9 грудня 2016, п'ятниця

Чому я хочу, щоб усіх вас звільнили

коментувати
Я ненавиджу стикатися з держмашиною на рівні лікарів, працівників податкової інспекції, ДАІ, БТІ та інших держконтор. Це величезна армія людей, які ненавидять всіх тих, хто ходить і змушує їх за їхню мізерну зарплатню піднімати сідниці, трубку телефона або ручку, робити якісь рухи, приймати якісь рішення

Користуючись службовим становищем, передаю привіт лікареві Хархуну Михайлу Івановичу. Зірці, судячи з усього, Київської обласної клінічної лікарні. А разом з ним і всім тим, хто колись чомусь раптом вирішив, що він готовий, може і, головне, хоче працювати на державу, за смішну зарплату, в убогому кабінеті, і хто задля чогось тепер з тихою ненавистю просиджує життя на цій роботі мрії. І компенсує свої комплекси, принижуючи тих, кого повинен обслуговувати.

Я дуже вибачаюся, доктор, що відволікла вас вчора від шпилення в Доту (або в що ви там шпилились? я в цьому нуль, але мій син, який 15 хвилин шкандибав до вас поміж корпусами на милицях з поламаною ногою, вважає, що таки в Доту).

Я дуже вибачаюся, що ми не заплатили 20 гривень медбрату, щоб він зняв нам гіпс (мені не шкода – я просто кожен вечір розмотую цей бинт вдома безкоштовно, але я оцінила вашу іронію про "ну тоді заплатите собі 20 гривень і зніміть сама").

Коли вони піднімають на мене очі з погано прихованим роздратуванням і виразом "шо треба?", я соромлюся запитати: навіщо ви вибрали цю роботу? Люди, які приходять до вас – це ваша робота, а ви їх ненавидите або зневажаєте

Я дуже вибачаюся, що ми розмотували бинт, сидячи прямо в коридорі на підлозі під вашим кабінетом (там просто немає шкіряного дивана, як у вас в кабінеті; там взагалі нічого немає, навіть стільця; в травматології, так). А в кабінеті ми вам, напевно, забруднили б гіпсом диван.

Я дуже вибачаюся, що я, така тупа, запитала, як доглядати за ногою після того, як зняли гіпс – віднявши ще півтори хвилини дорогоцінного докторського часу.

Я дуже вибачаюся, що підвищила на вас голос і грюкнула дверима. Я дозволяю собі таке – ніколи. Тільки з чоловіком. І у виняткових випадках, коли з моєю дитиною поводяться хамським чином.

Я ненавиджу стикатися з державною машиною на рівні лікарів, працівників податкової інспекції, ДАІ, БТІ і т. д. – будь-яких держконтор саме тому, що на кожному поверсі, в кожному кабінеті, за кожними дверима там сидить Михайло Іванович, часто цілком собі молодий. Який зустрічає тебе з виразом обличчя "залиш надію кожен, хто сюди заходить"; впритул не помічає тебе, підвищуючи власну значущість і самооцінку; посилає тебе кудись за стопітсотою довідкою або просто посилає, тому що у нього приймальні години один раз на тиждень, з 9 до 11.

Це величезна армія людей, які інших людей ненавидять, тому що вони весь час ходять і щось хочуть і просять, змушують їх за їхню мізерну державну зарплатню піднімати сідниці, трубку телефона або ручку, робити якісь рухи, приймати якісь рішення.

Коли вони піднімають на мене очі з погано прихованим роздратуванням і виразом "шо треба?", я соромлюся запитати: навіщо ви вибрали цю роботу? Люди, які приходять до вас – це ваша робота, а ви їх ненавидите або зневажаєте. У тому числі тому, що вам занадто мало платять, щоб ви витрачали себе на цих чужих людей.

Гроші – це друге питання, яке мене мучить, коли життя зіштовхує з вами – злими і непривітними лікарями, нахабними і хитрими співробітниками без п'яти хвилин покійної державтоінспекції, а також усіма, кому пощастило ще менше. Чому ви вибрали цю роботу? Низькооплачувану і не найцікавішу? За покликанням? У спадок? Свідомим розрахунком (або надією) на те, що будете все життя заробляти, як даішник жезлом: отримав смугасту палицю – і крутися, як знаєш?

Мені складно уявити, що хтось, заплющивши у восьмому класі очі, уявляв себе даішником зі смугастим жезлом, але... Але якщо все ж таки за покликанням – то чому ви не докладете найменших зусиль для того, щоб хоча б приховати роздратування, яке викликає у вас поява кого-небудь у дверях?

Вибачте, але мені анітрохи не шкода даішників, яких через нову поліцію пачками списують у небуття. Єдиний щирий вчинок даішника на моїй пам'яті за 10 років за кермом – це коли один з них, доки мені виписували штраф на трасі, послужливо показав моїм подругам, де зручніше спуститися з траси в кущі, щоб попісяти. Всі інші наші "зустрічі" – це Ну і шо ми будемо з вами робити? або Хто більше дасть, той і правий.

Вибачте, мені анітрохи не шкода, якщо всі державні лікарні приватизують хоч за три копійки разом з захмарною байдужістю і снобізмом всередині їх облуплених фарбованих олією стін. Не шкода, якщо звільнять усіх красунь, які роблять вкрай важливу роботу в судах, прокуратурах, архітектурних бюро, держадміністраціях, в дольчеігабанах розносячи папірці поверхами. Взагалі не шкода. Вибачте.

Коментарі

1000

Правила коментування
Показати більше коментарів
Якщо Ви бажаєте вести свій блог на сайті Новое время, напишіть, будь ласка, листа за адресою: nv-opinion@nv.ua

Погляди ТОП-10

Читайте на НВ style

Останні новини

Погода
Погода в Киеве

влажность:

давление:

ветер:

Усі матеріали розділу Погляди є особистою думкою користувачів сайту, які визначені як автори опублікованих матеріалів. Усі матеріали згаданого розділу публікуються від імені відповідного автора, їх зміст, погляди, думки не означають згоди Редакції сайту з ними або, що Редакція поділяє і підтримує таку думку. Відповідальність за дотримання законодавства в матеріалах розділу Думки несуть автори матеріалів самостійно.