6 грудня 2016, вівторок

15 липня: Чого хоче халіфат і як його перемогти

коментувати
Сьогоднішній огляд повністю присвячений тому, як бачать світ прихильники Ісламської держави, і тому, як з ними боротися

Ісламська держава перебуває у стані війни з Заходом. Війни, яку ані Європа, ані США досі не визнають, а тому навіть не потурбувалися виробленням певної стратегії. Результат такої політики ми бачимо в Ніцці, як до цього бачили в Стамбулі, Орландо, Брюсселі, Парижі та інших містах.

Країни Заходу всякий раз у кращому випадку реагують на дії терористів, але самостійного проактивного порядку денного вони не мають. Навіть більше, справа доходить до абсурду: ані у Вашингтоні, ані в європейських столицях немає розуміння того, яким має бути майбутнє Сирії та Іраку. Там знають, чого не хочуть – перемоги Ісламської держави і Башара Асада. Але ось яка кінцева мета, чого хоче Захід, ніхто до пуття не знає. Тому й дії його – хаотичні й почасти безпорадні.

Пропоновані рецепти – посилення роботи спецслужб на своїй території та збільшення обсягів бомбардувань у Сирії та Іраку – справі не допоможуть. Як показує нешодавня історія, раніше користі від них було мало. Незважаючи на всі зусилля контррозвідки, теракти в Європі та США лише почастішали, а досвід вторгнень в Афганістан і Ірак свідчить про неможливість здолати ісламістів військовими методами. Зараз це буде зробити ще складніше, позаяк Ісламська держава за ступенем ідеологічного та матеріального оснащення, організації і фінансування на голову вище «Талібану» й «Аль-Каїди».

Після кожного нового теракту у світових ЗМІ різко зростає поголів'я аналітиків та експертів, які вимагають наземного вторгнення в північну Сирію і знищення терористичного гнізда на місці його базування. Пропозиція, що здається зрозумілою й логічною, насправді глибоко помилкова. Ісламській державі тільки цього і треба. Строго кажучи, її призначення, сама суть її існування – саме у війні проти наземних західних військ. Всі дії халіфату, включно з терактами, які почастішали, покликані наблизити таке вторгнення. Відправивши війська в бій, Захід виконає призначення ісламістів, надавши їм неоціненну послугу.

Але терпіти все частіші теракти немає вже ніякої можливості. Тут на весь зріст постає ключове питання: «Що робити, коли status quo зберігати не можна, нині використовувані методи боротьби не працюють, а жорсткіші (введення військ) підуть лише на користь супротивника?».

Відповідь можна знайти, якщо перестати ставитися до супротивника поверхнево, оцінюючи його мотивацію, і методи дії зі своєї, західної, дзвіниці. Необхідно хоча б на час спробувати стати своїм опонентом, вжитися в нього, відкинути свої та прийняти його цінності, переконання та орієнтири. Тільки це дозволить зрозуміти, чого він хоче, чого боїться і як збирається діяти. Переламавши себе, пройшовши цю внутрішню трансформацію, можна побачити світ таким, яким його бачать адепти Ісламської держави. Уявному погляду постане зовсім дивна, майже інопланетна картина.

Перше і головне в цьому світогляді – релігія. Люди як мінімум п'ять разів на день безпосередньо спілкуються зі строгим і швидким на розправу Богом, який постійно відчуває людську віру в нього, щедро винагороджуючи праведних і жорстоко караючи відступників. Немає більшої радості та честі, аніж виконувати його волю і немає більшого злочину, аніж порушити її. Звичайні людські стандарти оцінки дій тут просто незастосовні. Вони просто не мають жодного сенсу в цій системі координат.

У цьому світі джини й іфріти населяють наш світ нарівні з людьми, причому деякі з них постійно намагаються збити людину з праведного шляху. Їх наявність не підлягає ніякому сумніву, оскільки в Корані прямо сказано, що джини були створені ще до людей – з бездимного полум'я. Це не казки, а реальність, з якою доводиться мати справу. Найтемніша частина – це диявол (шайтан), що є джерелом усіх спокус, лиха та зневіри.

Невіра або відступництво від єдино вірної релігії – це найстрашніше, що може статися з людиною. Це злочин не перед людьми, а перед Богом, що набагато, незрівнянно гірше. Будь-хто, хто спокусився на цей гріх, втрачає людський вигляд, перетворюється в нелюда, шаленого монстра, небезпечну й агресивну тварину, заражену вірусом поширення гидоти і бруду навколо себе. Він стає набагато гірше божевільного садиста, педофіла або серійного вбивці, бо йде не проти людини, а проти всієї світобудови, проти самої концепції добра і справедливості.

Згідно з ідеологічною концепцією ІД, невірні при активній допомозі шайтана захопили владу над майже всім світом. Вони насаджують зло, мерзенність і невіру в ісламських країнах, намагаючись зробити з мусульман таких же невіруючих «зомбі», зацікавлених лише в огидних і гріховних мирських втіхах. Для цього вони розсадили від Марокко до Індонезії своїх маріонеток, попередньо заражених вірусом зневіри. Цим мунафікам (спеціальний термін, що позначає підручних Заходу з числа мусульман) справно постачають зброю і гроші для придушення будь-яких проявів незгоди. Там, де цього недостатньо, ідуть в діло танки, дрони, бомби і ракети власне невірних. Хороших і добрих людей, що намагаються зберегти внутрішній мир з Богом, знищують сотнями тисяч лише за прагнення залишатися людьми.

Втім, ідеологи ІД бачать у всьому, що відбувається, і світлу сторону. Річ у тім, що згідно з їхнім віровченням, у священних книгах півтори тисячі років тому була описана якраз така ситуація. З одним важливим уточненням: весь цей морок настане безпосередньо перед кінцем світу. Кінець світу в цій системі поглядів – не катастрофа і кінець історії, а довгоочікуване звільнення від неохопної несправедливості, тотальної зневіри, загальносвітової оргії гріха і блюзнірства. Простіше кажучи, ця подія – найкраще за всю історію людства, її вінець і прикраса.

Потойбічне життя для адепта ІД – це не абстрактна концепція, а пряме і логічне продовження життя земного. В якомусь сенсі воно для них навіть більш реальне, аніж безрадісне і сповнене страждань нинішнє, оскільки триватиме вічно, причому в умовах, що істотно перевершують найсміливіші очікування. Його чекають як відпустку на фешенебельний курорт в оточенні кращих людей світу.

Щоб пояснити ставлення ісламістів до загробного світу, можна навести таку аналогію: нещодавно Ілон Маск висловив припущення, що наша реальність – лише комп'ютерна симуляція. Більшість людей поставилися до цієї ідеї з цікавістю, але особливої уваги їй не надали, оскільки весь їхній об'єктивний досвід підказує, що світ навколо цілком собі реальний. У прихильників ІД схоже ставлення до раю і пекла: весь їхній життєвий досвід не дає їм жодного приводу сумніватися в реальності коранічних описів того, що станеться після смерті. Інших точок зору просто не існує.

Ось тут і з'являється Ісламська держава – халіфат, відтворення якого має відбутися незадовго до Дня Суду, тоді, коли становище правовірних стане відчайдушним, майже нестерпним. Очолити його має один з нащадків пророка Мухаммеда з племені Курейшитів (самопроголошений халіф Абу Бакр є аль-Курейші, тобто підходить).

Пророцтва, які не ставляться під сумнів, обіцяють, що з підтримкою Всевишнього халіфат знищить ворогів, дійде до міста Дабік у північній Сирії, куди невірні приведуть свої війська. У вирішальній битві мусульмани ціною неймовірних втрат переможуть, що покладе початок низці стрімких подій, фіналом яких і стане довгоочікуваний і зовсім не страшний Страшний Суд.

Відповідно, у свідомості пересічного прихильника Ісламської держави немає концепції «незрозумілого й невизначеного майбутнього». Йому гранично ясно, що має відбутися: халіфат, здобуваючи перемогу за перемогою, послідовно викличе у невірних зарозумілу цікавість, занепокоєння, страх, ненависть і непереборну жагу знищити. На останній стадії має статися вторгнення і передбачена битва.

Вся життєдіяльність Ісламської держави підпорядкована лише одній меті – прискоренню процесу. Чим швидше почнеться битва біля Дабіка, тим швидше настане кінець світу. А битва, своєю чергою, станеться тільки тоді, коли Захід буде розлючений настільки, що вирішить помститися за загибель своїх людей.

Але тут в Ісламської держави є невелика проблема. Якщо в XIX столітті британці відреагували б моментально, відправивши експедиційний корпус на ліквідацію «знахабнілих тубільців», то нинішній західний світ не настільки швидкий на розправу. Для того, щоб підштовхнути його до війни, буде потрібна низка вбивств. Причому не просто вбивств, а гучних, символічно значущих і (по можливості) видовищних. Саме тому цілями для ударів стали гей-клуб в Орландо, аеропорт «символ глобалізації» Ататюрка в Стамбулі, концертний зал та стадіон у Парижі, аеропорт «столиці НАТО» Брюсселя, а зараз – святкування національного свята в Ніцці, де часто збираються багаті і знамениті.

Лідери халіфату чудово обізнані, що в нинішньому світі «сприйняття – це реальність». Тому навіть у себе, в Сирії та Іраку, вони настільки багато часу і ресурсів приділяють на художнє оформлення страт, терактів та інших звірств. До справи залучені професійні постановники, режисери, оператори. Вони дійсно вміло працюють, показуючи страждання вмираючих людей у найстрашнішому ракурсі, від якого холоне кров.

Все це вказує на спокійний і холодний розрахунок. Поставлено завдання, методи його реалізації визначено, моральних мук у виконавців немає – їм чудово відомо не тільки власне майбутнє, але й доля всього світу. Смертники навіть в чергу шикуються, лише б наблизити західне вторгнення, еквівалентне (в їхньому розумінні) кінцю світу і встановленню вищої справедливості. Тут дуже важливо зрозуміти, що ці люди «йдуть на справу» не з диявольською посмішкою («ха-ха, зараз будете начуватися!»), а з прагненням до щастя і добра. У них немає щонайменшого почуття провини. Ба більше, вони щиро переконані, що вбиваючи п'яних, напівголих, але найголовніше – невірних людей, вони роблять світ набагато кращим, звільняючи його від гріха і наближаючи загальне (а прямо зараз – своє) звільнення.

У цій ідеології – сила халіфату. Вона позбавлена внутрішніх протиріч, заснована на прадавніх пророцтвах і сучасних фактах, вона пропонує точну і вельми сприятливу для своїх прихильників картину майбутнього. При цьому вона змушує опонентів діяти строго у відповідності з передбаченим, змушуючи їх програвати навіть тоді, коли вони роблять виграшні, здавалося б, кроки.

Але, як часто буває, сила – слабкість. Радикальне відхилення від картини майбутнього, описаного ідеологами ІД, розіб'є міф, на якому, власне, і будується. Ідеологію халіфату можна повернути проти нього.

Зробити це не так вже й складно. Рецепт такий: місто Дабік, яке перебуває зараз під контролем Ісламської держави, необхідно відбити. Але зробити це повинні не іноземні війська, а місцеві сили. Не так вже важливо, хто саме – курди, повстанці чи урядові сили – звільнятимуть це місто. Важливо те, що втрата контролю над ним позбавить халіфат сенсу свого існування.

Бойовики, зрозуміло, там добряче окопалися, приготували мільйон пасток і засідок. З суто військової точки зору перемога буде непростою. Але якщо місто буде звільнене не «силами Заходу», а звичайними мусульманами – сирійцями, які живуть тут же, неподалік, це знищить сам наратив давніх пророцтв. Зараз немає інших засобів зупинити халіфат. Тільки так.

Брутальна ліквідація чиєїсьсвітлої мрії завжди непроста. Але в ситуації, при якій мрійники збираються ліквідувати весь світ, грубість, мабуть, виправдана.

Коментарі

1000

Правила коментування
Показати більше коментарів
Якщо Ви бажаєте вести свій блог на сайті Новое время, напишіть, будь ласка, листа за адресою: nv-opinion@nv.ua

Погляди ТОП-10

Читайте на НВ style

Останні новини

Погода
Погода в Киеве

влажность:

давление:

ветер:

Усі матеріали розділу Погляди є особистою думкою користувачів сайту, які визначені як автори опублікованих матеріалів. Усі матеріали згаданого розділу публікуються від імені відповідного автора, їх зміст, погляди, думки не означають згоди Редакції сайту з ними або, що Редакція поділяє і підтримує таку думку. Відповідальність за дотримання законодавства в матеріалах розділу Думки несуть автори матеріалів самостійно.