11 грудня 2016, неділя

Що не так з українськими університетами

коментувати
Що не так з українськими університетами
Вузи не повинні бачити в студентах лише підлеглих, чий мозок потрібно заповнити академічними знаннями

В Україні молоді люди після школи за замовчуванням йдуть у вищі навчальні заклади. У той же час сучасна освітня система ставить перед собою дві мети: з одного боку, забезпечити прогрес в академічних дисциплінах на благо суспільства та економіки, а з іншого – надати майбутнім випускникам інструменти, які дозволять їм побудувати кар'єру.

Тим не менш, коефіцієнт охоплення населення вищою освітою, який становить в Україні 70%, не завжди означає успіх на ринку праці. Освічена українська молодь страждає від безробіття, рівень якого в два рази перевищує середньостатистичні показники в інших верствах населення. Велика затримка відбувається при переході від освіти до роботи. Низька конкурентоспроможність українських вузів у поєднанні з високим рівнем корупції та відсутністю міцних зв'язків між вищою освітою та ринком праці призводить до розтрати талантів, зниження доходів держави та конкурентоспроможності українських компаній.

Україна не збирає даних щодо зайнятості випускників. Крім того, в країні відсутня система моніторингу і прогнозування майбутніх потреб ринку праці. Замість того, щоб навчатися різним професіям, що забезпечує більш стійкий економічний і соціальний розвиток, багато студентів роблять ставку на нібито надійні юридичні та економічні спеціальності. Першим кроком на шляху до вирівнювання розриву між отриманими та необхідними роботодавцю навичками повинен стати аналіз того, які професіонали потрібні Україні в середньостроковій та довгостроковій перспективі, а також розробка консультаційних програм для студентів. Другий крок – введення системи, що заохочує роботодавців надавати студентам оплачувані стажування і робочі місця, а також брати випускників на роботу на гідних умовах.

Менша кількість вузів не має означати менші шанси на отримання освіти

Залучати і вирощувати таланти – в інтересах роботодавців. Тим не менш, інвестиції в навчання і відкритість по відношенню до навичок, отриманих за межами формальної освіти, вимагають відповідних зусиль з боку вищих навчальних закладів. Вузи повинні бачити в студентах не тільки підлеглих, мозок яких потрібно заповнити академічними знаннями – вони повинні взяти на себе більшу відповідальність за кар'єру майбутніх випускників.

Автономність вузів в Україні дозволяє їм встановлювати власні навчальні програми. Вузи повинні використовувати ці можливості, щоб, по-перше, орієнтуватися на студентів і підвищувати рівень викладання до міжнародних стандартів, а по-друге - додавати курси, які допомагали б студентам працевлаштуватися. Наприклад, вводити курси з управління проектами. Фінансова незалежність університетів, гідний бюджет і свобода адміністрування стануть критично важливими як для підвищення якості освіти випускників, так і для їх працевлаштування.

Серед українських студентів існує тенденція покладатися на «третю сторону» при пошуку роботи, наприклад, на сім'ю і, як не парадоксально, державу. Це пережиток радянського минулого. Дослідження показують, що лише у третини студентів є додаткова робота. Звичайно, студенти не повинні обслуговувати столи в нічний час або відпрацьовувати зміни на заводах, однак у таких країнах, як Німеччина, неповна зайнятість у суміжних з отримуваною освітою сферах може забезпечити студентам першу роботу.

Прийом на роботу повинен грунтуватися на особистих заслугах, як і присвоювання дипломів. У зв'язку з цим, скорочення кількості освітніх установ є болючим, але необхідним кроком. Разом з тим, менша кількість вузів не має означати менші шанси на отримання освіти. Необхідна нова система стипендій (поряд з сприятливими умовами студентського кредитування), яка буде ґрунтуватися не тільки на успішності, але і на соціально-економічному становищі студентів, а також врахує такі особливості, як інвалідність або приналежність до вразливих соціальних груп потенційних студентів. Така система могла б забезпечити соціальну інклюзивність, підвищити загальний рівень освіти і допомогти розірвати зв'язок між доходами батьків і можливостями здобуття вищої освіти, перешкоджаючи тим самим розтраті талантів.

І, нарешті, українська вища освіта не існує у вакуумі. Aктивну участь Україна брала і продовжує брати у програмах академічної мобільності ЄС, таких як Tempus, Erasmus Mundus та Erasmus+. Майже дві тисячі студентів скористалися вигодами студентських обмінів. Дослідники мають право на стипендії Марії Склодовської-Кюрі. З моменту свого створення ці програми профінансували майже 250 проектів та понад 1,8 тис. індивідуальних обмінів. Студенти, викладачі та дослідники підтвердили, що дуже виграли від ознайомлення з європейською університетською культурою, яка надала їм нові методи навчання і викладання, зміцнила їх міжкультурні навички і знання іноземних мов, а також розширила їх інституційні та особисті зв'язки на міжнародному рівні.

Для подальшого просування інтернаціоналізації академічну мобільність необхідно дебюрократизувати. Студентів не потрібно карати повторною здачею іспитів при поверненні додому. Комплексні програми, які існують між вищими навчальними закладами у країнах-членах ЄС, можуть стати частиною вирішення питання. Досвід кількох українських університетів, які ввели подвійні дипломи з відомими ВНЗ країн-членів ЄС, показує, що при наполегливій роботі освіта в Україні може відповідати найвищим міжнародним стандартам.

З 2005 року Україна є учасницею Болонського процесу. Незважаючи на деякі безперечні здобутки, ключові системні реформи ще потрібно завершити. Частково введена Національна система кваліфікацій, частково запущена робота Національної агенції із забезпечення якості вищої освіти. Склад останньої ще в недалекому минулому викликав сумнів, запуск її роботи затягується, що виглядає зловісно, адже це агентство несе відповідальність за боротьбу з корупцією у системі вищої освіти. Обидва згадані питання є частиною 100-денного плану Міністерства освіти і будуть ключовими показниками роботи нової міністра.

Тим не менш, навіть якщо реформування вищої освіти пройде гладко, його ефект буде незначним без паралельних реформ на ринку праці та активної підтримки молодіжного підприємництва, в тому числі проведення реформ у сфері соціального захисту для працівників, які вперше отримали робоче місце, а також фрілансерів. Держава має реформувати себе як роботодавця для залучення висококваліфікованих випускників на державну службу.

Якщо Україна хоче побудувати сильну економіку і розумне суспільство, іншого виходу, окрім як підняти свої освітні стандарти та зв'язати ВНЗ з ринком праці, немає. Покоління, яке стояло на передовій Революції гідності, чекає цього, причому невідкладно.

Більше думок тут

ПІДПИШІТЬСЯ НА РОЗСИЛКУ ПОГЛЯДIВ   Надія Вертебна   ТА ЧИТАЙТЕ ТЕКСТИ ОБРАНИХ АВТОРІВ КОЖНОГО ВЕЧОРА О 21:00
     
Якщо ви знайшли помилку в тексті, виділіть її курсором та натисніть Ctrl+Enter

Коментарі

1000

Правила коментування
Показати більше коментарів
Якщо Ви бажаєте вести свій блог на сайті Новое время, напишіть, будь ласка, листа за адресою: nv-opinion@nv.ua

Погляди ТОП-10

Читайте на НВ style

Останні новини

Погода
Погода в Киеве

влажность:

давление:

ветер:

Усі матеріали розділу Погляди є особистою думкою користувачів сайту, які визначені як автори опублікованих матеріалів. Усі матеріали згаданого розділу публікуються від імені відповідного автора, їх зміст, погляди, думки не означають згоди Редакції сайту з ними або, що Редакція поділяє і підтримує таку думку. Відповідальність за дотримання законодавства в матеріалах розділу Думки несуть автори матеріалів самостійно.