10 грудня 2016, субота

Путінська Росія і суть української кризи

коментувати
Кремль ще до кризи в Україні почав таємно втручатися в справи інших, менш важливих для нього країн регіону

Як інтерпретувати події в Україні в 2013-2014 роках? Які порівняння, пояснення та виклади переконують, а які ні? Які терміни, концепції та категорії варто застосовувати при описі "української кризи", а які не варто? Наскільки сама конструкція "українська криза" є виправданою і, зокрема, наскільки "українська криза" є українською?

Восени 2014 року професор Університетського коледжу Лондона (UCL) Ендрю Вілсон опублікував книгу Українська криза: що вона означає для Заходу. Тепер, рік потому настав час підвести підсумки та проаналізувати, чи збулись передбачення Вілсона.

Цією книгою автор додав ще одне важливе дослідження до своєї серії впливових робіт про посткомуністичну східноєвропейську політику. За останні двадцять років Вілсон опублікував цілий ряд важливих досліджень, присвячених насамперед сучасній Україні та Білорусі, які значною мірою вплинули на формування західного академічного дискурсу, а також і, якоюсь мірою, на суспільне сприйняття пострадянської політики. Його остання книга, мабуть, найкраще читається як продовження попередніх, не менш важливих монографій Virtual Politics: Faking Democracy in the Post-Soviet World (Віртуальна політика: Підроблена демократія в пострадянському світі, 2005) і ukraine's Orange Revolution (Українська Помаранчева революція, 2005), також опублікованих видавництвом Єльського університету.

Підривна пострадянська тактика Кремля заснована на досвіді КДБ та інших секретних служб

Центральною темою цих ранніх досліджень було використання пострадянськими диктаторами нових засобів маніпуляції, так званих "політичних технологій", а не лише старих форм політичних репресій для забезпечення стійкості своїх авторитарних режимів. Пострадянські автократи демонтували демократію не шляхом відкритого руйнування плюралізму, але з допомогою найскладніших симуляцій політичних дебатів і цілеспрямованого переформатування громадського дискурсу "активними заходами". У Віртуальній політиці Вілсон, окрім того, показав, що ця підривна пострадянська тактика мала свої витоки в досвіді КДБ та інших секретних служб радянського блоку і в їхніх методах підриву східноєвропейських дисидентських рухів у 1970-1980 роках зсередини.

Вілсон детально описує, як Кремль поширює ці методи маніпулювання, випробувані у внутрішній політиці, на сферу зовнішньої політики та дипломатії стосовно різних європейських країн, якщо не на російські міжнародні відносини в цілому. Незважаючи на назву, в цій книзі йдеться в рівній мірі як про ситуацію в путінській Росії, так і в революційній та воєнній Україні. Вона являє собою інформативний виклад і добре ілюстроване застереження про застосування Кремлем "політичних технологій" в галузях пострадянської геополітики, зовнішньої розвідки, міждержавних справ і військової експансії. Вілсон демонструє, наскільки це було можливо на момент завершення рукопису влітку 2014 року, глибоку залученість Росії спочатку у внутрішньоукраїнські процеси, які, всупереч бажанню Кремля, призвели до зміни режиму в Україні, а потім її роль у втраті Україною Криму і в розпалюванні нібито "громадянської" війни в Донбасі.

Вілсон написав цю книгу навесні-влітку 2014 року і тим самим цілив у малодосліджену мішень, яка швидко рухається і непередбачувано розвивається. Крім того, він, як і всі ми, є не тільки аналітиком, але й жертвою "інформаційної війни" і навмисної плутанини, породженої багатогранною і часто не відразу зрозумілою пропагандистською кампанією Кремля. Крім того, Вілсон ще не міг включити у своє дослідження важливу інформацію, яка з'явилася лише восени-взимку 2014 або пізніше. До цих нових, ще не доступних йому вагомих доказів можна зарахувати, наприклад, деякі відверті інтерв'ю першого "міністра оборони" так званої Донецької Народної Республіки Ігоря Гіркіна-Стрєлкова про початок і хід громадянської війни в Донбасі, слідчі звіти розслідувань групи Bellingcat про знищення малайзійського літака MH17 російською ППО і застосування російської важкої військової техніки в Донбасі, а також зізнання Путіна в березні 2015 року, що Росія була ініціатором і організатором відділення і приєднання Криму до Російської Федерації. Читаючи цю книгу, іноді відчуваєш часовий тиск і емоційний стрес, в яких, мабуть, Вілсон писав це дослідження. Для багатьох спостерігачів перша половина 2014 року була тривожним періодом, коли українська держава ставала, з одного боку, більш "європейською" і менш пострадянською, але і, з іншого боку, з кожним тижнем дедалі менш нестійкою і слабшою.

Тим не менш, незважаючи на ці обмеження, Вілсон в кінці літа 2014 року дописав текст, який, особливо в момент його публікації, виконав (і виконує) ряд функцій не тільки для східноєвропейських досліджень, але й для громадської дискусії про природу "української кризи". По-перше, він опублікував першу велику «російськоцентричну» інтерпретацію передісторії, походження і розгортання протистояння всередині України в першій половині 2014 року. Хоча й багато інших спостерігачів стверджували про істотну причетність Кремля до ситуації в Україні, велике дослідження Вілсона продемонструвало і контекстуалізувало махінації російського керівництва набагато більш наочно, ніж інші аналогічні дослідження, опубліковані до середини 2015 р.

По-друге, хоча ще не було повної емпіричної картини ролі Кремля у створенні та ескалації кризи в Україні, Вілсон вирішив підкреслити московську участь більше, ніж це припускали підтверджені дані в середині 2014 року. Було, безсумнівно, трохи ризиковано відокремитися від інших західних україністів, таких як Лукан Вей (Торонтський університет), Сергій Куделя (Бейлорський університет) або Іван Качановський (Оттавський університет), які зосередили увагу на місцевих коренях східноукраїнських потрясінь. Тим не менш, з кожним місяцем з моменту публікації книги все більше досі прихованих епізодів подій виходили на поверхню. Більша частина цих нових відомостей підтримує первинну інтерпретацію Вілсона, яка, хоча й містить деякі прогалини, виявилася в цілому слушною і більш переконливою, ніж «україноцентричні» інтерпретації зазначених політологів.

По-третє, що, можливо, є найголовнішим, Вілсон ставить кризу 2014 р. в більш широкий контекст історичних та порівняльних міркувань про останні українські події. Він співставляє кремлівське розпалювання "української кризи" з внутрішніми "політичними технологіями" Москви, її попереднім втручанням в українські внутрішні справи та її попередніми аналогічними махінаціями як у країнах Балтії та Південного Кавказу, так і в Білорусі й Молдові. Ця контекстуалізація до деякої міри "деукраїнізує" "українську кризу" тим, що вона демонструє де, з яких причин і яким чином Москва вже була глибоко залучена у внутрішні справи країн, менш важливих для Росії, ніж Україна.

Andrew Wilson. Ukraine Crisis: What It Means for the West [Українська криза: що вона означає для Заходу]. New Haven: Yale University Press, 2014. 236 р. ISBN: 978-0300211597

Коментарі

1000

Правила коментування
Показати більше коментарів
Якщо Ви бажаєте вести свій блог на сайті Новое время, напишіть, будь ласка, листа за адресою: nv-opinion@nv.ua

Погляди ТОП-10

Читайте на НВ style

Останні новини

Погода
Погода в Киеве

влажность:

давление:

ветер:

Усі матеріали розділу Погляди є особистою думкою користувачів сайту, які визначені як автори опублікованих матеріалів. Усі матеріали згаданого розділу публікуються від імені відповідного автора, їх зміст, погляди, думки не означають згоди Редакції сайту з ними або, що Редакція поділяє і підтримує таку думку. Відповідальність за дотримання законодавства в матеріалах розділу Думки несуть автори матеріалів самостійно.