22 листопада 2017, середа

Чого очікувати від посланця Ради Європи до Криму

коментувати
Дивним виглядає щонайменше є те, що фактично за бортом «кримського питання» залишили Комісара з прав людини Нілса Муйжнієкса

Наприкінці позаминулого тижня, за кілька днів до початку січневої сесії Парламентської Асамблеї Ради Європи, у громадянському середовищі пішла чутка про делегування генсеком Яґландом спеціального посланця до Криму.

На тому етапі було незрозуміло, наскільки ця інформація відповідає дійсності, утім, вже за кілька днів ситуація почала розвиватися дуже стрімко. Швейцарець Жерар Штудман (Gérard Stoudmann) прибув спершу до Києва, далі – вирушив до Москви, і зрештою - до Криму, де він перебував якраз у дні проведення ПАРЄ, що підтвердив сам генсек РЄ у своїй промові перед Парламентською Асамблеєю.

Ця новина заскочила зненацька українське громадянське суспільство, навіть тих, хто ґрунтовно займається Кримом та співпрацює з міжнародними міжурядовими організаціями. Після появи перших звісток про зустрічі Штудмана в Криму здійнявся галас про неперебірливість місії, яка проводила зустрічі за запропонованим представниками окупаційної влади порядком денним. Можливо, внаслідок цих заяв Штудман зрештою відвідав одного з лідерів Меджлісу Ахтема Чийгоза, який наразі перебуває в СІЗО і обвинувачується в «організації масових заворушень» 26 лютого 2014 лютого, і загалом наприкінці візиту місії тон щодо неї з боку, зокрема, Меджлісу змінився кардинально.

Зсередини палацу, де відбувається ПАРЄ, було відчутно, втім, що призначення Штудмана заскочило зненацька не тільки громадськість, а й деяких високопоставлених функціонерів у самій Раді Європи. У приватних розмовах вони зізнавалися, що вельми здивовані цим швидким рішенням і, так само як і українські НУО, не знають, чого очікувати від кримської місії. Хоча потім, заспокоюючи швидше себе, аніж нас, говорили про шкідливість передчасних висновків.

Версії щодо місії Штудмана справді залишатимуться ворожінням на кавовій гущі, доки ми не побачимо результату. 

Але дивним виглядає щонайменше є те, що фактично за бортом «кримського питання» залишили Комісара з прав людини  Нілса Муйжнієкса, який здійснив один, але доволі плідний моніторинговий візит до Криму восени 2015 року. Звітом постфактум Росія залишилася вкрай невдоволена, в тому числі, на рівні публічних заяв і де-факто оголосила Офісу Комісара бойкот. Наразі це не заважає Муйжнієксу здійснювати візити на окуповані території Донбасу, але не виключено, що саме це спричинило призначення «для Криму» іншої фігури з особливим статусом та малопрогнозованими перспективами. При цьому, подальша роль Комісара в моніторингу ситуації в Криму залишається в «підвішеному стані».

Версії щодо місії Штудмана справді залишатимуться ворожінням на кавовій гущі, доки ми не побачимо результату

У своїй промові перед Парламентською Асамблеєю Генсек Яґланд хоча й намагався вгамувати хвилю занепокоєння, викликану новиною про Штудмана, та він відкинув тільки найкатастрофічніший сценарій: «Це не повинно розглядатися як визнання "де-факто влади", яка там діє», заявив він.

Але ось що було сказано далі: «Це, швидше, визнання того факту, що ми, як захисники свободи людей, маємо спеціальну відповідальність просити захисту свободи для 2,5 мільйонів мешканців Криму[i]

Стає очевидним, що стратегія Кремля під умовною назвою «викручування рук» - працює. І зараз міжнародна спільнота змушена благати Росію дозволити їй захистити кримчан (як висловився Яґланд, seek to protect the freedoms of the two and half million people). І це вже буде розмова, образно кажучи, про покращення умов перебування в концтаборі, але не про руйнування самого концтабору.

Генсек у своєму спічі також наголошує на тому, що всі люди, що живуть як в Росії, так і в Україні мають бути під захистом Європейської конвенції – «незалежно від існуючих розбіжностей, включно зі статусом Криму» (в оригіналі: regardless of the disagreements that exist, including on the status on Crimea). Тобто Крим вже не однозначно анексований, а має статус, щодо якого існують розбіжності. При цьому, Яґланд дипломатично підкреслює, що позиція щодо статусу Криму була чітко означена Комітетом міністрів та Асамблеєю, але осад після попередньої фрази - залишається.

Звіт про поїздку Штудмана буде переданий до Комітету Міністрів РЄ, який має вирішити надалі, «що ще має бути зроблене для дотримання прав людини». Чи може бути запропоновано, приміром, пом’якшення санкцій для Росії в обмін на покращення «сибірського» клімату з правами людини в Криму? Щонайменше, такого розвитку подій не варто відкидати. Як і того, що ми можемо побачити висновок із закликом до України та світу припинити блокаду Криму (в широкому сенсі), адже головне – права людини, а під чиєю юрисдикцією, зрештою, - не так і важливо. Ці дзвіночки із закликами про «припинення ізоляції» звучать у світовій пресі. Акція «Блокада Криму» насправді тільки привід, ідеться, звісно, про визнання світом того, що «Кримнаш».

Україна готувалася до січневої сесії ПАРЄ з великим напруженням. Організовувати сайд-івенти (низка подій у приміщенні палацу, що відбуваються паралельно із Асамблеєю та присвячені проблемам прав людини) кинулися всі і відразу - цього разу їх було чотири. Плюс два виступи представників правозахисних організацій щодо теми незаконно затриманих на сході України під час засідань комітетів. Розповідали про «заручників Кремля», порушення прав людини на Донбасі, проблеми полонених і тортур, які до них застосовуються.

До речі, майже непоміченим залишилося те, що вперше на рівні проекту звіту та резолюції Комітету з питань міграції, біженців та переміщених осіб було визнано те, що в Україні триває саме війна, а не конфлікт. На засіданні було затверджено проект звіту депутата від Латвії Неллі Кляйнберга під назвою «Гуманітарні виклики щодо захоплених людей під час війни в Україні». На голосування звіт та резолюцію буде винесено під час весняної сесії. Подивимося, як пройдуть дебати довкола цього документу. Буде справді важливо, якщо Комітет Міністрів дослухається до рекомендації щодо відрядження до місць утримання «в’язнів Кремля» представників Європейського комітету з питань запобігання катуванням.

Але на тлі цієї публічної частини сесії, де Україна намагалася перебрати всю увагу на себе, залишалося відчуття, що дехто намагається зайти з тилу.

Росія, як відомо, так і не відрядила до Страсбургу свою делегацію, а також не переказала кошти на підтримку роботи РЄ. Але це зовсім не означає, що Москва припинила свою активність у цих стінах. Наївно було б так вважати, з огляду на серйозний вплив, напрацьований у попередні роки. Такі новітні диктатури як Росія та Азербайджан мають тут занадто глибокі кротячі нори, аби, попри шквал критики на їх адресу, кидати все напризволяще. Гримання дверима та демонстративно викручені лампочки – не більше ніж шоу. Робота триває. Зокрема, як стверджують наші джерела в РЄ, штат Генерального консульства Російської Федерації в Страсбурзі протягом попередніх півроку навіть розширився.

Правозахисники вже давно наполягали на необхідності міжнародного моніторингу ситуації з правами людини в Криму. Але все залежить від того, яким буде цей моніторинг і які він матиме наслідки. Тому політичні рішення за результатами візиту пана Штудмана до Криму багато про що нам повідомлять. Сподіваємося, що це не той самий захід із тилу.

Колеги праві в тому, що від теми України на міжнародних майданчиках відчувається втома. Тим більше на тлі нових серйозних викликів – таких як біженці та теракти в європейських містах. Але важливо також і те, що ця втома підкріплюється переконанням (та якимось навіть самонавіюванням), що Мінськ – працює. І що це єдиний механізм, який може працювати в цих умовах, соломинка, на якій тримається відносний мир. Під час зустрічей із депутатами європейських парламентів ми передавали нашим візаві заяву від низки правозахисних організацій, в якій наголошували на тому, що Мінські угоди, які зіграли свою роль, утім, зовсім не враховують компонент захисту прав людини. Зокрема, в  таких дуже конкретних положеннях як амністія (якою не мають бути обдаровані, по перше, без суду та слідства, а по-друге, ті, хто вчиняв тяжкі злочини) та вибори (які без дотримання фундаментальних прав людини зовсім не є виборами, а являють собою легітимізацію тих, хто викрадав, катував і вбивав). Озвучування цих думок подеколи сприймалося як замах на Мінські угоди, які мають репутацію документу, що дозволив уникнути Великої Війни. Альтернативи Європа сьогодні не бачить. Європа втомилася і хоче закрити нарешті «українське питання». І, здається, саме ця втома і потрібна Кремлю.

Читайте термінові новини та найцікавіші історії у Viber та Telegram Нового Времени.
ПІДПИШІТЬСЯ НА РОЗСИЛКУ ПОГЛЯДIВ   Марія Томак   ТА ЧИТАЙТЕ ТЕКСТИ ОБРАНИХ АВТОРІВ КОЖНОГО ВЕЧОРА О 21:00
     
Якщо ви знайшли помилку в тексті, виділіть її курсором та натисніть Ctrl+Enter

Коментарі

1000

Правила коментування
Показати більше коментарів
Якщо Ви бажаєте вести свій блог на сайті Новое время, напишіть, будь ласка, листа за адресою: nv-opinion@nv.ua

Погляди ТОП-10

Читайте на НВ style

Останні новини

Погода
Погода в Киеве

влажность:

давление:

ветер:

Усі матеріали розділу Погляди є особистою думкою користувачів сайту, які визначені як автори опублікованих матеріалів. Усі матеріали згаданого розділу публікуються від імені відповідного автора, їх зміст, погляди, думки не означають згоди Редакції сайту з ними або, що Редакція поділяє і підтримує таку думку. Відповідальність за дотримання законодавства в матеріалах розділу Думки несуть автори матеріалів самостійно.