11 грудня 2016, неділя

Не будь як Свєта

коментувати
Остаточно перемогти в собі бика в історично короткий період неможливо. Тому ми інколи все ще їздимо автобусною смугою

У Києві минулого літа красиво розмітили дорожні смуги і виділили окрему — для автобусів. Німці так, наприклад, їздять. Ліворуч на двох смугах — машини, а праворуч на своїй смузі — автобуси й таксі.

За їзду на автобусній смузі обіцяли штрафувати. Планували встановити близько 700 відеокамер і фіксувати порушення. З 1 листопада або з 1 лютого. Але щось не склалося. Загалом, штрафувати не почали, а люди самі несподівано стали звільняти цю смугу. Звісно, не всі та не скрізь, та все ж однак...

І це було так приємно: необов'язково нас примушувати, нам просто подобається їздити правильно. Я знаю таких людей, це мої знайомі. Навіть я почав дотримуватися правила і пишатися цим. Але спіймав себе на тому, що іноді все ж порушую, проскакую через автобусну смугу. Питаю себе з докором: чого ж це ти? Начебто свідомий же громадянин.

Там, де я живу, на виїзді з двору на трасу поворот наліво заборонений, а зручно — якраз наліво, тому раніше повертали саме так. Виходило щось на зразок змагання з даішниками: під'їхати до виїзду, подивитися уважно, чи не стоять вони (щоб нас ловити), і повернути як тобі треба. Або, побачивши даішників, повернути направо в об'їзд. Коли ж їм вдавалося вдало сховатися і все ж таки піймати тебе, потрібно було дати 100 грн, це ще за часів Ющенка, а пізніше за часів Януковича — 200, щоб розв'язати питання швидше. Так от, коли з'явилася нова поліція, виявилося, що дурити нікого. Поліцейські не стоять, ніхто не ловить. І спочатку якось стало незручно порушувати, їздили за правилами, хоч і трохи в об'їзд, нестрашно. Півроку так їздили, а потім знову стали звертати наліво. Через раз. І з автобусною смугою виходить теж не щоразу.

Їздити нормально виявилося складніше, ніж я думав

Зараз спробую пояснити, чому я все ж порушую. По-перше, іноді дуже сильно запізнюєшся, а тут — порожня смуга, і дивно в такий момент не поїхати нею. Ну, знаєте, як це буває: збирався начебто вчасно, але перед виходом зателефонували, і ти вже не встигаєш на лекцію Відкритого університету Майдану про цінності західної цивілізації. А це дуже важливо, ви ж розумієте. Загалом, я не винен, мені просто потрібно проскочити швидше.

По-друге, інші водії можуть просто не пропускати на правильну смугу. Ось ти з повороту в'їхав на автобусний ряд і хочеш перебудуватися, щоб не порушувати, а там щільний потік і ніхто не поступиться.

По-третє, зло бере, коли інші порушують. Ти начебто тягнешся у правильній смузі, а праворуч раптом проскакує хтось автобусною. І ти починаєш їх рахувати: один, два, шість, дванадцять порушників! Ні, я все розумію — політична криза, у дитини погані оцінки, шини потрібно міняти, теща приїжджає, але куди ти лізеш в автобусний ряд? І ти вже не помічаєш, як сам повертаєш і їдеш у тій самій смузі. Загалом, як любить повчати мене мій тато: не подобається Порошенко — на себе подивися.

Ось я і подивився на себе, і мені не все подобається. Цим і хотів поділитися. Це сумний текст про неможливість в історично короткий період остаточно перемогти в собі бика. Навіть якщо у тебе вища гуманітарна освіта і ти учасник волонтерської ініціативи. І так, розумієш, що революція гідності починається з кожного з нас. Але ось їздити нормально виявилося складніше, ніж я думав.

Якщо ширше, тут йдеться про те, чи готовий ти не бикувати в принципі? Так, притримувати двері в метро готовий — звикли. І пропускати пішоходів на переході, коли їдеш,— теж. І дякувати іншим водіям, коли пропускають. А раніше ж не виходило. Тепер із цим простіше.

Тут автор мав би затягнути пісню, що реформи починаються з кожного з нас і що коли ти плюєш на вулиці, то не чекай, що уряд не плюватиме на тебе. Але у мене питання набагато конкретніше: а ось ці хлопці з поліції з пістолетами — не можна, щоб вони трохи постріляли у тих, хто автобусною смугою проскакує? У колеса? Можливо, перебір, так. Ми, водії, навіть здригнемося, але потихеньку звикнемо і будемо їздити нормально і поліції дякувати.

Ось пропускати пішоходів на пішохідних переходах чому ми навчилися? Колись нас почали активно штрафувати за це. Покарання працює, на одну свідомість розраховувати не можна. Поліцейські, допоможіть нам, га?

Ви скажете, що немає можливості всюди розставити людей. Так необов'язково скрізь, хоч би десь, щоб розголос був. Або ще простіше: якесь нахабне Бентлі зі знахабнілою Свєтою зупиніть і викладіть у Фейсбук. Таке відео надихне інших. Адже не хочеться бути як Свєта.

Колонку опубліковано в журналі Новое Время від 8 квітня 2016 року. Републікування повної версії тексту заборонене

Більше точок зору тут

ПІДПИШІТЬСЯ НА РОЗСИЛКУ ПОГЛЯДIВ   Михайло Вейсберг   ТА ЧИТАЙТЕ ТЕКСТИ ОБРАНИХ АВТОРІВ КОЖНОГО ВЕЧОРА О 21:00
     
Михайло Вейсберг
Михайло Вейсберг

Підприємець, консультант зі стратегії розвитку бізнесу

Інші погляди автора
Якщо ви знайшли помилку в тексті, виділіть її курсором та натисніть Ctrl+Enter

Коментарі

1000

Правила коментування
Показати більше коментарів
Якщо Ви бажаєте вести свій блог на сайті Новое время, напишіть, будь ласка, листа за адресою: nv-opinion@nv.ua

Погляди ТОП-10

Читайте на НВ style

Останні новини

Погода
Погода в Киеве

влажность:

давление:

ветер:

Усі матеріали розділу Погляди є особистою думкою користувачів сайту, які визначені як автори опублікованих матеріалів. Усі матеріали згаданого розділу публікуються від імені відповідного автора, їх зміст, погляди, думки не означають згоди Редакції сайту з ними або, що Редакція поділяє і підтримує таку думку. Відповідальність за дотримання законодавства в матеріалах розділу Думки несуть автори матеріалів самостійно.