22 вересня 2017, п'ятниця

Україна дійсно змінюється

коментувати
Підростаюче пострадянське покоління українців нарощує вплив у країні і все частіше схиляє чашу терезів на користь нової України

У римлян була приказка: «mens sana in corpore sano», що в перекладі означає «в здоровому тілі – здоровий дух». Тим не менш, це твердження працює і в зворотному порядку: здорового тіла без здорового духу не буває. Близько 15 років тому Всесвітня організація охорони здоров'я запустила одну з найуспішніших своїх кампаній з гаслом,яке точно передає цю думку: «Не буває здоров'я без психічного здоров'я» (No health without mental health).

Що вірно для людського тіла, вірно і для всього суспільства. Психіатрія – дзеркало суспільства. Якщо країна не в змозі надати адекватний рівень послуг для громадян з психічним розладом, значить, щось в корені пішло не так. В радянські часи людей з психічними захворюваннями робили вигнанцями, закривали в установах, які часто знаходилися за межами міста, аби відокремити та приховати хворих від решти світу. Вони були лише «непродуктивними елементами», які вимагають грошей і нічого не вкладають у побудову світлого комуністичного майбутнього.

Тільки після розпаду Радянського Союзу остаточно стало зрозуміло, наскільки гнилою була радянська система психічної охорони здоров'я. У 1988 році на обліку в психіатричних лікарнях налічувалося десять мільйонів жителів СРСР, з них, за підрахунками, не менше півмільйона були замкнені в закритих установах. Коли Україна стала незалежною, Міністерство охорони здоров'я не знало навіть, скільки «соціальних установ» існувало в країні на той момент - всі дані зберігалися в Москві. Зрештою, з'ясувалося, що в Україні функціонувало, щонайменше, 100 таких «будинків соціальної опіки», у кожному з яких в середньому перебувало близько 300 осіб. Не треба бути великим математиком, щоб зрозуміти, наскільки велика проблема. Вона існувала тоді й існує зараз, оскільки більшість подібних закладів продовжують працювати.

Психіатрія – дзеркало суспільства

Вперше приїхавши в Україну на початку 90-х років, я був шокований. Пам'ятаю одну з установ недалеко від Києва, де за 300 пацієнтами доглядали чотири медсестри. Був ще лікар, який приходив туди один раз на тиждень. Половина пацієнтів були прикуті до ліжка, тому очевидно, що перед медсестрами стояло нездійсненне завдання. Сморід від людських страждань у цьому місці не піддавався опису. Мені було шкода і пацієнтів, і персонал, які стали жертвами нелюдської по своїй суті системи. В психіатричних лікарнях ситуація була не кращою, умови роботи цих установ символічно віддзеркалювали розпад, який охопив усе суспільство. Психіатрія дійсно була його дзеркалом.

Останні 25 років ми випробували всі можливі підходи, щоб покращити умови та модернізувати систему психічної охорони здоров'я. Іноді ці зусилля приносили плоди, і нові ініціативи давали надію на краще майбутнє, як для пацієнтів, так і для персоналу; надію на кращі умови, догляд і людяність. Числа перетворилися в людей, люди перетворилися в історії життя, а життя зробило з людей особистостей зі своїми потребами, надіями та бажаннями – це фундаментальний зсув. Але місцями зміни так і не відбулися, корупційні практики не дозволили провести реальну реформу. Психіатрія так само залишається дзеркалом суспільства.

Тим не менш, за останні два роки багато що зрушило з мертвої точки. Керівництво психіатрії змінюється, на сцені з'явилося нове покоління з новими ідеями, енергією і, насамперед, бажанням покінчити з корупцією і нелюдськістю. Після 25 років зусиль щодо зміни української психіатрії для мене немає більшого подарунку, ніж бачити, як до цієї галузі входять молоді професіонали, які залишили радянську інертність позаду; вірять у свої навички і сили, а також відмовляються підкоритися бюрократичного знеособленому монстра. Я бачу, як на моїх очах відбуваються зміни. Це маленькі кроки, але дуже важливі, і вони дають надію, що велику тінь радянської спадщини таки можна залишити позаду.

І знову, психіатрія – це дзеркало суспільства. Подібні зміни відбуваються не тільки в цій сфері. Насправді, психіатрія – це, ймовірно,та частина суспільства, що найбільше протистоїть реформам. Люди говорять про відокремлену «фортеці» медицини, відокремлену від решти. Як на мене, у цієї «фортеці» є ще і шпиль, на зразок того, що у телевізійних вежах у Москві, Берліні чи Вільнюсі. Цей шпиль –та сама психіатрія, відокремлена від решти системи охорони здоров'я. Якщо навіть психіатрія почала рухатися та відкриватися реформам, значить, суспільство в цілому змінюється. Це так само символічно як цвітіння сакури в Японії, що знаменує собою закінчення зими.

Україна дійсно змінюється. Так, вона змінюється повільно і болісно. Це відбувається не так швидко, як хотілося б. Так, корупція не зникла, ще залишилося чимало людей, які мріють повернути затишок старої радянської системи, в якій особиста ініціатива нікому не потрібна; яка дає широкі можливості для підкупу, крадіжок і накопичення незаконних статків. Тим не менш, підростаюче пострадянське покоління нарощує свій вплив і все частіше схиляє чашу терезів на користь нової України. Для мене психіатрія є лакмусовим папірцем: якщо тут щось починає змінюватися, значить, суспільство змінюється в цілому. Але щоб побачити і відчути це, потрібно бути тут; потрібно спуститися на низовий рівень, щоб зрозуміти, що відбувається в країні.

Що дратує мене найбільше, так це те, що організатори нідерландського референдуму щодо Угоди про асоціацію між Україною та ЄС, зовсім не розуміють, що відбувається в цій країні насправді.

Цікаво, як часто вони бували в Україні, і чи бували взагалі – з ким вони зустрічалися та говорили (і якою мовою). Припускаю, що їх знання про Україну приблизно такі ж, як знання українців про Нідерланди, хоча останні можуть знати більше зважаючи на переважаючий тут інтерес до того, що відбувається за межами країни. Вони сидять у своїх комфортних голландських кабінетах і судять, ні краплі не розуміючи, наскільки важлива ця Угода для України як з практичної, так і з психологічної точки зору. Через неї люди вийшли на Майдан, тисячі були поранені і більше ста загинули. Коли вони ставлять все це під загрозу, продовжуючи жити своїм затишнім голландським життям, я починаю замислюватися, а чи варті вони тієї свободи і демократії, які, за їх твердженнями, вони обороняють.

Більше думок тут

Коментарі

1000

Правила коментування
Показати більше коментарів
Якщо Ви бажаєте вести свій блог на сайті Новое время, напишіть, будь ласка, листа за адресою: nv-opinion@nv.ua

Погляди ТОП-10

Читайте на НВ style

Останні новини

Погода
Погода в Киеве

влажность:

давление:

ветер:

Усі матеріали розділу Погляди є особистою думкою користувачів сайту, які визначені як автори опублікованих матеріалів. Усі матеріали згаданого розділу публікуються від імені відповідного автора, їх зміст, погляди, думки не означають згоди Редакції сайту з ними або, що Редакція поділяє і підтримує таку думку. Відповідальність за дотримання законодавства в матеріалах розділу Думки несуть автори матеріалів самостійно.