20 серпня 2017, неділя

Повернення активів: хотіти мало, треба вміти

коментувати
Тільки якісна підготовка може дійсно допомогти повернути нам усе вкрадене, нехай це будуть гроші чи території

Мабуть, мейнстрім останніх двох років – це питання повернення умовно крадених активів «сім'ї» та інших «діячів», в той чи інший спосіб виведених з України. Створено НАБУ, Антикорупційне агентство, розпочато реформування поліції, змінилося три Генеральних прокурори – але не схоже, щоб це принесло якісь плоди.  Здебільшого, вважається, що винні ми самі: недостатньо політичної волі, корупція серед борців з корупцією, відсутність судової реформи і т. д. Водночас, не слід забувати, що повернення виведених з держави активів – це процес з іноземним елементом великої ваги. Отже, діяльності лише українських органів, як і діяльності лише в Україні, недостатньо. Необхідна співпраця держав, в основі якої лежить міжнародне право. Проте, як показує практика, далеко не всі політики та експерти з повернення активів розуміють особливості саме міжнародно-правової взаємодії.

Не можу також не зазначити, що з боку розвинених країн мала місце історична толерантність до корупції як ціна за підтримку “третього світу” в холодній війни з СРСР. Проте зі зникненням останнього терпимість фактично зникла.

Важливо розуміти, що на сьогодні міжнародне право визначає найвищі стандарти у всьому, що стосується протидії корупції та поверненню активів. Більше того, саме міжнародне право зобов’язує держави робити подальші кроки для криміналізації корупційних діянь та закріпленню механізмів міждержавної співпраці задля повернення активів. Штука в тому, з цим треба рахуватися навіть тим державам, які не поспішають брати на себе будь-які зобов’язання у цій сфері, - так було зі Швейцарією. Насправді, в сучасному світі сховатися від міжнародного права можна лише шляхом самоізоляції на кшталт Північної Кореї.

Безпосередньо в міжнародних конвенціях закріплюється також розуміння проблеми: стверджується, що корупція загрожує соціальній стабільності та безпеці, економічній конкуренції та розвитку, цінностям демократії та правам людини; полегшує діяльність організованої злочинності, наркоторгівлі та тероризму. У подальшому це робить боротьбу з корупцією системнішою та ефективнішою. Законодавство ж, наприклад, України обмежується юридично нічого не вартими пояснювальними записками до законів.

Зараз сховатися від міжнародного права можна лише шляхом самоізоляції на кшталт Північної Кореї

 Водночас, в міжнародному праві бракує юридичної визначеності таких понять, як “корупція” та “повернення активів”. Те, що вважається відмитими коштами в розумінні законодавства України, не обов’язково буде визнане таким же в іншій юрисдикції. Узагальнено та спрощено, міжнародне право пропонує державам самостійно, хоч і на певній основі, визначати (і) поняття “корупція”, “повернення активів” та (іі) перелік діянь, що під ці визначення потрапляють. Відповідно, наше завдання – не тільки дати ці визначення в національному законодавстві, але й бачити відмінності між визначеннями в законодавстві різних держав. У подальшому, це слід враховувати, що зайняти потрібну позицію в процесі практичного повернення активів.

Власне, наше завдання – ще ширше: враховувати особливості матеріального та процесуального законодавства кожної країни, до якої ми звертаємося в рамках повернення активів. Звичайно, сучасне міжнародне право закріплює примірний алгоритм міждержавної співпраці. Останній виглядає приблизно так:

-          Правоохоронні органи зацікавленої держави розпочинають процес пошуку вкрадених активів на національному рівні;

-          За наявності підстав вважати, що ці активи було виведено до іншої країни, зацікавлена держава звертається з запитом про допомогу;

-          Здійснюється міждержавна взаємодія задля встановлення вкрадених активів, їх арешту та повернення;

Питання судового провадження слід розглядати окремо від співпраці поліцейських. Зокрема, звернення до суду та отримання відповідних судових рішень про арешт і конфіскацію активів може мати місце як на національному рівні, так і закордоном. При цьому від країни-“пошукача” активів вимагається різні за матеріальною та процесуальною наповненістю дії. Однак, у будь-якому разі – професійність та бажання дійсно щось розшукати та повернути.

У контексті арешту активів не можна забувати, що те ж-таки міжнародне право забезпечує найвищі стандарти охорони права власності. Це суттєво ускладнює популярні, особливо серед експертів-активістів, заклики просто відібрати у колишніх посадовців майно ледь не прийняттям закону, в якому так і написати: “У Януковича все забрати”. На жаль, реальним наслідком такого невігластва може стати успішний контр-суд через, наприклад, Європейський суд з прав людини чи Суд ЄС. Портнов – перший приклад того, що лише енергійністю та популізмом успіхів у поверненні активів не добитися.

Не менш проблемною вбачається і майбутня діяльність Агентства з розшуку активів: з одного боку, відсутність процесуальних повноважень, а з іншого – фактичне управління знайденими активами. Шкода, якщо неврахування міжнародних стандартів у сфері охорони права власності перешкодить ефективному поверенню активів чи, ще гірше, сприятиме їх “відбіленню”.

Таким чином, на кожному етапі міждержавної взаємодії потребується кропітка юридична робота. Зокрема, запит про допомогу до іншої держави повинен складатися з урахуванням її правової системи та містити конкретні й реальні питання чи прохання. Звернення до суду може потребувати наявності вповноваженого (або навіть ліцензованого) представника, отже – посередника у вигляді, наприклад, іноземної юридичної фірми. На етапі заморожування та передачі активів, ймовірно, знадобиться їх утримання чи розпорядження, що також складно уявити без участі фахівців.

Підсумовуючи, хочу зробити важливий висновок: мало хотіти, потрібно вміти. Багато хто б’є себе в груди (“я видатний борець з корупцією, пишу статті та виступаю на форумах”) та вимагає звільнень прокурорів/поліцейських/детективів усіх рівнів. Але сам чомусь не поспішає на їх місце. Прозвучить непопулярно, але не всім активістам притаманне вміння працювати. Це ж складніше, ніж усіх навколо вчити та критикувати.

Впевнений, що добре підготовлені юристи-міжнародники нині потрібні Україні не менше, аніж економісти, волонтери чи поліцейські. Лише якісна їх підготовка може дійсно допомогти повернути нам усе вкрадене, нехай це будуть гроші чи території.

Коментарі

1000

Правила коментування
Показати більше коментарів

Погляди ТОП-10

Читайте на НВ style

Останні новини

Погода
Погода в Киеве

влажность:

давление:

ветер:

Усі матеріали розділу Погляди є особистою думкою користувачів сайту, які визначені як автори опублікованих матеріалів. Усі матеріали згаданого розділу публікуються від імені відповідного автора, їх зміст, погляди, думки не означають згоди Редакції сайту з ними або, що Редакція поділяє і підтримує таку думку. Відповідальність за дотримання законодавства в матеріалах розділу Думки несуть автори матеріалів самостійно.