4 грудня 2016, неділя

Щастя на пучках

коментувати
Фізичний контакт між батьками і дітьми у США – «сіра зона» з суперечливими установками

Під час першої поїздки до США, навесні 2001-го, я гостювала у родини з дітьми-близнятами – хлопчиком і дівчинкою п'яти років. Так вийшло, що Саманта, мати сімейства, приїхавши зустрічати мене разом з дочкою, чарівною Мікаелою, залишила нас у машині одних, щоб забігти в магазин. Тільки за нею зачинилися двері, як дівчинка, котра спочатку не виявляла до мене ніякого інтересу, тут же вибралася з свого крісла і вмостилася у мене на колінах. Вона стрибала по мені, обіймала і веселилася, але, помітивши у вікно свою матір, моментально з винуватим виглядом стрибнула назад у крісло.

Так тривало всі вихідні. Обидві дитини постійно тримали мене за руки, варто було мені сісти на диван, вони тут же влаштовувалися поруч, по черзі клали голову мені на коліна і просили, щоб я їх погладила. Причому за весь час я не помітила ніякого фізичного контакту між батьками і дітьми, та варто було близнюкам навіть випадково доторкнутися один до одного, як тут же слідувало зауваження від матері «прибери руки!»

Багато років тому, будучи вагітною, я звернула увагу на дещо інший підхід. У журналах і на прийомі в педіатра матерям у США пояснюють, що немовляті дуже важливий фізичний контакт з матір'ю. Їм радять під час годування тримати дитину шкіра до шкіри і частіше носити її на руках. У статтях часто наводиться приклад, як під час експерименту дитинча мавпи, вибираючи між плюшевою ковдрочкою і їжею, вибирало ковдру, мовляв, ось яке важливе материнське тепло.

При цьому складається враження, що деякі американці вважають, ніби така потреба у дітей просто закінчується після 4-х років. У громадському транспорті в США не побачиш дітей старше трьох років, які сидять на колінах у батьків. Вони або у візках, або батьки саджають їх, якщо немає вільного місця, а самі стоять поруч. Думаю, є діти, які опиняються на колінах у дорослого лише раз на рік – у Санта-Клауса в супермаркеті.

У США на публіці навіть пари рідко торкаються один до одного

У американців складне ставлення до фізичного прояву батьківських почуттів. Бренда Скотт у книзі «Поза контролем: Хто слідкує за нашими органами опіки над дітьми?» наводить випадки, коли батьків звинувачували в розбещенні дітей, якщо ті купали чотирирічного у ванній, спали з дітьми в одному ліжку, обіймалися, лоскотали, цілували малюка в губи, а одного разу – за те, що дівчинка сиділа на колінах у свого батька. Тож, не дивно, чому батьки Мікаели боялися навіть доторкнутися до неї.

Скотт пояснює цю параною не стільки пуританськими звичаями Америки, скільки помилковими результатами одного гучного дослідження. Діан Рассел з Коледжу Міллс в Каліфорнії ще в 80-х опублікувала дослідження, згідно з яким кожна четверта дівчина і кожен шостий юнак у віці до 18 років зазнають сексуального насильства. Ці результати активно розрекламували органи опіки, і в ЗМІ заговорили про епідемію сексуального насильства, зокрема в сім'ях. До того ж, вважає Скотт, соціальними працівниками часто стають люди, багато з яких самі виросли в проблемних сім'ях або були жертвами сексуального насильства. Тому цілком зрозуміло, що їм у будь-якому батьківському поцілунку ввижається інцест, і ця точка зору нав'язується суспільству.

У праці Рассел досить швидко знайшли багато неетичних моментів (саме опитування проводилося у вельми специфічному місті Сан-Франциско, а в якості сексуального насильства розглядалася будь-яка дія, яка, на думку респондента, може мати сексуальну підоснову, – наприклад, якщо однокласник смикнув за спідницю). Міністерство здоров'я США провело власне більш репрезентативне дослідження і виявило, що трохи більше двох дітей з тисячі стають жертвою сексуального насильства – від небажаного дотику через одяг до зґвалтування. Однак, психоз з приводу епідемії сексуального насильства нікуди не подівся, а результати спростованого дослідження продовжують цитуватися в ЗМІ.

Звісно, всіх не залякаєш, і багато батьків продовжують обіймати, цілувати, а найвідчайдушніші - тискати і лоскотати своїх дітей. Деякі навіть беруть майже дорослих дітей (старше 4-х) на руки. Я частенько помічаю американців з інших міст, які виносять своїх шестирічних, а то й 10-12-річних дітей з вагона метро після довгої екскурсії по Вашингтону як поранених з поля бою.

Але, якщо фізичний контакт між батьками і дітьми у США – «сіра зона» з суперечливими установками, то культурний імператив щодо дотиків між самими дітьми абсолютно чіткий. Це – не можна. Дітей з раннього дитинства привчають не доторкатися один до одного. Одна з ознак готовності дитини до нульового класу, згідно з вимогами американських дитсадків, – вміння тримати руки при собі.

Подібне відбувається і в робочих колективах, де боротьба з сексуальним домаганням (харасментом) поширюється і на цілком нормальний контакт. Я особисто з харасментом, працюючи в українській медіа-індустрії, стикалася, і мені він зовсім не сподобався. Однак не бачу нічого поганого в тому, щоб під час розмови співрозмовник доторкався до твоєї руки або злегка ляскав по плечу, щоб привернути увагу, – жести, яких не побачиш в американських офісах і на підприємствах. Заради справедливості варто відзначити, що американці потискають руку при вітанні, а друзі – обнімаються.

Але на цьому все і закінчується. Психолог Філіс Девіс підрахувала, що, спілкуючись у кафе, друзі-американці за годину доторкаються одне до одного всього 2 рази, французи – 110, пуерторіканці – 180.

У США на публіці навіть пари рідко торкаються один до одного. Це тобі не київське метро, де можна стати свідком, разом з усіма іншими пасажирами вагона, справжньої еротичної вистави. У США закохані у кращому разі тримаються за руки, що вважається піком романтизму (літні пари запитують один в одного – пам'ятаєш, коли ми ходили, тримаючись за руки?)

Добре це чи погано? Відсутність харасменту на роботі і пристрасних сцен у громадському транспорті, думаю, добре. А ось дефіцит тактильного контакту – погано.

Дитинчата приматів без фізичного контакту вмирають. Усиновлені діти, навіть, якщо вони провели в дитбудинку менше двох років, часто не можуть навчитися формувати близькі стосунки з іншими людьми, і більш агресивні. Діти, позбавлені материнського тепла, навіть ростуть гірше. Американці, вжахнувшись і ретельно вивчивши наслідки перебування дітей у румунських та російських дитячих будинках, засвоїли, що малюків обіймати потрібно.

Але фізичний контакт важливий у будь-якому віці! Дослідження Картона показало, що американські дошкільнята, граючись на майданчику, набагато рідше доторкаються одне до одного, але при цьому виявляють більше агресії, ніж їхні французькі ровесники.

Американські підлітки, за іншими дослідженнями, часто не отримують ніякого тактильного контакту взагалі в той час, коли у них зростає в ньому фізіологічна потреба – батьки до них доторкнутися бояться, самі вони багато часу проводять перед екранами електронних пристроїв, а в деяких школах до того ж заборонені будь-які дотики. Вихід один – шукати сексуального партнера. У документальному фільмі про життя в гетто, самотні матері-підлітки на запитання, навіщо вони вступали в сексуальні стосунки, відповідали, що не плекали ілюзій з приводу великого кохання, але дуже вже їм хотілося, щоб їх хтось обійняв, приголубив.

Важливий дотик і для дорослих, і не тільки для коханців. Навіть звичайний жест – рука на плечі або талії співрозмовника, як показало дослідження Кольта, знижує пульс і тиск. Ненсі Десс, старший науковий співробітник Американської фізіологічної асоціації, пише, що комбінація нових технологій зв'язку та контрольоване середовище на роботі і в школах веде до проблем. В одному експерименті з п'яти мавп-матусь, які виросли з дефіцитом фізичного контакту, двоє ігнорували своїх дітей, а троє виявляли у ставленні до них таку агресію, що їх довелося забрати. Пачулі вважає, що саме обмеження на дотики – основний фактор зростаючої агресії суспільства.

А пам'ятаєте, як це було в нашому дитинстві? Хлопці боролися, а дівчатка ходили одна з одною під ручку, плели косички і робили масажі (рейки-рейки, шпали-шпали...). Хто знав, що ми, таким чином, покращували свої соціальні навички і здоров'я, зменшували рівень агресії, а також попереджали підліткову вагітність?

Колонку раніше було надруковано в «Жіночому журналі для тих, хто хоче жити щасливо»

Коментарі

1000

Правила коментування
Показати більше коментарів
Якщо Ви бажаєте вести свій блог на сайті Новое время, напишіть, будь ласка, листа за адресою: nv-opinion@nv.ua

Погляди ТОП-10

Читайте на НВ style

Останні новини

Погода
Погода в Киеве

влажность:

давление:

ветер:

Усі матеріали розділу Погляди є особистою думкою користувачів сайту, які визначені як автори опублікованих матеріалів. Усі матеріали згаданого розділу публікуються від імені відповідного автора, їх зміст, погляди, думки не означають згоди Редакції сайту з ними або, що Редакція поділяє і підтримує таку думку. Відповідальність за дотримання законодавства в матеріалах розділу Думки несуть автори матеріалів самостійно.