18 серпня 2017, п'ятниця

Мені соромно за голландців і їхнє ставлення до України

коментувати
Мені соромно за голландців і їхнє ставлення до України
Люди, які живуть в одній з найбагатших країн світу, повсталій з попелу після Другої світової війни, готові відмовити іншим у надії на краще майбутнє

Залишилося два місяці до проведення референдуму щодо Угоди про асоціацію Україна – ЄС у Нідерландах. Через два місяці голландці повинні висловити свою думку щодо довгого, деталізованого та складного договору. Лише деякі з них розуміють, про що насправді йдеться.

Кампанія, що закликає голосувати проти Угоди, використовує будь-які аргументи, щоб переконати голландців у правильності негативного голосування. Сказати «ні» на цьому референдумі означає проголосувати проти посилення ролі Брюсселя, проти глобалізації і транснаціональних корпорацій, що домінують у світовій економіці, проти відірваної від звичайних людей політики, і, нарешті, проти біженців. «Ні» ісламізації Західної Європи, голландці знову повинні стати головними у своїй країні.

Яке відношення до цього має Україна? Протягом кампанії звучать лише кілька аргументів, які дійсно пов'язані з Україною, і які належать до української реальності. Так, чутно побоювання щодо того, що в Києві при владі крайні праві політики і в цілому в країні переважають неофашистські сили. Проте, це лише переказані міфи московської пропаганди. Неофашистський праворадикальний рух у Західній Європі набагато більший, ніж в Україні (не кажучи вже про те, що найбільший фашистський рух Європи перебуває в Росії). Так, ми чуємо, що Україна корумпована, і її економічні негаразди дорого обійдуться Європейському Союзу. Але при цьому нам ніхто не каже, що Україна є найбільшою країною в Європі з могутнім економічним потенціалом. Це чималий ринок для європейського бізнесу. І диво, що країна досі функціонує, зумівши уникнути гіршого сценарію, попри війну, що триває, і російську агресію.

Вони заплатили ціну за свою помилку, і роблять це досі

Деякі голландські політики також підкреслюють, що далеко не всі українці підтримують Угоду про асоціацію, мовляв, жителі так званих ДНР і ЛНР негативно сприймають документ, і його ухвалення ще тільки сильніше підштовхне їх у руки Москви. Вони стверджують, що спілкувалися з багатьма українцями (мабуть, так само, як і спостерігачі ОБСЄ), і тому їхня думка базується виключно на фактах.

Я готовий посперечатися з цим. Більше того, вважаю подібні погляди ганебними – і поясню чому.

Багато представників старшого покоління по всьому пострадянському простору, включаючи країни Центральної Європи, що входять сьогодні до складу ЄС, коливаються в своїх поглядах щодо Євросоюзу. Ці почуття не засновані на фактах. Громадяни тоталітарних у минулому держав вичерпали свій ліміт змін. Їм важко жити в умовах ринкової економіки та парламентської демократії. Дуже великий вибір. Через що вони відчувають себе якоюсь мірою чужими у власній країні. І на тлі такої ностальгії з'являються думки про те, що при комунізмі життя було краще. Вони вже забули про магазини з порожніми полицями, нелюдяність державної машини, і про те, що для влади були лише цифрами – нікого не хвилювало, живі вони чи ні. Вони застрягли у своїй fata morgana, оскільки навколишня дійсність стала складною і лякає. З цим нічого не вдієш: вони досягли своєї стелі, і змінить це тільки час. На зміну старшим поколінням повинні прийти нові, які не жили при комунізмі.

Україна не є винятком. Після 70 років комунізму і 25 років життя в аморфній державі, найкраще описуваній як стабільна нестабільність, людям важко звикнути до нових реалій. І звинувачувати їх не можна, навпаки – якщо ти західний політик і у тебе є мізки, ти повинен розуміти, що це істотний факт життя посттоталітарних суспільств.

Ще сумніше стає від згадки про те, що мешканців так званих «народних республік» Угода про асоціацію може підштовхнути до Москви. Люди, що дотримуються подібних поглядів, гадки не мають, як виглядає життя в цих місцях.

У мене чимало друзів, чиї сім'ї застрягли там. Їхні історії жахливі. Два мільйони українців живуть на окупованих територіях, в умовах переслідувань з боку купки злочинців, які отримали владу. Утримувати свої позиції вони можуть лише за постійної підтримки з боку нинішнього російського керівництва. Ми чуємо про беззаконня, зґвалтування і грабежі, незаконні конфіскації. Через брак продовольства, медикаментів та інших предметів першої необхідності жити тут стає дедалі важче.

Деякі кажуть, що ці люди самі винні у своїх бідах, адже вони голосували за відділення від України. Можливо, це так, але вони голосували, не усвідомлюючи наслідків. Регіон уже був окупований місцевими бандами і кадирівцями,які блукали вулицями; працювала інтенсивна пропаганда. Чи був у них вибір? І чи були результати цього голосування реальними, або ж сфабрикованими, як і кримський референдум, де 123% жителів Сімферополя проголосували за приєднання до Росії.

Згадаймо Нідерланди 1942 року. Країна окупована нацистами, але життя поки терпиме, а євреї ще не відправлені на вірну смерть в Освенцим та інші концентраційні табори. У той же час, голландці прекрасно торгують з німцями, і все йде своєю чергою. Рейхскомісар Артур Зейсс-Інкварт організовує референдум по приєднання до німецького Третього рейху. Якими були б результати такого волевиявлення, як ви думаєте? І що повинні були б сказати голландському уряду у вигнанні їхні союзники, Черчілль і Ейзенхауер: «Слухайте, хлопці, здається, ваш народ виступив на підтримку приєднання до Рейху, тож ми більше не будемо нічого робити, щоб не підштовхнути його в руки Берліна».

Нонсенс? Не думаю. Голландці проголосували б на подібному референдумі «за» виключно через невгамовне бажання вижити. Люди податливі, і більшість з них пішли б на це. Тож не варто судити тих, хто в ДНР і ЛНР, як не варто поширювати казки про те, що Угода про асоціацію з ЄС підштовхне їх у руки Путіна. Якщо комусь в Україні і потрібна надія на краще майбутнє, то це саме вони, ті, хто випробував на собі, що значить жити з Путіним. Вони заплатили ціну за свою помилку, і роблять це досі. Для них асоціація з Європейським Союзом є мерехтливою надією, причиною, через яку вони продовжують сподіватися, що цей кошмар колись закінчиться.

Просто парадоксально, що люди, які живуть в одній з найбагатших країн світу, повсталої з попелу після Другої світової війни, завдяки постійній підтримці союзників, сьогодні повернулися спиною і відмовляють іншим у надії на краще майбутнє виключно через свої егоцентричні інтереси. Як людині, яка була свідком і частиною народження (1991 рік), а потім і переродження Української держави (2014 рік), мені прикро на це дивитися. А ще це значною мірою підло.

Більше точок зору тут

Коментарі

1000

Правила коментування
Показати більше коментарів

Погляди ТОП-10

Читайте на НВ style

Останні новини

Погода
Погода в Киеве

влажность:

давление:

ветер:

Усі матеріали розділу Погляди є особистою думкою користувачів сайту, які визначені як автори опублікованих матеріалів. Усі матеріали згаданого розділу публікуються від імені відповідного автора, їх зміст, погляди, думки не означають згоди Редакції сайту з ними або, що Редакція поділяє і підтримує таку думку. Відповідальність за дотримання законодавства в матеріалах розділу Думки несуть автори матеріалів самостійно.