7 грудня 2016, середа

Чи стане українець особистим ворогом корупції

коментувати
Робити революції, безперечно, цікавіше, але настав час еволюціонувати

Останнім часом репродуктори в метро наполегливо закликають пасажирів бути обачливими і не віддавати свої гроші представникам неперевірених благодійних фондів. Звичайно, чимало таких «коробейників» (до речі, все частіше бачу, як їх гонять в плечі з вагону самі пасажири) працюють за схемою «шахрайство на довірі», і вміст самих скриньок не доходить до адресата. Цим грішать, звісно не всі, але відомо, що робить з бочкою меду ложка дьогтю.

Можна помітити в цьому прояви атаки держави на волонтерський рух, але сухий аналіз ситуації вимагає копнути глибше. Ніхто не закликає проявляти душевну черствість і бути байдужими до долі дітей чи захисників Вітчизни. Вся сіль у «перевіреності» прохачів: одна справа давати гроші надійним і добросовісним волонтерам, і зовсім інша – поставити «галочку» у списку добрих справ, абсолютно не переймаючись їх реалізацією. Наслідки такої недалекоглядності проявляються дуже швидко. Їх принаймні три: дискредитація всього волонтерського руху, даремна трата коштів з подальшим озлобленням і переконання суспільства в тому, що у нас досі купується і продається те, що взагалі не має бути товаром.

Нині волонтерський рух – найсвіжіша і найдієвіша форма діяльності громадянського суспільства. Не будемо торкатись питання його непростих взаємин з державою, хоча всі визнають, що добровольці на фронті і в тилу зберегли країну. «Армія SOS», «Повернись живим» та інші подібні організації з’явились на тлі тотальної корупції в державі загалом і в армії зокрема. Секрет їхнього успіху - в довірі громадян. Виявляється, за принципом з миру по нитці можна вирішувати не лише проблеми забезпечення сиріт одягом, але й воювати. Імовірно, такий інноваційний для України досвід можна застосувати і в інших сферах. Наприклад, щодо тієї ж корупції.

Дають поки беруть, беруть поки дають

Однак з такою вельми специфічною мішенню голої небайдужості замало - потрібна ще й безкомпромісність. Тут і починаються проблеми.

Дослідження громадської думки, проведене у липні 2015 року фондом «Демократичні ініціативи» імені Ілька Кучеріва та соціологічною службою Центру Разумкова, свідчить, що головною причиною поточної соціально-економічної кризи 72% українців вважають корумпованість влади. Відповідно, антикорупційна реформа є найважливішою для 65% респондентів. 52% виявляють готовність уважно стежити за реформою у ЗМІ, набувати нових знань,брати участь у публічних обговореннях. Одночасно, 51% зізналися, що не готові докладати особистих зусиль заради успіху реформ. За результатами іншого опитування 2015 року, 40% українців давали різного роду хабарі, а 58% опитаних вважають корупцію нормальним явищем, бо так простіше.

Це не містика і не цікава арифметика у стилі «146%». Покладаючи високі надії у протистоянні корупції на владу, населення саме вдається до вирішення своїх актуальних проблем через хабарництво. Як наслідок, толерантне ставлення населення до корупції зростає разом із масштабами її поширення. Дають поки беруть, беруть поки дають. Коло замкнулося.

Досвід волонтерів не дуже спрацює. Пропоную квест: заходимо на веб-ресурс «Реєстр громадських об’єднань», у відповідному полі набираємо «корупцією», натискаємо «пошук», попередньо звузивши його коло до організацій із всеукраїнським статусом; аналогічні маніпуляції проводимо зі словами «корупції» чи «антикорупційний», і насолоджуємось результатами: в Україні зареєстровано більше 30 різних громадських організацій, котрі декларують свою готовність і прямі наміри протидіяти корупції. При пошуку без обмежень по статусу кількість таких об’єднань переходить в сотні. Кого і чи багато з них ви знаєте? Отож-бо. Кому цікаво - «грайтеся».

В Україні немає потужної загальнонаціональної незалежної антикорупційної громадської організації (хоча останнім часом на такий статус претендують одночасно «РПР», «Центр протидії корупції» чи «ТІ Україна»), яка б була здатна впливати на владу. Зростання рівня довіри до діяльності громадських організацій означає існування відповідного суспільного запиту: громадяни в антикорупційній діяльності влади розчарувались, але все одно очікують змін. Звичайно, чужими руками.

Згадана вище могутня «антикорупційна тридцятка» – то здебільшого скупчення тьмяних зірок, захоплених ідеєю поїдання іноземних грантів. Звичайно, не можна оминути і намагання органів влади чи політичних сил встановити контроль над такими організаціями з метою використання для тиску і політичної боротьби. Саме таким чином у 2001 році за ініціативи податкової адміністрації часів Азарова був створений Антикорупційний форум, котрий переміг в тендері на реалізацію бюджетної програми «Заходи з боротьби з корупцією» у 2007 році, в часи того ж Азарова, але вже на посаді першого віце-прем’єра та міністра фінансів.

Згідно з багатьма соцопитуваннями, лідерами суспільної довіри у 2015 році стали волонтери: їм довіряють 67% українців. Волонтерський рух отримав такий високий суспільний рейтинг завдяки своїй зручності (жодним чином не применшуючи його важливості і ефективності): достатньо поділитися грошима і все – ти вже долучився до чогось значного, врятував життя бійця чи вирішив тактичну задачу на окремій ділянці фронту і втер носа державі. Антикорупційні громадські організації не можуть замінити собою державу, навіть якщо об’єднуватимуть рафінованих інтелектуалів і професіоналів екстра-класу - лише держава повинна шукати і карати корупціонерів.

Толерантне ставлення до корупції формує атмосферу ігнорування та замовчування фактів корупції: він взяв, бо я дав, бо мені треба було, бо я не хотів чекати і т. д. Значить, треба заохотити до того, щоб така інформація оприлюднювалася швидше сарафанного радіо.

Сайт anticorruption.in.ua каже, що у Південній Кореї функціонує Комісія з цивільних прав та боротьби з корупцією. Протягом 2002-2013 років до неї надійшло майже 30 тис. повідомлень про порушення; за розкритими випадками було повернено $60 млн бюджетних коштів, а самі заявники отримали 6 млн. Може, це саме той досвід, якого нам так не вистачає для вирішення одвічної української дилеми: хочу змін, але не хочу змінюватись.

Тепер відверта провокація: чи готові ви «закласти» свого друга-кума-свата-колегу, який дав хабар, наприклад, патрульному поліцейському, коли той зупинив його автомобіль за скоєне порушення ПДР? Кореєць «закладе»! І поляк, і чех, і німець. І друга, і самого патрульного, якщо той таки погодиться на неправомірну вигоду.

Нема абсолютно вільних від корупції держав – вона існує всюди, де живуть люди. Вони не хочуть проблем, але хочуть їсти хліб з маслом. Для одних корупція – вада, проблема і ворог. Натомість, для українців – ситуативний союзник, котрий дозволяє зберегти час, здобути якусь перевагу або уникнути більшої проблеми. В цьому полягає головна відмінність між нами та цивілізованим світом. Слабкі й корисливі люди є всюди, але «хочеш жити – вмій крутитись» стало життєвим принципом лише на руїнах «союза нєрушимого», зокрема й по обидва береги Дніпра.  

Кінець 2013 року показав, що корупція в Україні могутня, але її можна налякати, примусити залягти на дно. 2016 рік показує, що вона живуча, як гідра, якщо давати слабину і не закручувати гайки.

Можна сподіватись лише на державу і обурюватися з її довільних чи навмисних невдач. Можна постійно тримати статус-кво, коли після кожних виборів чи потрясінь, політики і князьки користуються народною зневірою в реформи, «мутять і рулять». В нас і без того кожен другий чиновник - свій Вільям Твід. Нарешті, можна припинити кричати про третій, восьмий чи двадцятий Майдан і зайнятися собою: подолати правовий нігілізм і підняти політичну культуру з рівня «споживач» до рівня «громадянин». Пильне око і гострий розум врятують цю країну. Робити революції, безперечно, цікавіше, але настав час еволюціонувати.

Більше поглядів тут

Коментарі

1000

Правила коментування
Показати більше коментарів
Якщо Ви бажаєте вести свій блог на сайті Новое время, напишіть, будь ласка, листа за адресою: nv-opinion@nv.ua

Погляди ТОП-10

Читайте на НВ style

Останні новини

Погода
Погода в Киеве

влажность:

давление:

ветер:

Усі матеріали розділу Погляди є особистою думкою користувачів сайту, які визначені як автори опублікованих матеріалів. Усі матеріали згаданого розділу публікуються від імені відповідного автора, їх зміст, погляди, думки не означають згоди Редакції сайту з ними або, що Редакція поділяє і підтримує таку думку. Відповідальність за дотримання законодавства в матеріалах розділу Думки несуть автори матеріалів самостійно.