскільки вона і так суцільно й поруч. Впевнена, що проблема повинна розв'язуватися, і, можливо, колись знайдуться кошти і хоча б частково запрацює Комплексна державна цільова програма реінтеграції громадян, переселених з тимчасово окупованих територій, але поки ми повинні безкомпромісно наполягати на виконанні державою своїх зобов'язань.

Причому, передусім це повинні робити не ті люди, які максимально постраждали від війни, а ті, в яких є дах над головою, нормальна робота і можливість бути почутими. Очевидно, що людина, яка цілий день працює у пошуках роботи, житла і можливості вижити, не зможе нормально себе захистити. Вона звідусіль вразлива і незахищена. Як колись грецький філософ Сократ не давав афінянам спокою своїми етичними питаннями, так і ми повинні не дати розслабитися політикам і чиновникам, інакше ми станемо їхніми співучасниками, чиє комфортне життя залежить виключно від уміння не помічати біду навколо нас.

Історія сім'ї Новосельцевих трагічна і показова, і фактично в кожній третій родині вимушених переселенців є свої втрати. Ми повинні пам'ятати, що байдужість благополучних буржуа до проблем сотень тисяч переселенців повільно роз'їдає нашу країну зсередини і дає карт-бланш популістам і політиканам займатися виключно «хлібними» питаннями державного управління, при цьому, не «забруднюючи рук» розв'язанням цих проблем людей.

Коментарі

1000

Правила коментування
Показати більше коментарів
Якщо Ви бажаєте вести свій блог на сайті Новое время, напишіть, будь ласка, листа за адресою: nv-opinion@nv.ua

Погляди ТОП-10

Читайте на НВ style

Останні новини

Погода
Погода в Киеве

влажность:

давление:

ветер:

Усі матеріали розділу Погляди є особистою думкою користувачів сайту, які визначені як автори опублікованих матеріалів. Усі матеріали згаданого розділу публікуються від імені відповідного автора, їх зміст, погляди, думки не означають згоди Редакції сайту з ними або, що Редакція поділяє і підтримує таку думку. Відповідальність за дотримання законодавства в матеріалах розділу Думки несуть автори матеріалів самостійно.