8 грудня 2016, четвер

Про мого друга Вовку і солдатів в окопах

коментувати
Жила собі людина. Нікого не чіпала. Політикою не займалася, на мітинги не ходила. Ні в кого нічого не просила, та й зараз не просить

Вовка - дивна людина. Він не був на Майдані. І навіть дрова та шини туди не возив. Хоча народився і все життя живе в Києві. Те, що він говорить про Майдан, я вам переказувати не буду, щоб не засмучувати. Я з Вовкою не згоден, але розумію, що він має право на свою точку зору. Я зараз взагалі страшну таємницю вам розкрию: думаю, він не прикладає руку до серця і навіть не співає гімн. Він супиться і мовчки чистить автомат. Або набиває пов'язані ізолентою ріжки.

Коли у свої 48 років Вовка з'явився у військкомат, йому довго морочили голову. А коли воєнком - чолов'яга його ж віку, в армійському светрі і з трьома полковницькими зірками, заглянув в особову справу, Вовці запропонували відправитися в тилову навчальну частину. Сержанти Повітряно-десантних військ там потрібні. Генералів у нас повно, а от з молодшим комскладом - сутужно. А хтось же мусить, як божевільний, кричати на рядових, відправляти їх драїти туалети, вчити копати окопи, кидати гранати, орудувати штик-ножем, ходити в розвідку і тягнути наряд по їдальні. Вовка якось не по-військовому послав військоматівських службовців в ж... Втім, ви знаєте, куди. Сказав, що, мовляв, піду воювати, марширувати - ні!

Знаєте, я помічаю, що всі наші мрії збуваються. Рано чи пізно, але завжди. Так Вовка і опинився на тому самому блокпосту, який був крайнім. Майже в оточенні. Між світлом і темрявою. Так, так, я все знаю про півтони, що ми не білі і пухнасті, а наші камуфляжі такі ж брудні, в землі, поті і крові. І все ж межа між світлом і темрявою, як не крути, існує. Вона пройшла і по цьому блокпості.

До того часу Вовка вже був там старшим. Організовував оборону, розставляв пости, маскував сигнальні міни. І коли на них перли з того боку, його взвод, вистрілюючи боєкомплект за боєкомплектом, кричав пісню про воїнів добра, які охороняють літо і б'ються до ранку. Тим більше, що якщо бій починається о третій ночі, то все збігається: потрібно стояти до ранку міцно. З першими променями сонця, зазвичай, все затихає і жерла починають остигати. Непоганий такий симфонічний оркестр виходив. Виконували увертюри з вогником, під акомпанемент АГС і ручних кулеметів. З вокалом, звичайно, було не дуже, але шум ближнього бою, слава Богу, заглушав це бойове караоке.

Вовка розповів мені, що на війні й увірував. В артилеристів

А коли було сиро і холодно, Вовка палив всілякі брошури, які повинні були піднімати бойовий дух воїна. Просто жбурляв їх у буржуйку. О, жах, разом з релігійними текстами, в яких розповідалося, як правильно молитися. На цьому вогні бійці гріли і сушили, разом з закляклими руками-ногами, мокрий одяг і взуття - в окопах чавкало так, що підошви прилипали, і потрібно було докласти зусиль, щоб вирвати берці з розкислої грязюки.

Тоді не спалили лише дитячі малюнки, які привезли волонтери. Володя сказав, що рука не піднялася. Заштовхав один з малюнків під бронежилет, інші порозвішував на стінах бліндажа. Пересмикнув затвор і почав шукати в імлі щось рухоме і блискуче холодним мерехтливим світлом - як у фільмі "Чужий". Колишній десантник, а нині - простий український піхотинець шукав чужих, що йдуть, немов зомбі, в атаку на шматок фронту, за який він відповідає, і шепотів: "Ну давай, підходь ближче. Іди до татка". І симфонічний концерт починався знову.

До речі, про молитви. Вовка розповів мені, що на війні й увірував. Повірив... в артилеристів. Ну, от уявіть картину: вас накривають "Градами" або "САУшками". А ви лежите і рахуєте розриви, які підбираються все ближче: один, два, три... шість. І тут пішов свист в іншу сторону. Це наші снаряди шелестять у вас над головою. Такі ж болванки, начинені вибухівкою, а у вас - відчуття щастя - тому, що це наші болванки летять. І летять вони точно в протилежному напрямку. Настільки точно, що іноді просто цікавість бере: як у них це виходить, чорт забирай? І розриваються десь там, звідки хвилину тому прилітало все це лайно тротилове на вашу голову. І так приємно чути цей свист.

Ось і молишся "богам війни-артилеристам" - зізнається Вовка. "Знаєш, вони майже завжди влучають куди треба", - у нього від подиву очі стають круглими. Іноді як рвоне - земля ходором ходить. Один раз півнеба спалахнуло. Вночі стало, як вдень. Вогонь - синій, земля тремтіла, звукова хвиля в обличчя вдарила. Розвідка розповідала, що ешелон з боєприпасами прямо на небо відправили. Здоровенні дядьки з автоматами скочили над окопами: "ура!" кричали, як діти під час салюту на київській набережній на День перемоги. Обстріли на тиждень припинилися, поки новий конвой Путін не надіслав.

А взагалі, під обстрілом - ніякий це не героїзм, - зізнається Вовка. Ти от собі іншу картину уяви: через наш блокпост група йде. Маскхалати, стовбури задрапіровані, обличчя суворі, вимазані фарбою, пароль - відгук, всі справи. Йдуть в тил ворога. Ось це міцні нерви треба мати. Розумієш, що там ніхто не допоможе. Якщо будуть відстрілюватися, поки БК не закінчиться. А потім - остання граната, висмикнув чеку, і все. Слава Україні. Особливу уважуху до розвідки відчуваєш. Адже це вони "бронепоїзд" вистежили.

І багато ще Вовка може розповідати. Про таку рідну "шістьдесятчетвірку", що прорвалася до блокпосту під час бою і прикривала наших вогнем з гармати, і про те, що навіть номер на борту не запам'ятав, щоб просте людське спасибі потім братам-танкістам сказати. Розповість і про командира - людину теж уже немолоду, і з дипломом військової академії в кишені, який під осколками, що летіли в усі боки, повз до нього на пузі і тягнув за ногу до укриття. Знаєш, каже Володя, - таке не забувається.

А ще - про пляшку горілки, а то і дві, які, звичайно, можна замаскувати в посилці серед всяких ганчірок, трусів і термобілизни. Але, якщо побачить взводний, буде розбір польотів. (Особисто я думаю, що горілку все одно вип'ють. Але під контролем і з розумінням).

Ще розповість про те, як, блукаючи між блокпостами, вирішив, що спочатку пристрелить зрадника, якщо він до "сепарів" заведе, а потім відкриє вогонь по ворогу. На щастя, провідник виявився хорошою людиною, вивів до своїх. Коли побачив жовто-блакитний прямокутник, намальований на бетонних блоках, відпустило. Автомат на запобіжник поставив. Тут би і "Ще не вмерла" заспівав, таке нахлинуло - посміхається Вовка, але тут же зістрибує з пафосної ноти: "Ну не ставимо ми прапори на "передку", щоб не світити ворожим навідникам напрямок вітру. Прапор треба малювати на загороджувальній стінці" - вчить мене Вовка військовій мудрості.

А я дивлюся на нього і думаю: жила собі людина. Нікого не чіпала. Політикою не займалася, на мітинги не ходила. Ні в кого нічого не просила, сам заробляла. Та й зараз не просить. На мої запитання: "що потрібно, солдате?" - відмахується: все є. Броник дали, каску і автомат - теж. Продуктами народ України завалив - киває на гори моркви, капусти, картоплі і консервації поряд з польовою кухнею. Що ще солдатові для щастя потрібно? Патронів побільше, і щоб з флангів прикривали. - А, згадав, - стрепенувся Вовка: шахи привези. Дуже корисна річ, коли тиша.

До речі, про шахи. Тут спостерігав прес-конференцію Путіна. Мерзенне, треба сказати, видовище. Думаю, Вовка, в своєму окопі його не бачив. Але те, що мій друг Вовка приклався до того, щоб зірвати диявольські багатоходові комбінації, це точно.

І, поки хтось, хто думає, що спіймав Бога за бороду і має право вирішувати долі цілих народів, спотворює Донбас і використовує сирійські міста для тренувань екіпажів своїх застарілих бомбардувальників, виникає якась сила, здатна зупинити цю дурість. Звичайно, це колективна сила. Але вона точно існує. Не дарма мислителі кажуть, що для Всесвіту важлива кожна людина, кожен світлий намір і прояв свідомості. Правда, тепер вже я збиваюся на пафос. Думаю, що, якщо про все це розповім Вовці, він попросить мене не морочити йому голову. Махне рукою і піде набивати патрони в магазини. Або грати в шахи.

ПІДПИШІТЬСЯ НА РОЗСИЛКУ ПОГЛЯДIВ   Дмитро Тузов   ТА ЧИТАЙТЕ ТЕКСТИ ОБРАНИХ АВТОРІВ КОЖНОГО ВЕЧОРА О 21:00
     
Якщо ви знайшли помилку в тексті, виділіть її курсором та натисніть Ctrl+Enter

Коментарі

1000

Правила коментування
Показати більше коментарів
Якщо Ви бажаєте вести свій блог на сайті Новое время, напишіть, будь ласка, листа за адресою: nv-opinion@nv.ua

Погляди ТОП-10

Читайте на НВ style

Останні новини

Погода
Погода в Киеве

влажность:

давление:

ветер:

Усі матеріали розділу Погляди є особистою думкою користувачів сайту, які визначені як автори опублікованих матеріалів. Усі матеріали згаданого розділу публікуються від імені відповідного автора, їх зміст, погляди, думки не означають згоди Редакції сайту з ними або, що Редакція поділяє і підтримує таку думку. Відповідальність за дотримання законодавства в матеріалах розділу Думки несуть автори матеріалів самостійно.