4 грудня 2016, неділя

Чи варто рватися на самий верх?

коментувати
Високий статус – така цінна річ сама по собі, що будь-який його власник буде чіплятися за неї з усіх сил. Але його підтримка – виснажливе заняття

У «Вашингтон Пост» відомий американський журналіст Фарід Закарія вказав на один дивний феномен: білі американці-чоловіки без вищої освіти вимирають. Їхня смертність зростає, а тривалість життя знижується. Причому основна причина смертності – алкоголь, суїцид, наркотики – пов'язана зі стресом і депресією. У всіх інших категоріях американського суспільства нічого такого немає: ані серед неосвічених жінок, ані чорношкірих чоловіків, ані серед нових іммігрантів. Подібне явище, пише він, було відмічене раніше тільки одного разу – серед росіян, відразу після розвалу Радянського Союзу.

Чому? Глобалізація? Але ж цього немає в інших країнах. Причому США, де величезний внутрішній ринок, менше інших країн відчувають її наслідки. Низька соціальна підтримка або готовність лікарів виписати "Прозак" на першу вимогу? Ну, а жінки і чорношкірі живуть в тих самих умовах. Закарія приходить до висновку, що причина – відсутність звички страждати у даної категорії населення і завищені очікування від життя.

Мені ж здається, що справа трохи в іншому – у втраті високого місця в ієрархії. Чоловік без вищої освіти, робітник на заводі, 30-40 років тому був основою американського суспільства. Сьогодні, залишившись без роботи (а саме серед цієї категорії безробіття найвище) або заробляючи копійки порівняно з новоприбулими іммігрантами-програмістами з Індії або України, він вже не "цар гори".

Так і вдома все не так, як раніше. Найвищий рівень розлучень в США саме серед людей з низьким рівнем освіти, чому сприяє безробіття. Жінки в цьому прошарку, як правило, працюють у сфері обслуговування, яка менше постраждала від економічної рецесії, ніж виробництво. І тепер уявіть, в родині чоловіка, батько якого, такий самий робітник на конвеєрі, і був раніше королем і богом, дружина тепер заробляє більше за нього або взагалі – єдиний годувальник. Постійні скандали, на кшталт «якщо вдома сидиш, то хоч посуд помий» призводять до розлучень і стресу. Одним словом, з самої верхівки, принаймні, у своїх очах, малоосвічені білі чоловіки скотилися вниз суспільства.

Навіть актори, що отримали Оскар, живуть в середньому на 4 роки довше, ніж актори без такого визнання

На мій погляд, хоч популярність Дональда Трампа цією категорією і не обмежується, саме емоції через втрату статусу і місця в суспільній ієрархії – одна з причин підтримки мільярдера білими чоловіками з низьким рівнем освіти.

Схожі почуття переживали росіяни після розвалу Радянського Союзу. Адже в СРСР вони були «титульною нацією». Хоча в Радянському Союзі було 15 республік і понад 100 народностей, саме «російські» брали Берлін, освоювали космос і перемагали в спорті. Все, чим можна було пишатися, автоматично ставало досягненнями росіян як стоять на першому місці в ієрархії націй.

Низьке місце в ієрархії асоціюється з високим рівнем захворювань та низькою тривалістю життя. Піонером досліджень про вплив статусу на здоров'я є британський епідеміолог Майкл Мармот. Те, що бідні живуть гірше забагатих і здоров'я у них слабкіше – річ очевидна. Однак у своїй книзі «Синдром статусу: Як наше соціальне положення впливає на здоров'я і тривалість життя» він доводить, що статус – це постійний чинник, який позитивно корелюється зі здоров'ям у всіх прошарках населення.

Його дослідження британських державних службовців показало: чим вищий ранг – а їх всього 11 – тим довше живе чиновник і тим він здоровіший. Навіть актори, що отримали Оскар, живуть в середньому на 4 роки довше, ніж актори без такого визнання. Пояснити це тим, що актори з Оскаром краще харчуються або ведуть здоровіший спосіб життя, ніж їхні колеги по Голлівуду без золотої статуетки, досить складно.

Цей ефект він пояснює двома причинами. По-перше, чим вище стоїть людина на соціоекномічних сходах, тим більше вона контролює власне життя. Якщо машина зламається, її можна полагодити, а якщо хтось подасть до суду – знайдуться гроші на адвоката. Нерозв'язні кризи ведуть до стану хронічного стресу, а він у свою чергу – до хронічних захворювань та низької тривалості життя.

Другий фактор – активність у соціумі. Чим вищий статус, тим, як правило, більша участь у суспільному житті. Тому якщо ваш знайомий топ-менеджер скаржиться, що йому постійно доводиться ходити на прийоми і ділові зустрічі, ви йому скажіть, що для здоров'я йому від цього тільки користь.

Соціоекономічний статус починає позначатися на здоров'ї в ранньому віці. Дослідження, результати якого були опубліковані в журналі "PLOS 1" у 2012 році, встановило, що в дітей з бідних сімей гіпоталамус частіше менший за розміром, ніж у дітей з багатих сімей. Маленький гіпоталамус асоціюється з шизофренією, антисоціальними розладами особистості і депресією. В іншому експерименті дорослих піддали дії вірусів, що викликають звичайну застуду. Ті з них, у кого в дитинстві тато з мамою володіли власним будинком, показали сильніший імунітет і хворіли рідше, ніж ті, хто ріс в орендованій квартирі.

Люди, як і наші найближчі родичі мавпи, істоти глибоко ієрархічні. Біолог Леонід Сапольський виявив, що бабуїни, які перебувають на нижчому рівні ієрархічної драбини, частіше хворіють і раніше вмирають, а в їхній слині міститься підвищений рівень кортизолу, гормону стресу, і низький – серотоніну, гормону щастя.

Так що високий статус – така цінна річ сама по собі, що будь-який його власник буде чіплятися за неї з усіх сил. Немає нічого дивного в тому, що депутатів, які встигли за останні 25 років побувати у всіх партіях, з парламенту дустом не викуриш, а працівників, у яких є хоч крапля влади і статусу, не випровадиш на пенсію.

І хоча високий статус – цінний приз, його заробляння і підтримка – виснажливе заняття. Володимир Труханівський у «Сторінках англійської дипломатії» описує страждання міністра закордонних справ Великої Британії Ентоні Ідена, коли йому ніяк не вдавалося стати прем'єр-міністром, через що він вважав себе невдахою. А в кримінальному і напівкримінальному середовищі підтримання статусу ватажка – це взагалі основна задача, на яку йде більшість ресурсів.

У сучасному західному суспільстві, де ієрархія розмита, а абсолютній більшості з дитинства насаджують думку про те, що ми самі ковалі свого щастя і можемо досягти всього, чого побажаємо, гонитва за статусом пов'язана з відчуттям постійної тривоги. У своїй промові на конференції TED британський філософ Алейн де Боттон зазначає: ще ніколи в історії стільки людей не жили в таких комфортних умовах, як зараз, але при цьому ще ніколи не було і такої високої тривоги щодо свого професійного успіху, а кількість суїцидів у розвинених країнах перевищує кількість суїцидів в країнах, що розвиваються.

Він пояснює це тим, що в основі мерітократії закладено тезу: кожен відповідальний за свій успіх і, як наслідок, невдачі, і кожен може стати Біллом Гейтсом, якщо він або вона докладуь до цьього чималих зусиль. Статус у сучасному західному суспільстві залежить від професійного успіху, а не титулу або розміру родового маєтку і кількості слуг і, в багатьох випадках, навіть найдорожчі марки одягу або машини не відіграють ніякого значення. В результаті, яких би успіхів не досяг житель Заходу, він продовжує сумніватися, чи успішний він, чи має достатньо високий статус у суспільстві.

Філософ пропонує кілька порад, як розслабитися в цьому відношенні. По-перше, варто визнати, що ідея, ніби кожен може досягти феноменального успіху - божевілля. Сьогодні у середньостатистичного жителя США або Великої Британії такі самі шанси повторити успіх Білла Гейтса, як у середньовічного пастуха стати маркізом. По-друге, зрозуміти, що не все залежить від самої людини, а доля іноді буває жорстокою. І, по-третє, не давати іншим нав'язувати собі уявлення про успіх, а самому визначитися з власними цілями. Бути третьосортним банкіром – вже сумно. А якщо ти і не хотів бути банкіром, з дитинства мріючи про менш престижну професію, наприклад, дресирувальника морських котиків, то це вже трагедія.

Адже якщо є справа життя, що приносить задоволення, то питання статусу відходить на другий план, а слава та гроші прийдуть. До того ж всі ці маркери місця в ієрархії здадуться не такими вже й важливими в порівнянні з ще однією побудованою школою або нарешті доведеною теоремою.

Колонка раніше була надрукована в «Жіночому журналі для тих, хто хоче жити щасливо»

Більше точок зору тут

Коментарі

1000

Правила коментування
Показати більше коментарів
Якщо Ви бажаєте вести свій блог на сайті Новое время, напишіть, будь ласка, листа за адресою: nv-opinion@nv.ua

Погляди ТОП-10

Читайте на НВ style

Останні новини

Погода
Погода в Киеве

влажность:

давление:

ветер:

Усі матеріали розділу Погляди є особистою думкою користувачів сайту, які визначені як автори опублікованих матеріалів. Усі матеріали згаданого розділу публікуються від імені відповідного автора, їх зміст, погляди, думки не означають згоди Редакції сайту з ними або, що Редакція поділяє і підтримує таку думку. Відповідальність за дотримання законодавства в матеріалах розділу Думки несуть автори матеріалів самостійно.