4 грудня 2016, неділя

Хронічний популізм

коментувати
Я мимоволі замислююся, що напишуть років за двадцять про нинішніх лідерів, чимало яких ведуть свої країни до катастрофи

Їдучи Великою Британією за кілька днів після голосування за Brexit, маєш особливе відчуття. У провінціях і сільській місцевості, як і раніше, рябить від постерів за вихід з ЄС, тоді як в Лондоні та інших великих містах британці перепрошують за накликану катастрофу. Перепрошують у нас, громадянам Європейського союзу, хоча очевидно, що найбільше постраждають вони самі.

Британців потягли за собою самозакохані, недалекоглядні популісти, які дали повну свободу своїм деструктивним позивам або самовпевнено вирішили, що підтримка Brexit позитивно позначиться на їх політичних кар'єрах, вважаючи при цьому, ніби виборці не настільки дурні, щоб проголосувати за вихід з ЄС. Але виявилося, що настільки. Демографія голосування показує: переважно Brexit підтримали представники старшого покоління.

І ось це вже не дивно. Старше покоління, як правило, звертає увагу на минуле, а не на майбутнє, і багато старших людей згодні в тому, що "раніше було краще". Ця ностальгія особливо характерна для колишніх імперій, де люблять тужити за колишньою величчю (навіть якщо насправді імперії були побудовані на стражданнях інших).

Те саме відбувається і в колишніх радянських республіках, в яких багато представників старшого покоління переконані, що в СРСР було краще. Життя було простіше, безпечніше, держава піклувалася про ваші потреби. На хвилі ностальгії ці літні люди часто забувають, що ця само держава змушувала годинами стояти в чергах за дефіцитом, що якість медицини було нижче середньої в найкращому разі та що загалом нічого не можна було досягти без хабара. Я впевнений: якби наприкінці 1990‑х у колишніх радянських республіках провели референдум про повернення до часів СРСР, майже у всіх більшість проголосували б за.

Референдум мав на меті зробити політиків ближчими до людей, але на практиці він став відмінним засобом для популістів

Саме тому референдум у таких питаннях — дурість, і дуже небезпечна. Демократія заснована на тому, що люди голосують за представників-професіоналів, котрі, як очікується, краще розуміють, що потрібно для добробуту країни та більшої частини населення. Звісно, немає гарантії, що вони дійсно це розуміють, але ж ви все одно йдете до хірурга або електрика замість того, щоб самостійно братися за ніж або лізти в конденсатор холодильника.

Інструмент референдуму був введений, щоб зробити політиків ближчими до людей, але на практиці він став відмінним засобом для популістів, які примудряються вести за собою брехливими заявами і бравадою. У Нідерландах більшість проголосувала проти Угоди про асоціацію України з ЄС, хоча багато хто не цікавився Україною і часто навіть не знав, де ця країна розташована; просто тому що вони проти і проти — це їхня життєва позиція. Проти іммігрантів, проти ісламу, проти податків, проти ЄС — не має значення, про що йдеться. У випадку з Brexit ми бачимо роботу того само механізму з дуже серйозними довгостроковими наслідками.

Нещодавно я читав книгу Історія хвороби. Недуги світових лідерів останнього сторіччябританського медика та політика Девіда Оуена, присвячену можновладцям, які страждали на алкоголізм, біполярні розлади, серйозні серцево-судинні захворювання та раку. Ці хвороби справляли серйозний вплив на їхню здатність приймати мудрі рішення, а деякі взагалі робили недієздатними. Найгіршою комбінацією, напевно, була Ялта, коли Європу ділили параноїдальний Сталін, Рузвельт при смерті й алкоголік Черчілль, що демонструє явні ознаки біполярного розладу. Уявіть собі, що за тим столом сиділи б інші лідери: останні 70 років європейської історії могли б пройти інакше.

Я мимоволі замислююся, що напишуть років за двадцять про нинішніх лідерів. І мова не тільки про Путіна, який явно вирізняється як мінімум серйозною відсутністю емпатії, або, приміром, про колишнього французького президента Саркозі, який бореться з комплексом неповноцінності через свій зріст (і, ймовірно, любить Путіна, бо перебуває з ним на одному рівні). Але коли я бачу політичних лідерів на кшталт Бориса Джонсона та Найджела Фараджа, які разом призвели Сполучене Королівство до катастрофи, я не можу не запитати про те, що з ними не так.

Майбутнє покаже. Так само, як і те — вийде Велика Британія з ЄС або ж це лише ще одна заминка в процесі зцілення від втрати Британської імперії.

Колонку опубліковано в журналі Новое Время від 15 липня 2016 року. Републікування повної версії тексту заборонено

Більше точок зору тут

Коментарі

1000

Правила коментування
Показати більше коментарів
Якщо Ви бажаєте вести свій блог на сайті Новое время, напишіть, будь ласка, листа за адресою: nv-opinion@nv.ua

Погляди ТОП-10

Читайте на НВ style

Останні новини

Погода
Погода в Киеве

влажность:

давление:

ветер:

Усі матеріали розділу Погляди є особистою думкою користувачів сайту, які визначені як автори опублікованих матеріалів. Усі матеріали згаданого розділу публікуються від імені відповідного автора, їх зміст, погляди, думки не означають згоди Редакції сайту з ними або, що Редакція поділяє і підтримує таку думку. Відповідальність за дотримання законодавства в матеріалах розділу Думки несуть автори матеріалів самостійно.