20 сiчня 2017, п'ятниця

В Україні час запровадити подвійне громадянство

коментувати
Тих, хто хоче працювати на користь країни, потрібно позбавити необхідності вибирати, з яким паспортом жити

В останні місяці після кількох гучних історій я всерйоз задумався над проблемою подвійного громадянства в Україні. Особливо зачепила історія відомого реформатора, екс-міністра фінансів Словаччини Івана Міклоша, якого я маю честь знати особисто. Він не може працювати в нашому уряді, оскільки не є громадянином України. А якщо отримає громадянство, то буде змушений відмовитися від рідного словацького, на що він, зрозуміло, не піде.

Є низка схожих випадків. Наприклад, згадаємо футболістів-легіонерів, які не мають можливості виступати за українську збірну. Ось я і задумався: чому в Україні заборонене подвійне громадянство? Ми тривалий час перестраховувалися, щоб громадянство не перетворилося на інструмент політичної боротьби. Але чому б не запровадити подвійне громадянство з певними країнами?

Механізм простий: ухвалюється закон, що дозволяє в межах двосторонньої угоди з іншими державами отримувати їхнє громадянство. Якщо відповідного договору немає, то й друге громадянство заборонене. При цьому виключити подібні угоди з тими, з ким у нас є територіальні суперечки або політико-правові конфлікти.

Нам потрібно припинити думати про національність як про кровну категорію

Талановиті люди з інших країн, зокрема й вихідці з України, які бажають працювати на батьківщині, могли б приїжджати сюди і працювати, не змінюючи паспорта. Адже просто смішно, коли хтось, обіймаючи державну посаду, нібито отримує українське громадянство. Подвійна гра.

А щодо країн, з якими таких домовленостей не буде, я запропонував би посилити відповідальність за отримання їхнього громадянства. Для пересічних громадян можна передбачити серйозні штрафи або адміністративні покарання, для чиновників — кримінальну відповідальність. Таким чином, гадаю, ми зможемо все врегулювати.

Своєю чергою спеціальні договори дозволять таким людям, як Іван Міклош, повноцінно й офіційно працювати на користь України. І це стосується мільйонів охочих жити саме тут. Я знаю багатьох, хто не проти отримати український паспорт, залишаючись при цьому громадянами Великої Британії, Ірландії чи Канади.

Вважаю, сьогодні примарний страх перед подвійним громадянством для українців неактуальний. І час запровадити систему двосторонніх ратифікацій, яка працювала б за тим самим принципом, що й уникнення подвійного оподаткування. Півтора роки тому я говорив про це особисто президенту, але не знаю, наскільки серйозно він сприйняв мої слова.

Не слід боятися, ніби українці, отримавши таку можливість, масово емігрують. По-перше, за бажання вони зроблять це і без подвійних паспортів, використовуючи й усі незаконні способи. По-друге, не так вже й просто українцю, який поїхав кудись на роботу або навчання, отримати у цій країні громадянство. Тому впевнений: дозвіл на отримання другого громадянства не погіршить ситуацію, зате допоможе розв'язати питання з фахівцями з інших країн, які зможуть працювати у нас.

Правильна міграційна політика — один зі стовпів успіху США і країн Латинської Америки. Сполучені Штати стали такими, якими вони є, завдяки тому, що розумно розпоряджалися можливістю надавати своє громадянство. Навряд чи американці цікавилися паспортами українських мігрантів ХХ століття: їм просто видавали американські, якщо ці люди могли бути корисними для країни. Ми маємо рухатися тим само шляхом.

Нам потрібно припинити думати про національність як про кровну категорію. Це конституційна категорія: будь-хто, незалежно від місця народження, походження, якщо він хоче жити тут і працювати на користь країни, має отримати доступ до громадянства, не відмовляючись при цьому від свого коріння.

Те саме стосується й інтелектуальної міграції. Уявіть: український програміст вирушає до США шукати кращої долі, бо тут у нього немає можливості проявити себе. І ось що може статися далі: за 5-10 років він отримає американське громадянство і буде змушений відмовитися від українського. А ще за 10 років у нього з'являться амбіції допомогти своїй країні. І цей розумний, освічений чоловік 40-50 років, який бажає продовжити кар'єру на батьківщині, не зможе там очолити міністерство або державну компанію, хоча міг би, враховуючи таланти, досвід і любов до країни, де він народився і виріс.

Наостанок підкреслю: звісно, питання про подвійне громадянство слід ставити лише в тому разі, якщо з країною, про яку йдеться, демарковано всі кордони та немає політичних ризиків, пов'язаних з таким рішенням. Особливо це стосується сусідів.

Колонка опублікована в журналі "Новое Время" від 20 травня 2016 року. Републікування повної версії тексту заборонене.

Більше точок зору тут

Коментарі

1000

Правила коментування
Показати більше коментарів
Якщо Ви бажаєте вести свій блог на сайті Новое время, напишіть, будь ласка, листа за адресою: nv-opinion@nv.ua

Погляди ТОП-10

Читайте на НВ style

Останні новини

Погода
Погода в Киеве

влажность:

давление:

ветер:

Усі матеріали розділу Погляди є особистою думкою користувачів сайту, які визначені як автори опублікованих матеріалів. Усі матеріали згаданого розділу публікуються від імені відповідного автора, їх зміст, погляди, думки не означають згоди Редакції сайту з ними або, що Редакція поділяє і підтримує таку думку. Відповідальність за дотримання законодавства в матеріалах розділу Думки несуть автори матеріалів самостійно.