20 вересня 2017, середа

Якою буде наступна Верховна Рада

коментувати
Результат проведення виборів цілком може виявитися істотно кращим, ніж зараз здається

Ризикну виступити з не надто популярною пропозицією: наступна Верховна рада може стати набагато кращою за нинішню.


Противники проведення дострокових виборів до Верховної Ради часто використовують такий аргумент: «На жаль, в нинішніх умовах новий склад парламенту буде нічим не кращим за старий, оскільки виграють популісти та реваншисти з числа перефарбованих регіоналів». Звучить логічно: фінансове становище переважної більшості жителів країни за нинішньої влади погіршилося (риторичне питання про те, кого в цьому звинувачувати, я виношу за дужки), внаслідок чого багато виборців готові проголосувати або за пару сотень гривень, або за обіцянку хоч трохи поліпшити життя, або просто за «світле минуле».


Умовна «партія Фейсбук» нудьгує: «Взагалі-то, ми за демократію. Вибори - справа потрібна й корисна, але зараз вони призведуть до катастрофи ». Не буду чіплятися і до деякого внутрішнього протиріччя, яке очевидно виникає між двома тезами. Загальний сенс все одно зрозумілий - він полягає в побоюванні отримати замість поганенького, але парламенту зовсім вже пекельний паноптикум.


На моє глибоке переконання, песимізм «активної частини суспільства» (вибачте за штамп) тут дещо перебільшений. Справа в тому, що результат проведення виборів цілком може виявитися істотно кращим, ніж зараз здається. (Під «кращим» тут слід розуміти максимально масштабну заміну депутатів «старої школи» на прогресивних і динамічних людей, далеких від корупції та орієнтованих на Захід у всіх його проявах).


Про один зі способів вирішення цього завдання я вже якось писав. Тоді ця ідея викликала деякий струс умів, звучали звинувачення в сегрегації й навіть фашизмі. Зараз, схоже, до неї ставлення покращилося, але, треба визнати, в її реалізацію як і раніше віриться слабко.

Рецепт успіху - в принциповій позиції кандидата, його репутації та розрахунку на допомогу виборців

Але є й інший - абсолютно демократичний - спосіб провести до Ради людей, які зараз все більш активно піддаються «люстрації навпаки» у всіх гілках влади. Тут не обійтися без закордонного, вибачте, досвіду.


Просто зараз в США йде президентська виборча кампанія, де з боку демократів дивовижні успіхи демонструє прогресивний кандидат Берні Сандерс. До початку виборів взагалі ніхто не сприймав його всерйоз. Люди реготали над бажанням нікому не відомого старого єврея-сенатора з мікроскопічного штату змінити статус-кво, що сформувався в країні, за яким переможці виборів визначаються обсягом фінансування кандидатів і ступенем їх доступу до ЗМІ.


Ще більш кумедною здавалася та обставина, що він має намір «вигнати великі гроші з політики» без допомоги цих великих грошей. Кандидат, що не володіє десятками мільйонів доларів і / або благоволінням національних ЗМІ, просто нежиттєздатний! Це аксіома американських виборів, вибита в гранітних головах як політиків, так і виборців.


Однак досить швидко з'ясувалося, що боротьба на рівних з Хілларі Клінтон можлива. І це незважаючи на те, що за нею - вся міць великих банків, корпорацій, істеблішменту Демократичної партії та головних новинних каналів країни.
Про програму сенатора, звичайно, можна сперечатися. Але фокус у тому, що він зумів мобілізувати мільйони людей, яким не все одно, і які дійсно хочуть серйозних перетворень у своїй країні. З'явився загальнонаціональний рух, мотором якого став американський аналог української «партії Фейсбук». Ці люди агітують за Сандерса, жертвують йому гроші зі своїх кишень. (Середній розмір пожертвування, до речі, всього $ 27). Вони працюють спостерігачами на дільницях і записують відеоролики для YouTube на підтримку свого кандидата. Результат очевидний. Сенатор наздогнав Клінтон в загальнонаціональних опитуваннях громадської думки, а в очному протистоянні громить всіх основних конкурентів-республіканців.


Мені можуть заперечити, що в США середній клас більший, тому і база підтримки спочатку була ширшою. Відповім: на початку кампанії впізнаваність Сандерса по країні була 3-5%. Доступ до ЗМІ мінімальний (частки відсотка від того, що отримував Дональд Трамп, наприклад), грошей на кампанію не було взагалі. Була тільки репутація чесної людини та програма корінних перетворень.


Є схожий приклад і ближчий. Влітку 2013 року російський опозиціонер Олексій Навальний на виборах мера Москви зумів аналогічним чином мобілізувати до своїх лав місцевий середній клас. Влада повністю відмовила йому в доступі до ЗМІ, заборонила розміщувати будь-яку рекламу, до штабу раз по раз приходили з обшуками та перевірками, агітаторів опозиціонера міліція ганяла по всьому місту, але навіть в цих умовах він зібрав 30% і не вийшов у другий тур тільки завдяки масованим фальсифікаціям на етапі підрахунку голосів. Схема роботи штабу Навального була приблизно такою ж, що і у Сандерса: опір на волонтерів і приватні пожертвування, а також репутація чесної людини та програма, націлена на істотні зміни.


Я тут особливо хочу підкреслити, що справа не в особистих якостях чи політико-економічних перевагах Сандерса і Навального. Тут, зрозуміло, можна багато чого обговорювати і багато з чим не погоджуватися. Справа в принципі організації успішної передвиборчої кампанії в умовах сильної протидії існуючої системи. Обидва політики досягли вражаючих успіхів, хоча не мали ні ресурсів, ні доступу до ЗМІ, а явна їх впізнаваність була в межах статистичної похибки.


Рецепт успіху - в принциповій позиції кандидата, його репутації, а також розрахунку на допомогу виборців, які дійсно хочуть змін і готові пожертвувати заради таких змін хоча б частиною свого часу та грошей і створити справжній рух за реформи «знизу».


В українських умовах принципове питання полягає в тому, чи накопичилася критична маса таких активних і небайдужих громадян.
На мою думку так.

Коментарі

1000

Правила коментування
Показати більше коментарів
Якщо Ви бажаєте вести свій блог на сайті Новое время, напишіть, будь ласка, листа за адресою: nv-opinion@nv.ua

Погляди ТОП-10

Читайте на НВ style

Останні новини

Погода
Погода в Киеве

влажность:

давление:

ветер:

Усі матеріали розділу Погляди є особистою думкою користувачів сайту, які визначені як автори опублікованих матеріалів. Усі матеріали згаданого розділу публікуються від імені відповідного автора, їх зміст, погляди, думки не означають згоди Редакції сайту з ними або, що Редакція поділяє і підтримує таку думку. Відповідальність за дотримання законодавства в матеріалах розділу Думки несуть автори матеріалів самостійно.