27 вересня 2016, вівторок

Українське сходження на Еверест

коментувати
Україні допомагатимуть, якщо побачать успіхи. Якщо ні, дозволять загинути

В альпінізмі існує поняття «зони смерті» або «вертикальної межі»: на висоті понад 7 км людський організм піддається впливові настільки ворожих погодних умов (наприклад, кисень розтрачується швидше, аніж поповнюється через дихання), що кожна хвилина після певного моменту збільшує шанси верхолаза назавжди залишитись в піднебессі. З фатальними наслідками зіштовхуються як треновані професіонали, так і туристи, що піддались необґрунтованим амбіціям.

Енергійно вставши з колін, Росія заграбастала український Крим і на адреналіні простягла руки до Донбасу, застосувавши солдат і принцип «их там нет». Такий ривок не міг не позначитись на акліматизації російського суспільно-державного організму: витрати на анексовану і окуповані території потрошку висушують Стабфонд РФ, а ворожість зовнішнього середовища проявилася у секторальних та персональних міжнародних санкціях, падінні вартості енергоносіїв та фінансовій кризі.

Висотна хвороба має й індивідуальні прояви: хтось починає кашляти, а в декого пухне мозок і він галюцинує. Росія, зокрема, почала давити угорських гусей і палити голландський сир – явно неадекватна поведінка, характерна для кисневого голодування.

27 березня 2014 року Генеральна Асамблея ООН прийняла резолюцію про підтримку «суверенітету, політичної незалежності, єдності і територіальної цілісності» України. За резолюцію проголосували 100 зі 193 держав, 11 запротестували, 58 вирішили почекати, а 24 взагалі «прогуляли» засідання, що є доволі дивною опцією. 100 – це непогано, але й 82 – не мало, бо це саме та аудиторія, котра або примкне до нас, або плюне на долю України. Можна було б сказати, що у той список увійшли лише геополітичні карлики і сателіти, але серед них Китай, Ізраїль, Індія і всі держави СНД, крім Азербайджану і Молдови. Добре, що подібні резолюції Генасамблеї ООН мають рекомендаційний характер – не так гірко відчувається вселенська байдужість.

Навіть із «зони смерті» можна вирватись живим

І от через два роки після даного голосування кандидат у президенти США Дональд Трамп говорить, що ніхто не бореться за Україну, окрім неї самої. Ці слова звучать особливо витверезливо, враховуючи репутацію оратора і його попередні висловлювання на українську тему. Попри британські Saxon, американські HUMVEE, канадські мобільні госпіталі та інші вияви підтримки, офіційно Україна залишається сам на сам і з агресією, і окупацією. Слова про «український форпост у західному протистоянні російському впливу» залишаються лише словами. Насправді, після офензиви Росії в Сирії, нашестя біженців у Європу і культивування культури ненависті в до цього такому толерантному європейському середовищі стає зрозуміло, що гібридна війна в різному температурному діапазоні відбувається не тільки в Донбасі і далека від свого завершення.

Поблизу вершини Евересту (на позначці в 8500 м) з 1996 року лежить труп альпініста в зелених черевиках. Імовірно, це один з учасників трагічної індійської експедиції. Загалом, гора забрала життя понад двох сотень скелелазів, значна частина з яких досі залишається там через технічні складнощі евакуації тіл, однак саме цей нещасливець удостоївся сумнівної честі бути своєрідним альпіністським мемом – його тіло є відміткою на місцевості і слугує орієнтиром досягнення 8,5 км.

У 2006 році британський вчитель математики Девід Шарп, взутий у черевики зеленого кольору, загинув на вершині зокрема й через те, що інші альпіністи або сплутали його з вже легендарними «зеленими черевиками», або зупинялися і ділились киснем, проте витрачати час і зусилля на його порятунок не стали.

Вважаючи російську агресію щодо України чимось звичайним і буденним, світ обмежується в гіршому випадку глибокою стурбованістю та справедливим обуренням, а в кращому – фрагментарними діями. Фрагментарними, бо незважаючи на офіційну позицію Польщі і Франції, польське видавництво друкує атлас світу, де Крим не наш, а мер французької Ніцци приймає делегацію з Ялти і планує візит у відповідь. При немічному і кволому реагуванні на ситуацію, Росія поступово звикне до санкцій, «акліматизується», але її манія підкорення вершин лише посилиться, як бажання «человека, неудовлетворенного желудочно» у братів Стругацьких.

Один з учасників того ж нещасного сходження на Еверест у 1996 році, Бек Везерс, самотужки спустився до базового табору і зумів вижити, хоча всі вважали його становище безнадійним. Власним прикладом він довів, що навіть із «зони смерті» можна вирватись живим. В цьому екскурсі в екстремальну історію 20-річної давнини є два моральних висновки: 1) переоцінка власних сил і недооцінка ворожості середовища призводить до загроз і трагедій; 2) приблизно тим самим обертається байдужість тих, хто здатен допомогти, але не робить цього з різних причин.

Хочеться вірити в кращий кінець, але варіантів небагато: 1) Росія уособить собою «зелені черевики», 2) Україна або сама дістанеться умовної зони, де надання їй допомоги буде закономірним (реформи, панове, реформи), або стане «Шарпом», якому дозволили загинути.

Більше поглядів тут

Коментарі

1000

Правила коментування
Показати більше коментарів
Якщо Ви бажаєте вести свій блог на сайті Новое время, напишіть, будь ласка, листа за адресою: nv-opinion@nv.ua

Погляди ТОП-10

Читайте на НВ style

Останні новини

Погода
Погода в Киеве

влажность:

давление:

ветер:

Усі матеріали розділу Погляди є особистою думкою користувачів сайту, які визначені як автори опублікованих матеріалів. Усі матеріали згаданого розділу публікуються від імені відповідного автора, їх зміст, погляди, думки не означають згоди Редакції сайту з ними або, що Редакція поділяє і підтримує таку думку. Відповідальність за дотримання законодавства в матеріалах розділу Думки несуть автори матеріалів самостійно.