6 грудня 2016, вівторок

Карти в руки. Як правильно перейменувати вулиці в Україні

коментувати
На Україну чекають масові перейменування вулиць. Перед владою стоїть завдання: зробити так, щоб містянам було зручно користуватися новими назвами

"Вольтер у нас буде вічно, а театинців не буде ніколи",— зауважив одного разу влітку 1790 року маркіз де Віллетт і запропонував дати паризькій набережній театинців (так називали представників чернечого ордену) ім'я Вольтера. До речі, з цією ідеєю він виступив у день поховання відомого діяча Французької революції Мірабо. На його ім'я тоді відразу ж назвали одну з вулиць. Але не минуло й кількох місяців, як громадськість з'ясувала: у патріота Мірабо були підозрілі стосунки з двором. Натовп, недовго думав і виставив його бюст на Гревській площі і терміново зажадав ще одного перейменування, щоб тепер вже напевно.

Випадок з Мірабо — історія про небезпеку присвоєння географічним об'єктам політичних імен. Зміняться настрої, на "святого" знайдеться компромат — і доведеться знову змінювати вивіски. Таких історій часів Французької революції чимало. І всі вони доволі повчальні.

Радянські передовики перейменування і навіть їх послідовники винести урок з історії не змогли: революційні топоніми у Франції проіснували всього чверть століття — до 1814 року, а ми у пострадянському просторі досі живемо, по суті, в музеї СРСР. Міста України, як і раніше нашпиговані незліченними вулицями Леніна і різних "видатних діячів радянської епохи", імена яких багатьом вже ні про що не кажуть.

Традиція називати вулиці та міста іменами політичних або громадських діячів — взагалі родом з Радянського Союзу. До революції принципи найменування були зовсім іншими. У радянський же час меморіалізація прийняла неймовірні масштаби і абсурдні форми. Професор Михайло Горбанівський, найбільший російський фахівець з топоніміки, згадує: "Справа дійшла до того, що, як тільки помирав якийсь академік, його дружина бігла до виконкому Мосради і говорила: "Як же так, ось вони є на карті, а мій?" — і комісія на повному серйозі це все розглядала. Карти міст перетворилися на топонімічні пантеони".

Не хотілося б з радянського музею потрапити у топонімічний квест

Зараз, руйнуючи на хвилі декомунізації цей парк радянського періоду, Україні важливо не припуститися тих самих помилок, не потрапити у ті ж пастки. Таких пакетних, масових перейменувань в історії не так вже й багато, можна на пальцях перерахувати. Зараз ми станемо свідками одного з них: тільки у Києві будуть перейменовані 110 вулиць. І вже лунають пропозиції знову піти шляхом меморіалізації.

Свіжий приклад — історія однієї з київських вулиць, яку хочуть назвати на честь померлого минулого тижня британського дослідника голодомору Роберта Конквеста. Саме бажання увічнити пам'ять цієї людини, думаю, ні у кого відторгнення не викликає. Але ж, по суті, ми знову залишаємося у рамках тієї ж радянської традиції. Після вбивства російської правозахисниці і журналістки Анни Політковської громадські діячі та журналісти пропонували назвати її ім'ям одну з вулиць у Москві. Вже згаданий мною професор Горбанівський тоді сказав їм: “Хлопці, що ви робите, вона ж боролася зі сміттям сталінської спадщини у наших мізках. Від політизації топоніміки треба йти якомога далі".

Постаратися не потрапити до нового топонімічного пантеону потрібно і з ще однієї причини, про яку чомусь часто забувають. А ця причина на поверхні: городянам повинно бути зручно користуватися назвами вулиць, площ, проспектів, провулків. Їх основна функція — навігація містом.

Це як покажчики у метро і розмітка на дорозі — без них заблукаєш і пропадеш. Так і з назвами: мешканці міст та селищ не повинні плутатися у довгих іменах, безбожно їх перекручуючи і скорочуючи (що неминуче станеться), не повинні судорожно згадувати, ім'ям якого містера X тепер називається їхня вулиця, яка носила раніше ім'я містера Y, про якого вони, до речі, нічого й не знали. Словом, місто має бути доброзичливим по відношенню до тих, хто його населяє.

Фахівці з топоніміки кажуть: головна функція найменувань — саме адресна, а так звана тезаурусна, або кумулятивна (та, що, накопичує досвід) — вторинна.

Утім, з увічненням історії теж трапляються проколи. Вулиця Дегтярівська у Києві раніше була Дегтерівською — носила ім'я відомого мецената Михайла Дегтерьова. Коли повертали історичне ім'я, одну букву переплутали. Тепер здається, що на цій вулиці жили якісь дегтярі. І це теж урок: як у поспіху перейменувань зберегти історію, не переплутати важливе.

Але головне — як би банально не звучало — думати про людей, про мешканців. Нам з вами у цих містах жити, нам ними користуватися. Не хотілося б з радянського музею потрапити у топонімічний квест.

Колонка опублікована в журналі Новий час за 14 серпня 2015 року

Коментарі

1000

Правила коментування
Показати більше коментарів
Якщо Ви бажаєте вести свій блог на сайті Новое время, напишіть, будь ласка, листа за адресою: nv-opinion@nv.ua

Погляди ТОП-10

Читайте на НВ style

Останні новини

Погода
Погода в Киеве

влажность:

давление:

ветер:

Усі матеріали розділу Погляди є особистою думкою користувачів сайту, які визначені як автори опублікованих матеріалів. Усі матеріали згаданого розділу публікуються від імені відповідного автора, їх зміст, погляди, думки не означають згоди Редакції сайту з ними або, що Редакція поділяє і підтримує таку думку. Відповідальність за дотримання законодавства в матеріалах розділу Думки несуть автори матеріалів самостійно.