5 грудня 2016, понеділок

Путін, війна та міжнародне право

коментувати
В світі немає дієвих механізмів попередження та припинення гібридних війн, а також покарання винних

Україна не припиняє постачати іноземним партнерам різноманітні новини про внутрішні процеси. В той же час, не втрачає своєї актуальності ціла низка міжнародно-правових викликів, що постали перед нашою країною у різний час та, з перемінним успіхом, знаходять відгук з боку влади.

До найважливіших слід віднести питання ратифікації Римського статуту задля визнання юрисдикції Міжнародного кримінального суду (далі – МКС), застосування юридичних механізмів для повернення Криму, виконання Мінських домовленостей та покарання держави-агресора – Російської Федерації.  Окремим завданням для України, рано чи пізно, стануть пост-конфліктне врегулювання та відбудова в Донбасі. Усі ці речі залежать від норм як національного, так і міжнародного права, що потрібно чітко усвідомлювати усім прибічникам справді Європейського вибору.

Стосовно ратифікації Римського статуту вже неодноразово висловлювалися в тому числі юристи-міжнародники: Статут потрібно ратифікувати беззастережно, причому щонайскоріше. Маю лише додати, що більшість аргументів проти приєднання до Римського статуту походять від страху відповідальності – власної чи власних людей. Насправді, не позбавлений підґрунтя страх, адже деякі факти порушення норм міжнародного гуманітарного права з боку українців відображені у звіті, зокрема, “Amnesty International”.

З точки зору міжнародного права кожен, винний у вчиненні злочину проти людяності або воєнного злочину, має нести відповідальність або перед національним судом, або, на підставі принципу компліментарності, – МКС.  Звісно, з урахуванням репутації наших судів, перше не виглядає чимось невідворотньо лихим. На противагу цьому, міжнародні суди поки не були помічені у невиправданій лояльності до злочинців.  Нещодавно винесене рішення у справі Караджича підтверджує реальність та невідворотність  міжнародного правосуддя. Водночас, логічним є небажання деяких українських політиків підкорятися силі, яку не в змозі контролювати – силі саме міжнародній. Проте, хто сказав, що ідея права полягає в чомусь іншому, аніж рівності для всіх – як позитивної, так і негативної за наслідками?

Даючи правову оцінку Мінському процесу, слід почати з його розуміння: це міжнародний договір, чи це переговорний процес. З точки зору міжнародного права, - геть різні за наслідками речі, оскільки належать відповідно до юридичної та політичної категорій. Існує рішення Ради Безпеки ООН, згідно з яким Мінські домовленості визначено як міжнародний договір; зокрема, це залучає до процесу і Росію як країну-підписанта договору. Водночас, більш практичним та реальним є сприйняття Мінського процесу як політичного.

Будь-які спроби покарати Росію будуть заветовані самою Росією

У будь-якому разі, хотілося б ширшого залучення професійних дослідників міжнародного права до якісного напрацювання сильної правової позиції України в цьому процесі – беззастережно до політичних домовленостей. Крім цього, вважаю, що українське суспільство заслуговує на кращу інформованість щодо всього, що відбувається у Мінську. Зокрема, вкрай незрозумілим залишається питання щодо порядку виконання пунктів Мінської угоди: ми кажемо, послідовно, - спочатку кордон, потім вибори; Росія каже, спочатку зробіть щось ви (дайте гроші на соціальні виплати), а потім щось зробимо ми (закриємо кордон; так, ніби згідно з тими-такими міжнародними угодами не зобов’язана допомагати Україні контролювати спільний кордон постійно).

Невирішеною залишається проблема доведення агресії проти України з боку Російської Федерації. Кожний новий семінар з міжнародного права починається так: “Чому досі не встановили факт агресії з боку РФ?”. І щоразу доводиться пояснювати усю юридичну складність такого доведення. Дійсно, є чимало даних, що свідчать про неправомірність дій Росії щонайменше у трьох аспектах: 1. Участь її збройних сил у конфлікті на Сході України. 2. Засилання добровольців та їх матеріальна підтримка – грошима та зброєю, а також фактичне управління їх діяльністю. 3. Бомбардування території України, що здійснювалося з території Росії. Кожен з цих епізодів сам по собі достатній для притягнення РФ до міжнародно-правової відповідальності як держави-агресора; крім цього, судити слід і її вище керівництво за розв’язування війни. Проте наявність даних ще не означає наявність доказів у юридичному сенсі. Потрібен майданчик, або форум, який розглядатиме це питання: або Радбез ООН (орган, відповідальний за мир у світі), або ж Міжнародний суд ООН. Але в обох випадках потрібна згода Росії на такий процес. Оцінити ймовірність отримання цієї згоди я залишаю на власний розсуд шановним читачам.

Отже, суттєвою перепоною залишається певна недолугість РБ ООН, про необхідність реформування якої не говорять тільки ліниві: будь-які спроби покарати Росію будуть заветовані самою Росією. У цьому зв’язку важливими є зусилля щодо привернення уваги міжнародного товариства до перегляду питання незаконності безальтернативного та перманентного представництва колишнього СРСР Російською Федерацією. Безумовно, це є складним теоретичним завданням навіть без урахування малоймовірності реального впровадження в життя можливих компромісів.

Ще однією невирішеною проблемою є реагування міжнародного товариства на гібридні війни взагалі. На жаль, “Іду на Ви” – це не про Путіна, яким би хвацьким собі його не малювали росіяни. Проте не тільки йому бракує хоробрості: протягом останніх десятиріч воювати у світі в класичному розумінні відкритого збройного протистояння стало справді “не модно”. Але вихід знайшовся: ополченці-добровольці та інші “відпускники”, що чи то купують зброю у “Воєнторгах”, чи то знаходять її на покинутих базах, і підкоряються народним губернаторам. Залишається лише забезпечити гуманітарні конвої та політичну підтримку – а бажаючі повоювати завжди знайдуться, адже наші гени досі вимагають крові.

І, як показують не тільки останні події, міжнародне право не має дієвих механізмів попередження та припинення гібридних війн, а також покарання винних. Причини очевидні: складність доведення вини та неоднозначність у стосунках між суверенітетом та процесами на кшталт “самовизначення”. Жодним чином не заперечуючи важливість такого вияву демократії, як право на самовизначення, не можу не нагадати про фундаментальну першопричину його виникнення: антиколоніальна боротьба. Можливо, настав час визнати пріоритет суверенітету та непорушності кордонів, натомість забезпечити щонайвищі гарантії прав кожної етнічної групи в кожній державі.

Нарешті, політично непривабливо, але від того не менш розумно виглядає прийняття іншого реального сценарію: перемоги не буде. Це означатиме необхідність примирення всередині суспільства тих, хто зараз воює. Першочерговими завданнями є вирішення питання амністії для всіх учасників конфлікту та забезпечення виборчого процесу на прийнятних для України умовах. На жаль, станом на зараз ми не бачимо достатньо зусиль з боку держави з підготовки до пост-конфліктного врегулювання та відбудови Донбасу. Що й не дивно, адже такі думки небезпечно наближають до поки ще не трендового “Опоблоку”. Тим гострішою є необхідність експертної роботи у цьому напрямі, адже науковцям не загрожуватимуть звинувачення у реваншизмі.

Підсумовуючи, маю нагадати, що міжнародне право – це потужний та самодостатній інструмент. Головна цінність для України вбачається в неможливості підлаштувати його “під себе”, що зазвичай відбувається з правом національним. Хоча б тому важливим є підпорядкування України юрисдикції Міжнародного кримінального суду, беззастережно до очевидного страху деяких наших співгромадян також втрапити на лавку підсудних. Міжнародне право, на противагу нашому національному, дійсно одне для всіх.

Водночас, аналізуючи сучасне міжнародне право, складно говорити про ефективне вирішення деяких з проблем, з якими наразі зіштовхнулася Україна: зокрема, це проблеми ефективної протидії гібридній війні, покарання агресора – постійного члена РБ ООН, а також проблема пост-конфліктної відбудови та врегулювання. Україна повинна докласти усіх зусиль до активізації діалогу з партнерами щодо актуалізації міжнародного права на всіх рівнях – від політичного до експертного.

Коментарі

1000

Правила коментування
Показати більше коментарів
Якщо Ви бажаєте вести свій блог на сайті Новое время, напишіть, будь ласка, листа за адресою: nv-opinion@nv.ua

Погляди ТОП-10

Читайте на НВ style

Останні новини

Погода
Погода в Киеве

влажность:

давление:

ветер:

Усі матеріали розділу Погляди є особистою думкою користувачів сайту, які визначені як автори опублікованих матеріалів. Усі матеріали згаданого розділу публікуються від імені відповідного автора, їх зміст, погляди, думки не означають згоди Редакції сайту з ними або, що Редакція поділяє і підтримує таку думку. Відповідальність за дотримання законодавства в матеріалах розділу Думки несуть автори матеріалів самостійно.