25 червня 2017, неділя

Ну шо, хохли - шо там у російських лібералів?

коментувати
Антон Красовський, скандальне інтерв'ю з яким ми опублікували вчора, може бути сто разів імперським шовіністом. Але чи не правий він в тому, що ми з вами втомилися, розслабилися і просираємо країну?

Вибачте, якщо зіпсую вам ранок своїми п'ятьма копійками про зраду, перемогу, проклятий російський лібералізм і українську свободу, яка на смак виявилася міщанством.

Перемога – це case study про те, як оголосити війну старим елітам у провінційному місті Глухів і дати надію 35 тисячам його мешканців, що їхнє місто стане ну не Парижем, але цілком собі європейським. Це історія емігранта навпаки Мішеля Терещенка про те, як він ламатиме шию глухівської корупції.

Зрада – це історія про Калінінграднаш від російського ліберала (як би лайливо це не звучало у ваших вухах) Антона Красовського, який стверджує, що ми з вами майже просрали країну, що найкраще в убогій українській політиці – це дружина Порошенка, і що даремно ми тут, в Україні, думаємо, що Росія – це велике село, якщо у самих у двох кроках від Хрещатика загиджені під'їзди.

Чиста зрада. Українці перестануть говорити по-українськи? Та годі. Та ніколи. Українці, слабаки, Крим не закидали бомбами, коли росіяни туди висадили зелених чоловічків? Та годі. Ви всі там у Москві такі сміливі? Я б подивилася, як ви бомбили би Калінінград. Калінінград ваш? Та годі. У половини Москви українські домробітниці миють хати? Та годі. А у мене домробітниця з Іваново, прикиньте. Клянуся подарованим нею свічником! (була, правда, допоки долар і бензин не зросли удвічі – довелося поки попрощатися).

Це інтерв'ю типового російського неадекватного імперського придурка ліберала і путінського ублюдка (це все – з коментів, я прошу вибачення) – це зрада, ви праві. Я в шоці від того, що її, плюючись, з огидою і лаючи "дорогую редакцию", прочитали 20 тисяч осіб.

І 3 тисячі осіб прочитали про перемогу українського європейця (це він себе так називає) Терещенка – про Україну, про майбутнє.

Яплакал. Яплакал кожен раз, коли ви читаєте яке-небудь путінхуйло і не читаєте про хороше-добре-світле. Лаєте нас за те, що ми пишемо треш і зраду – і самі зачитуєте їх до дірок.

Хотіла написати, що я не скаржуся – що це просто case study про те, що цікавить типового українського читача (з 20 тисяч осіб, які прочитали "матюкливого путінського ублюдка", як ви його називаєте в коментах, більше половини – це українська аудиторія). Але я скаржуся! Я скаржуся вам – на вас, втомлених від наших тривалих і депресивних трансформацій, здатних відгукуватися не на перемогу, реформи, боротьбу і конструктив, а на зраду і треш.

Крим і кримські татари вже не болять. Ну хто з вас прочитав тут у нас про те, що російські спецслужби залякують кримських татар, а Україна ігнорує репресії на півострові? Пофіг. Відболіло. Тільки "крымнаш" ще як і раніше зачіпає за живе і дратує.

Пофіг вибори. Пофіг, що бабусі проголосували за сучих псів.

Пофіг реформи – ніхто не хоче заглиблюватися в те, що вони там, нагорі, реформують. Ну реформи. Ну провалили. Пофіг. Ну крім реформи про селфі з поліцейськими. Ця все ще збуджує. А, так... Ще профуканий безвізовий режим хвилює більш грошовий прошарок суспільства, який також звужується. Решта – пофіг. Переважно пофіг.

Звикли. Втомилися. Нудно. Набридло. Не віримо. Перегортаємо. Перемикаємо.

Пофіг корупція – не читають, хіба що зовсім "на голову не налазить".

Пофіг АТО – звіти АТО ніхто не читає.

Пофіг розслідування по Майдану – ніхто не читає, як поневіряються по судам і генпрокуратурам родичі Небесної сотні – вже два роки (два, вже два, цілих два). ГПУ повідомила, що розслідування щодо розстрілу Майдану наближається до кінця? Пофіг. 242 людини клікнули. Розслідування причетності Януковича до загибелі людей на Майдані призупинено? Пофіг. 167.

Ще якось торкають дрібні зради на Банковій та Сеніні суперечки з Міхо. Але далі-менше. Ще збуджує, коли Держдеп вмочує наших носом у калюжу. Але вмочили, проїхали – і теж – далі-менше дратує.

Якось там десь щось крутиться. Якось розрулиться.

Красовський може бути сто разів імперським шовіністом, але чи не правий він про те, що ми з вами розслабилися і просираємо країну? Про селфі з поліцією як головну реформу за два (два, вже два) роки? Про загиджені під'їзди, які так зачепили вас? Камон. Ви в якихось інших під'їздах живете? Та годі. Будете йти додому сьогодні – підніміть очі на рідні стіни. Чи вам пощастило і у передвиборній лихоманці у вашому замінили обмальовані цвяхом поштові скриньки? Що – навіть стіни загиджені зафарбували кольором дитячих радощів? Серйозно!? Ну вітаю. Це реформа.

Не треба кричати Красовському "сам дурень". Ну такі вони. У них, навіть у найліберальніших, якщо Крим український, то з зірочкою (*) або яким-небудь "але". Але якщо ви думаєте, що ми типу краще, то сходіть почитайте анекдоти на російських і українських форумах. Вони однакові, просто на одних – кацапи убогі і путінхуйло, а на інших – убогі хохли і порошенкоімпотент.

Ми точно так само хворі комплексом молодшого брата, як вони – комплексом старшого. І треба лікуватися від цього. Ми виросли, ну справді. Ми доросли до того, щоб бути вище цього "сам дурень". Всім тим, що сталося з Україною не без нашої з вами участі, ми, мені здається, давно довели, що ми – самодостатні, що нам не треба, щоб нас любили, щоб з нами хотіли дружити – хоч у Москві, хоч у Європі.

Жити треба без огляду на росіян, на Європу, Америку. Виштовхати себе з пастки стереотипів "Путін – мудак, він скоро помре, Росія впаде, поховає під собою зло і в Україні настане благодать". Не треба вимагати ні в кого нічого, в тому числі поваги. Всі, хто нам з вами щось були завинили – давно нам "пробачили". Ми за великим рахунком їм пофіг.

Пам'ятаєте? Два роки тому ввечері, був, здається, дощ, ми вийшли до Стели. Вийшли типу за ЄС. Не за ЄС, який шенген, а за ЄС, який щось на кшталт свободи. Яку кожен по-своєму, звичайно, уявляв. За те, щоб вирішувати самим, як і куди далі жити. ЄС нам потрібен був не як "земля обєтованна", а як маяк – щоб вирулити з лайна, в якому ми борсалися. Борсаємося.

Минулого тижня в Берліні я почула чудову фразу про Україну та її прагнення у ЄС (уявіть це все ще розчулює європейців – коли вони, звичайно, про це згадують). Її виголосив емоційний польський професор, розмірковуючи про європейські цінності, яких українці так прагнули. Він дивувався. Адже Євросоюз, сказав він, це всього-навсього інструмент організації життя жменьки держав. Хороший – якщо це про шенген, поганий – якщо ви грек, і до вас приїжджає Меркель і вчить жити. ЄС, сказав він, – це такий самий інструмент, як пральна машина в будинку. Дуже зручно мати пральну машину в будинку. Це спрощує життя. Але ти не станеш воювати за свою пральну машину.

Сьогодні, через два роки – всього або цілих – ви пам'ятаєте, за яку пральну машину ми з вами вийшли "воювати"? Два роки, всього або цілих, – і свобода, за яку ми вийшли, скукожилася до звичайних буднів. Жити в ній виявилося прозаїчніше і складніше, ніж заради неї підставляти лоба під кулю. Не тільки автору мема про кулювлоб – нам усім.

Ні, все зрозуміло. Справи. Засмоктало. Побігли. Перегорнули. Забули. Забили...

Подивіться у вікно. Там листопад. Ви пам'ятаєте, як моторошно було надворі в тому листопаді, тим вечором, коли ми вийшли до Стели? Ну згадайте. Це було так.

хотіла знайти у себе фото з Майдану в самий-самий перший день, 21-го листопада 2013. але більша частина знятого в ті дні канув...

Posted by Олена Трибушна on 20 листопада 2014 р.

Коментарі

1000

Правила коментування
Показати більше коментарів
Якщо Ви бажаєте вести свій блог на сайті Новое время, напишіть, будь ласка, листа за адресою: nv-opinion@nv.ua

Погляди ТОП-10

Читайте на НВ style

Останні новини

Погода
Погода в Киеве

влажность:

давление:

ветер:

Усі матеріали розділу Погляди є особистою думкою користувачів сайту, які визначені як автори опублікованих матеріалів. Усі матеріали згаданого розділу публікуються від імені відповідного автора, їх зміст, погляди, думки не означають згоди Редакції сайту з ними або, що Редакція поділяє і підтримує таку думку. Відповідальність за дотримання законодавства в матеріалах розділу Думки несуть автори матеріалів самостійно.