3 грудня 2016, субота

Батьки і діти. Коли чоловік займається з дитиною

коментувати
Чому батькам недостатньо бути добувачами і прикладом для наслідування своїм дітям

Якось на святкуванні дня народження, де всім дітям було від одного до двох з половиною років, я звернула увагу на те, що малюки поводилися як після таємничого експерименту. Четверо дітей сміливо досліджували багатства, які відкрилися перед ними – нові іграшки, басейн, дитячий батут, а старші ще й заводили дружбу один з одним. Інші діти горнулися до матерів, вередували і ні до кого не підходили. Я була заінтригована – у чому ж річ? Всі жінки, крім мене, народилися в США, і всі, крім однієї, були білими. За одними дітьми дивилися непрацюючі матері, за іншими – няні, бабусі, вихователі в дитячому садку – ніякої кореляції між організацією догляду за дитиною та їхньою поведінкою не проглядалося.

Але незабаром відмінність стала явною. Тата «сміливців» тусувалися в загальній групі чоловіків, жінок і дітей і, здавалося, були пов'язані такою ж «емоційною пуповиною» зі своїми нащадками, як і матері. Тата ж «боязких» вели суто чоловічу розмову за окремим столиком осторонь від усієї чесної компанії.

Мої ненаукові спостереження підтверджують і люди з науковими ступенями. Шведські дослідження показали: коли діти часто спілкуються не тільки з мамами, а й татами, вони приміряють різні моделі поведінки і менше бояться незнайомців.

І впевненість – не єдине, що діти можуть почерпнути у власних татусів. Дослідження соціологів Скотта Колтрана і Мішель Адамс демонструє: коли чоловіки ділять зі своїми дружинами догляд за дітьми, їхні діти – щасливіші, здоровіші та краще вчаться в школі. У них менше проблем з психікою і поведінкою. А якщо тата допомагають їм з домашніми уроками, то у таких школярів ще більше друзів. А в своїй книзі «Безбатченки в Америці» Девід Бленкерхорн бачить у відсутніх татах (як у результаті розлучення, так і жорсткого поділу обов'язків в сім'ї) причину всіх соціальних проблем сучасності – від злочинності серед неповнолітніх до наркоманії та безробіття.

Сучасні американські чоловіки в цілому проводять зі своїми дітьми значно більше часу, ніж їхні батьки

Зізнаюся, спочатку готовність чоловіка розділити виховання дитини мене трохи напружувала. Як і багато в чому, моя голова виявилася забитою українськими «істинами». Одна з них свідчить, що не варто очікувати від чоловіка допомоги та цікавості до дитини до того моменту, поки та не навчиться розмовляти і висловлювати якісь вартісні думки. Як виявилося, наявність хромосоми Y не завадила моєму чоловікові стати адептом у зміні підгузків.

Друга істина полягає в тому, що між матір'ю і дитиною встановлюється міцний зв'язок, який не залишає місця чоловікові, через що той відчуває себе обділеним, кинутим і непотрібним, що, зрештою, стає головним болем жінки. Насправді чоловікові у догляді за дитиною, якій кожної хвилини щось треба, місця знайшлося надміру. Та й налагоджувати власний зв'язок з сином йому теж ніхто не заважав.

Сучасні американські чоловіки в цілому проводять зі своїми дітьми значно більше часу, ніж їхні батьки. Так в опитуванні журналу Newsweek заявили 70% чоловіків. До речі, дослідження показують, що в сім'ях, де обоє батьків працюють, чоловіки набагато стрімкішими темпами збільшують свою участь у догляді за дитиною, ніж у домашній роботі. Тут навіть заговорили про таку небезпеку як «прикольний батько» – коли чоловіки грають з дітьми в той час, коли їхні дружини чистять, прибирають, готують. Тоді вже мами починають відчувати себе виключеними з веселої компашки, яку вони обслуговують.

Звісно, у США, як і скрізь, трапляються крайнощі. В однієї моєї знайомої чоловік взяв три дні відпустки, щоб навчити дитину ходити на горщик. Інша знайома, коли йде в магазин, просить доглянути за дитиною сусідку або родичів, навіть якщо її чоловік вдома, – він абсолютно не може і не хоче мати справи з дитиною.

Але в цілому у США чоловіки з колясками і з дітьми на дитячих майданчиках – цілком буденне явище. Свідченням того, що в США догляд чоловіками навіть за наймолодшими дітьми стає звичною практикою, є і поява дедалі більшої кількості книг з порадами саме для тат. Наприклад, посібник «Немовля-гантелі» наочно демонструє, як спадкоємця можна використовувати для накачування різних груп м'язів.

Окрім самих дітей, кажуть вчені, користь від такого демократичного підходу до виховання – і жінкам, і чоловікам, і навіть Батьківщині.

Для жінок це – зрозуміло. Дружини чоловіків, які дотримуються рівноправності в сім'ї, незалежно від соціального класу, раси та етносу, більш задоволені своїм сімейним життям, менше страждають від депресії, частіше займаються сексом (з власним чоловіком!) і перебувають у набагато кращій фізичній формі (Колтран).

Для чоловіків, крім естетичного задоволення від більш підкачаних дружин, батьківство несе з собою додаткові дивіденди. Такі чоловіки фізично та психологічно здорові: вони позбавляються шкідливих звичок, рідше зволікають (якщо щось болить) з візитом до лікаря і проводять більше часу на свіжому повітрі (Мінтц і Магалик; Різман; Ріверс і Барнетт). І всі вони кажуть про емоційне задоволення від виховання своїх чад, часто невідоме попереднім поколінням чоловіків.

Демографи вказують на те, що в індустріально розвинених країнах, де жінки щільно закріпилися на робочих місцях, участь чоловіка в сім'ї – один з факторів, що сприяють високій народжуваності. У Швеції, де тата навіть беруть відпустку з догляду за дитиною, на одну жінку припадає 1.9 дитини. В Італії, де панує «мачизм», - 1.4 (дані Світового банку).

Особливо погано з цим справа стоїть у Сінгапурі. Тут на одну китаянку припадає менше, ніж 1.2 дитини (в Україні, для порівняння, - 1.5). Як пише англійський демограф Фред Пірс, подорожуючи Сінгапуром, складається враження, що там взагалі немає дітей. Прем'єр-міністр Сінгапуру Лі Сянь Лун, який сам є чотирижди тато, закликає співвітчизників допомогти своїм дружинам: «Якщо чоловіки все звалять на своїх дружин або дружини будуть змушені вибирати між роботою і материнством, вони підуть на страйк проти дітонародження». Він просить чоловіків не соромитися міняти підгузки: «Якщо я можу це робити, то будь-хто зможе».

Цікаво, що такі зміни в сучасних розвинутих країнах відбулися буквально за одне покоління. У своїй книзі «Ціна материнства» Енн Крітенден подає за взірець досвід Швеції. Один з її співрозмовників Грегер Хатт розповідає, що, коли він був дитиною, чоловіків не бачив взагалі: «Багато хлопчиків не зустрічали чоловіка до того часу, поки їм виповнювалося 10 років. Це була справжня система апартеїду!» А вже ставши дорослим спічрайтером колишнього прем'єр-міністра країни, Хатт опинився зовсім в іншій реальності. Його шеф Інгвар Карлсон перед тим, як почати роботу над промовою, цікавився, чия сьогодні черга забирати дитину з дитячого садка, і підлаштовувався під сімейний графік підлеглого.

У цьому Крітенден бачить дві основні причини. По-перше, зіткнувшись у 60-х з браком робочих рук, уряд почав активно залучати матерів до роботи, створюючи їм для цього всі умови (що, до речі, відсутнє в Америці). А, по-друге, здобувши освіту, жінки вже самі прагнуть професійно реалізуватися, що веде до перерозподілу обов'язків у сім'ї (як і в США). А далі все по накатаній: чим більше жінка приносить у сімейний бюджет, тим вища готовність чоловіка відвезти дитину до лікаря, якщо у дружини в цей час важлива зустріч. І чим більше матерів у бізнесі і в органах влади, тим кращі умови для поєднання роботи і материнства створюються у цілому в країні.

До речі, пише Крітенден, національність і культурна спадщина тут має меншу вагу, ніж рівень заробітку дружини та її освіта. Вона подає як приклад сім'ї іммігрантів з Лівану та Іраку, в яких дружини заробляють більше чоловіків і ті, своєю чергою, стараються на «домашньому фронті» – що вони собі й уявити не могли в країнах, з яких приїхали. З іншого боку, непрацюючі жінки з низьким рівнем освіти більш схильні не підпускати чоловіків до дітей, незалежно від національності.

І, як показало одне гучне дослідження, підключившись до активної турботи про дітей, чоловіки жертвують не тільки своїм часом, силами і кар'єрним зростанням, але і чоловічим гормоном тестостероном. Чи Геттлер, антрополог Північно-східного університету, виявив, що у чоловіків, після того як вони стали батьками, різко падає рівень тестостерону, причому, чим більше тато годує, качає і сповиває нетяму, тим нижчий рівень його чоловічого гормону.

Варіанти реакції тут, звісно, можливі різні. Можна перейнятися своєю мужністю і триматися від власних нащадків подалі. Дослідник же переконує подивитися на його результати по-іншому – активне батьківство передбачене самою природою! Ще з доісторичних часів низький рівень тестостерону (тимчасово!) робив чоловіка більш чутливим до потреб свого немовляти і менш чутливим до залицянь брюнетки з сусідньої печери. Якщо це комусь стане втіхою, то подібні фокуси з тестостероном відбуваються ще у птахів і мавп-мармозеток.

Отже, зважаючи на всю наведену вище науку, дружині не варто соромитися зайвий раз попросити чоловіка поміняти дитині підгузок або погуляти з малям. Тим самим вона переводить організм чоловіка в режим «батьківство», показує себе дамою освіченою, сприяє гармонійному розвитку дитини, а, якщо в родині хлопчик, ще й потенційно допомагає розвитку кар'єри своєї майбутньої невістки. Хто знає, можливо, саме вона відкриє ліки від раку чи прокладе шлях до далеких планет.

Колонка раніше була надрукована в «Жіночому журналі для тих, хто хоче жити щасливо».

Коментарі

1000

Правила коментування
Показати більше коментарів
Якщо Ви бажаєте вести свій блог на сайті Новое время, напишіть, будь ласка, листа за адресою: nv-opinion@nv.ua

Погляди ТОП-10

Читайте на НВ style

Останні новини

Погода
Погода в Киеве

влажность:

давление:

ветер:

Усі матеріали розділу Погляди є особистою думкою користувачів сайту, які визначені як автори опублікованих матеріалів. Усі матеріали згаданого розділу публікуються від імені відповідного автора, їх зміст, погляди, думки не означають згоди Редакції сайту з ними або, що Редакція поділяє і підтримує таку думку. Відповідальність за дотримання законодавства в матеріалах розділу Думки несуть автори матеріалів самостійно.