22 жовтня 2017, неділя

Двостороннє жало пропаганди

коментувати
Росія здавна практикує ідеологічну компенсацію прорахунків вигаданими перевагами

Проте тільки у дитячому віршику «у нас в квартирі газ» можна врівноважити «а у нас в кишені цвях». Весело, цікаво, пізнавально для баєчки, але абсурдно в реальних умовах. Все вказує на те, що в межах саме цієї схеми Путін виснував корисність міжнародних санкцій для укріплення національної валюти, а констрсанкцій – для національного товаровиробника. Суспільство пройнялось до сказаного довірою і не дуже протестує проти знищення заборонених продуктів – з серпня 2015 р. віддано на поталу бульдозерам понад 17 тисяч тон м'ясо-молочних виробів, риби, овочів та фруктів. 17 тис тон – це страшно непідйомний тягар для однієї людини, але об’єктивно не так і багато для багатомільйонної країни – крейсер «Адмірал Кузнєцов», який натужно коптив через Ла-Манш у жовтні минулого року і яким так пишається вся країна, важить понад 60 тис. тонн. А ще 17 тисяч тон це явно набагато менше, аніж 11-12 мільярдів євро, які втратила Італія внаслідок російського ембарго – саме такі суми озвучує президент італійсько-російської торгової палати Розаріо Алессандрелло. Саме таку інформацію залюбки транслюють кремлівські ЗМІ, яким росіяни звикли вірити, бо вона показує силу держави – захід тримає нас за горло, але руки-то йому болять. Тим більше, що після останнього рішення Конгресу хватка посилилася.

Адекватної відповіді, котра б не вдарила по самій Росії, Кремль не має. Звичайно, він може припинити співпрацю зі США в освоєнні космосу, але Штати придумають спосіб привозити космонавтів та вантажі на орбіту, а Росія іншого клієнта для відповідних послуг навряд чи знайде. Ураженням самої себе стане і поширення контрсанкцій на постачання енергоносіїв у Європу – рентоорієнтована економіка такого ходу просто не зрозуміє.

От і лишаються в запасі суто символічні дії замість реальних кроків. Національна ідея дозволяє знехтувати іноземними закусками, але заборону випивки не прийме – алкогольні напої, вироблені в ЄС та США, досі імпортуються вільно. А от спілкуванням зі світом можна пожертвувати – 2 серпня затверджено програму «Цифрова економіка Російської Федерації», яка передбачає систему фільтрації інтернет-трафіку, створення «білих списків» дозволеного контенту та скорочення частки внутрішнього трафіка Рунету, яка маршрутизується через іноземні сервери, до 10% у 2024 році (зараз – понад 50%). Правильно: світ тебе не сприймає – ізолюйся від нього і пий на самоті.

Натомість нарочита байдужість глави держави, котрий уже переймається виборами (знову ловить щук, катається на квадроциклі та роздає доручення місцевому керівництву) спрямована на самих росіян для демонстрації того, що країна все одно непохитна. Так чи інакше Росія все ще має універсальний інструмент, який застосовується в усіх «нестандартних» ситуаціях – агресія та загроза війни.

Пропагандистська політика режиму фактично забезпечила йому свою неперервність

Народ чекає саме жорсткої реакції, бо власна супердержава, створена в його свідомості силами ЗМІ, інакше реагувати просто не повинна. Мовчати – визнати свою поразку перед «яструбами». Соціологи фіксують зміщення підвалин колективної самоповаги: замість науки й культури тепер гордість викликають природні багатства, розмір території та сильна армія. 90% росіян дивляться телевізійні програми новин, при чому найбільшою є аудиторія «Першого каналу», «Росії-1» та «НТВ», які постійно повторюють, що країна так само потужна, попри всі підступи зовнішніх та внутрішніх ворогів. Канали витрачають на медійну боротьбу з ворогами практично весь ефірний час: хроніка з наявних фронтів, сфальшовані свідчення вигаданих боїв, дезінформація про дезінформацію, звинувачення незалежних ЗМІ та блогерів у спробах дестабілізувати ситуацію й зомбувати громадян.

Пропагандистська політика режиму фактично забезпечила йому свою неперервність: 42% громадян висловлюються за збереження чинного курсу внутрішньої політики, а 34% – за її посилення безвідносно того, хто переможе на президентських виборах у 2018 році. Бажаним є проведення «такої ж, як зараз» лінії у зовнішній політиці, а 19% виступають за посилення конфронтації з Заходом.

Історія знає багато прикладів культивування образу зовнішнього ворога, який небезпечний, підступний ще й зазіхає, для противаги соціально-економічним негараздам та політичним проблемам всередині країни. У 1904-1905 рр. імператор Микола ІІ разом зі своїми міністрами сформулювали територіальну претензію до Японії на Китай. Суспільство спочатку підтримало ідею «маленької переможної війни», а потім стомилося від військових невдач при початковій перевазі і влаштувало бучу вдома, що стало початком кінця окремої династії та цілої імперії. Історія не завжди повторюється, але на повне ігнорування явно не заслуговує. 

Коментарі

1000

Правила коментування
Показати більше коментарів
Якщо Ви бажаєте вести свій блог на сайті Новое время, напишіть, будь ласка, листа за адресою: nv-opinion@nv.ua

Погляди ТОП-10

Читайте на НВ style

Останні новини

Погода
Погода в Киеве

влажность:

давление:

ветер:

Усі матеріали розділу Погляди є особистою думкою користувачів сайту, які визначені як автори опублікованих матеріалів. Усі матеріали згаданого розділу публікуються від імені відповідного автора, їх зміст, погляди, думки не означають згоди Редакції сайту з ними або, що Редакція поділяє і підтримує таку думку. Відповідальність за дотримання законодавства в матеріалах розділу Думки несуть автори матеріалів самостійно.