3 грудня 2016, субота

За законом негідників

коментувати
Маленькі громадяни України отримали удар з несподіваного боку: на кримських сиріт звалилася російська заборона Діми Яковлєва

У кінці грудня виповниться рівно три роки з того часу, як у Росії було ухвалено закон Діми Яковлєва. Закон, який позбавив багатьох російських сиріт права на сім'ю. Документ, який у народі отримав назву "закон негідників".

"Ніхто з іноземців не поривався всиновлювати чи удочеряти хворих дітей", — заявив на нещодавній прес-конференції Володимир Путін і послався на статистику. Хоча вона взагалі говорить про зворотне: за 2012 рік росіяни усиновили 29 дітей з інвалідністю, в той час як іноземці — 171 дитину. Тоді, у 2012‑му (тепер він уже здається іншим життям), я була серед організаторів пікетів біля Держдуми і відкритого листа прийомних батьків президенту. Але нічого не допомогло.

За історіями дітей, до яких влада давно немає ніякого діла, продовжують стежити деякі журналісти, яких можна полічити на пальцях однієї руки. Щороку вони вперто публікують свої матеріали. Згадують щасливі історії тих, хто встиг виїхати, і трагічні — тих, хто не встиг. Деякі діти зі складними захворюваннями померли, не дочекавшись батьків і лікування, яке дозволило б їм жити, розвиватися і майже нічим не відрізнятися від сотень американських хлопчиків і дівчаток.

До того ж мало хто зараз задумується про одну географічну точку, по якій "закон негідників" несподівано вдарив у березні 2014 року. Це Крим.

Що, коли дівчинка, яка хотіла виїхати до своїх американських батьків, встигла познайомитися, так і залишилася в інтернаті?

Журналісти російського видання The New Times одні з небагатьох тоді знайшли дітей, які познайомилися з майбутніми американськими батьками і планували переїхати. Але раптово їхні плани зруйнувала анексія. Українські ЗМІ про це і зовсім не писали. Або майже не писали — принаймні, ця тема в медіапросторі точно не обговорювалася широко. Не торкалися її і політики.

Маленькі громадяни України, сироти, отримали удар, звідки не чекали, але при цьому про них ніхто не згадав, не порушив це питання на якихось міжнародних зустрічах і асамблеях, не звернувся до правозахисників. Нещодавно я розповіла про це в ефірі програми Євгена Кисельова Чорне дзеркало і зустріла подив. Багато людей, як виявилося, навіть не здогадувалися і не замислювалися про це. “І правда, — казали співрозмовники. — Там же тепер цей закон діє, чому ми не звертали на це уваги?"

Дорікати владі складно: на тлі всього, що відбувається в країні, історія з законом Діми Яковлєва, що звалилася на кримських сиріт, здається маленькою, локальною. Але і не дорікати не можна: ця на перший погляд невелика складність, насправді, частина великої, дуже великої проблеми під назвою "громадяни України в Криму".

Зараз, коли блокада — товарна, енергетична і морська — дозволила повернути Крим в медійний політичний порядок денний, дуже важливо говорити про те, що можна зробити для тих, хто географічно залишається там, а серцем — з Україною. Або для тих, кого, як сиріт, просто позбавили будь-якого вибору.

І справа тут не лише в "законі негідників", а у системі в цілому. У Росії, наприклад, немає такої форми, як дитячий будинок сімейного типу. А в Україні є. І тільки в Криму таких будинків було більше 40. Що тепер з ними? Хто виїхав, хто залишився? Кого "укрупнили", приєднавши до великих дитячих будинків-мурашників? Хто працює поза законом?

І, зрештою, що запропонувала цим людям українська держава, щоб вони захотіли залишатися в її правовому полі, щоб захотіли приїхати на материк і намагатися знайти тут сім'ї дітям, які залишилися без батьків? За весь цей час я не чула відповідей на ці питання, а дуже хотілося б.

Так, можливо, вже пізно. Можливо, ті діти, котрі чекали іноземного усиновлення, все‑таки знайшли родини якщо не в Америці, то в Росії чи в інших країнах. Можливо, і з дитячими будинками сімейного типу якось усе вирішилося і владналося. Можна, зрештою, наївно припустити, що росіяни поїхали всиновлювати дітей у Крим і що тепер там просто менше сиріт (побудемо дурними ідеалістами, наприклад).

А якщо ні? Що, коли дівчинка, яка хотіла виїхати до своїх американських батьків, встигла познайомитися, так і залишилася в інтернаті? Що, коли який‑небудь хлопчик тепер, засинаючи, кожен раз згадує свою зустріч з майбутньою мамою і гадає, за що його знову зрадили, і не здогадується, що зрадила зовсім не вона?

Нещодавно в соцмережах з'явився американський відеоролик. У ньому абсолютно щасливі діти, усиновлені з Росії, звертаються до Володимира Путіна: "Містер Путін, дозволь іноземне усиновлення!" І говорять це абсолютно беззлобно, навіть весело, просто щиро сподіваючись на наявність серця в адресата.

Можливо, Україні все ще не пізно що‑небудь зробити.

Колонку опубліковано в журналі Новое время за 25 грудня 2015 року. Републікування повної версії тексту заборонене.

Більше точок зору тут

Коментарі

1000

Правила коментування
Показати більше коментарів
Якщо Ви бажаєте вести свій блог на сайті Новое время, напишіть, будь ласка, листа за адресою: nv-opinion@nv.ua

Погляди ТОП-10

Читайте на НВ style

Останні новини

Погода
Погода в Киеве

влажность:

давление:

ветер:

Усі матеріали розділу Погляди є особистою думкою користувачів сайту, які визначені як автори опублікованих матеріалів. Усі матеріали згаданого розділу публікуються від імені відповідного автора, їх зміст, погляди, думки не означають згоди Редакції сайту з ними або, що Редакція поділяє і підтримує таку думку. Відповідальність за дотримання законодавства в матеріалах розділу Думки несуть автори матеріалів самостійно.