17 серпня 2017, четвер

Карти в руки. Як правильно перейменувати вулиці в Україні

коментувати
На Україну чекають масові перейменування вулиць. Перед владою стоїть завдання: зробити так, щоб містянам було зручно користуватися новими назвами

"Вольтер у нас буде вічно, а театинців не буде ніколи",— зауважив одного разу влітку 1790 року маркіз де Віллетт і запропонував дати паризькій набережній театинців (так називали представників чернечого ордену) ім'я Вольтера. До речі, з цією ідеєю він виступив у день поховання відомого діяча Французької революції Мірабо. На його ім'я тоді відразу ж назвали одну з вулиць. Але не минуло й кількох місяців, як громадськість з'ясувала: у патріота Мірабо були підозрілі стосунки з двором. Натовп, недовго думав і виставив його бюст на Гревській площі і терміново зажадав ще одного перейменування, щоб тепер вже напевно.

Випадок з Мірабо — історія про небезпеку присвоєння географічним об'єктам політичних імен. Зміняться настрої, на "святого" знайдеться компромат — і доведеться знову змінювати вивіски. Таких історій часів Французької революції чимало. І всі вони доволі повчальні.

Радянські передовики перейменування і навіть їх послідовники винести урок з історії не змогли: революційні топоніми у Франції проіснували всього чверть століття — до 1814 року, а ми у пострадянському просторі досі живемо, по суті, в музеї СРСР. Міста України, як і раніше нашпиговані незліченними вулицями Леніна і різних "видатних діячів радянської епохи", імена яких багатьом вже ні про що не кажуть.

Традиція називати вулиці та міста іменами політичних або громадських діячів — взагалі родом з Радянського Союзу. До революції принципи найменування були зовсім іншими. У радянський же час меморіалізація прийняла неймовірні масштаби і абсурдні форми. Професор Михайло Горбанівський, найбільший російський фахівець з топоніміки, згадує: "Справа дійшла до того, що, як тільки помирав якийсь академік, його дружина бігла до виконкому Мосради і говорила: "Як же так, ось вони є на карті, а мій?" — і комісія на повному серйозі це все розглядала. Карти міст перетворилися на топонімічні пантеони".

Не хотілося б з радянського музею потрапити у топонімічний квест

Зараз, руйнуючи на хвилі декомунізації цей парк радянського періоду, Україні важливо не припуститися тих самих помилок, не потрапити у ті ж пастки. Таких пакетних, масових перейменувань в історії не так вже й багато, можна на пальцях перерахувати. Зараз ми станемо свідками одного з них: тільки у Києві будуть перейменовані 110 вулиць. І вже лунають пропозиції знову піти шляхом меморіалізації.

Свіжий приклад — історія однієї з київських вулиць, яку хочуть назвати на честь померлого минулого тижня британського дослідника голодомору Роберта Конквеста. Саме бажання увічнити пам'ять цієї людини, думаю, ні у кого відторгнення не викликає. Але ж, по суті, ми знову залишаємося у рамках тієї ж радянської традиції. Після вбивства російської правозахисниці і журналістки Анни Політковської громадські діячі та журналісти пропонували назвати її ім'ям одну з вулиць у Москві. Вже згаданий мною професор Горбанівський тоді сказав їм: “Хлопці, що ви робите, вона ж боролася зі сміттям сталінської спадщини у наших мізках. Від політизації топоніміки треба йти якомога далі".

Постаратися не потрапити до нового топонімічного пантеону потрібно і з ще однієї причини, про яку чомусь часто забувають. А ця причина на поверхні: городянам повинно бути зручно користуватися назвами вулиць, площ, проспектів, провулків. Їх основна функція — навігація містом.

Це як покажчики у метро і розмітка на дорозі — без них заблукаєш і пропадеш. Так і з назвами: мешканці міст та селищ не повинні плутатися у довгих іменах, безбожно їх перекручуючи і скорочуючи (що неминуче станеться), не повинні судорожно згадувати, ім'ям якого містера X тепер називається їхня вулиця, яка носила раніше ім'я містера Y, про якого вони, до речі, нічого й не знали. Словом, місто має бути доброзичливим по відношенню до тих, хто його населяє.

Фахівці з топоніміки кажуть: головна функція найменувань — саме адресна, а так звана тезаурусна, або кумулятивна (та, що, накопичує досвід) — вторинна.

Утім, з увічненням історії теж трапляються проколи. Вулиця Дегтярівська у Києві раніше була Дегтерівською — носила ім'я відомого мецената Михайла Дегтерьова. Коли повертали історичне ім'я, одну букву переплутали. Тепер здається, що на цій вулиці жили якісь дегтярі. І це теж урок: як у поспіху перейменувань зберегти історію, не переплутати важливе.

Але головне — як би банально не звучало — думати про людей, про мешканців. Нам з вами у цих містах жити, нам ними користуватися. Не хотілося б з радянського музею потрапити у топонімічний квест.

Колонка опублікована в журналі Новий час за 14 серпня 2015 року

Коментарі

1000

Правила коментування
Показати більше коментарів

Погляди ТОП-10

Читайте на НВ style

Останні новини

Погода
Погода в Киеве

влажность:

давление:

ветер:

Усі матеріали розділу Погляди є особистою думкою користувачів сайту, які визначені як автори опублікованих матеріалів. Усі матеріали згаданого розділу публікуються від імені відповідного автора, їх зміст, погляди, думки не означають згоди Редакції сайту з ними або, що Редакція поділяє і підтримує таку думку. Відповідальність за дотримання законодавства в матеріалах розділу Думки несуть автори матеріалів самостійно.