17 серпня 2017, четвер

Вигнання діоксину. Як зробити Україну безпечнішою

коментувати
Велика наша біда полягає у величезній кількості звалищ, які весь час розростаються і на яких практично нереально проконтролювати обстановку

В одній з колонок для Нового Времени я вже писав про те, що Європа сьогодні остаточно відмовляється від сміттєспалювальних заводів, оголошує мораторій на їх будівництво та поступово буде виводити з експлуатації старі.

Але легко сказати: «Європа відмовляється». В ЄС, за даними відкритих джерел, працює більше 450 (!) сміттєспалювальних заводів. Ви уявляєте, наскільки вагомою повинна бути причина, щоб прийняти рішення про поступову зупинку цілої індустрії?! Тієї, що створює робочі місця, платить податки, що виробляє енергію, кінець кінцем. І якою вагомою повинна бути, щоб завдати удару суміжним галузям, які працювали на технологічне забезпечення і обслуговування всіх цих ССЗ. У причини є назва – екологія.

І про цей аспект поводження з ТПВ треба говорити на повний голос, особливо нам. Адже ми, на відміну від європейців, навіть не знаємо до пуття, що їмо, що п'ємо, чим дихаємо. Не тому, що стан довкілля в Україні залишається поза увагою влади. А тому, що пильна увага до екології – привілей, доступний економічно сильним країнам. Поки ми бідні й обмежені в ресурсах, ми просто не в змозі забезпечити ефективний екологічний захист. Тому ми беремо на себе правильні зобов'язання в цій сфері, зокрема міжнародні, ставимо завдання екологізації економіки в Стратегії сталого розвитку до 2020 року, але на практиці далеко не завжди здатні все це втілити.

І ось вже за даними недавнього Всесвітнього економічного форуму Україна посідає одне з останніх місць у світі за станом екології (97-ме) та із захисту природних ресурсів (115) з 137 країн. А Київ, виявляється на останньому місці в «зеленому» рейтингу європейських столиць.

І ці дані відображають глибину прірви, насамперед, ментальної, між нами і країнами Євросоюзу, де готові йти навіть на серйозні економічні витрати заради збереження довкілля і здоров'я своїх громадян. Рішення щодо сміттєспалювальних заводів – з цього ряду. І зумовлене воно тим, що європейці зрозуміли, що інакше просто не в змозі вирішити проблему діоксинів і фуранів.

Вплив діоксину на людський організм настільки руйнівний, що його іноді називають «хімічним Снідом»

Про те, що таке діоксини, українці, навіть далекі від проблем хімії та екології, дізналися в 2004 році після отруєння Ющенка. Саме застосуванням цієї отрути медики пояснили ті фатальні зміни, які відбулися в здоров'ї та зовнішності тоді ще кандидата в президенти. У світі про небезпеку діоксину почали говорити давно, і в 2001 році завершилося обговорення Стокгольмської конвенції про стійкі органічні забруднювачі, підписанти якої взяли на себе зобов'язання щодо заборони виробництва та використання низки особливо небезпечних речовин і зокрема щодо припинення утворення діоксинів і фуранів (Україна, до речі, приєдналася до конвенції у 2007 році).

Діоксин – одна з найстрашніших канцерогенних речовин на землі, яка є вбивчою для організму навіть в найменших концентраціях. Окремі різновиди утворень цієї групи в 60 тисяч разів отруйніший, ніж ціанистий калій. Летальна доза для людини становить 10-6 г на кілограм ваги. Причому, кожен рік ученими відкриваються нові представники цієї групи, а методи контролю за діоксинами відстають на кілька років. Саме цим пояснюється той парадокс, що гранично допустима концентрація діоксинів визначається практично на тому ж рівні, що й смертельна для людини доза: і в тому, і в іншому випадку мова просто йде про найменшу концентрацію, яку здатні вловити прилади.

Так ось, головна проблема з цими самими токсичними речовинами на планеті полягає в тому, що вони не розкладаються ні в природних умовах, ні в живому організмі, вони тільки накопичуються в них з плином часу. Тобто процес природної утилізації відбувається, але дуже повільно, він займає багато років і за термінами співставний з періодами розпаду деяких радіоактивних речовин. Так, період напіврозпаду діоксину в природних умовах – 10 років, а, наприклад, стронцію-90 – 7-12 років. Накопичуючись в природі, діоксини неминуче потрапляють в організм людини: через рослинну або тваринну їжу (їх дія зберігається на всьому харчовому ланцюжку) або через повітря.

Вплив діоксину на людський організм настільки руйнівний, що його іноді називають «хімічним Снідом»: він пригнічує імунітет, вбиває ендокринну й репродуктивну системи і неминуче призводить до онкологічних захворювань. Вчені вважають, що ситуація зайшла так далеко, що ми всі схильні до так званого «фонового» діоксинового впливу, який вважається відносно нешкідливим. Але грань між «фоновим» впливом і смертельною дозою настільки мала, що жодна людина не може відчувати себе в безпеці. І я зовсім не перебільшую в цьому випадку. Ці токсичні речовини –100-%-ний продукт життєдіяльності людини, але людина так і не придумала, як від них позбуватися. Контролювати викиди зі ССЗ (а саме процес горіння сміття – головний «виробник» діоксинів і фуранів) навчилися, частково очищати викиди – теж. Але не повністю! В рамках старих технологій домогтися 100%-ної чистоти процесу виявилося неможливим, тобто це завдання в принципі нездійсненне. Саме в цьому полягає ключова причина, чому Євросоюз прийняв остаточне рішення позбуватися від сміттєспалювання.

Можна не сумніватися, що за ним підуть і інші країни. Більш того, Європа буде всіляко заохочувати, зокрема фінансовими стимулами, цей рух. Не треба забувати, що в нашому глобальному світі локальних проблем вже майже не залишилося, діоксини сьогодні можна виявити в будь-якій точці світу і в будь-якому середовищі. І палаюче звалище покришок де-небудь у Кувейті може створити загрозу для здоров'я людей у Швеції чи Канаді. Це одна з причин, чому уряди країн Заходу всерйоз замислюються про вирішення екологічних проблем в різних частинах планети.

А що Україна?

Якщо розвинені країни постійно контролюють чистоту повітря, води і продуктів харчування на предмет вмісту діоксинів, то у нас такі дослідження практично не проводяться, принаймні, на державному рівні. І це, як я вже говорив, цілком зрозуміло економічно: одна лабораторна проба на вміст діоксину в золі може коштувати від тисячі доларів, в димі – ще більше. Тобто ми як суспільство абсолютно не захищені з цього боку і тому нам особливо важливо навести порядок у поводженні з ТПВ та виключити саму можливість токсичних викидів в наше середовище проживання.

Велика наша біда полягає у величезній кількості звалищ, і облаштованих, і несанкціонованих, які весь час розростаються і на яких практично нереально проконтролювати ситуацію. Якщо на ССЗ викиди можна хоча б постійно моніторити і посилювати вимоги, змушуючи власників встановлювати все більш досконалі системи очитки, то ситуація зі сміттєвими звалищами, якими переповнена Україна, в принципі не піддається контролю. І ми навіть не в змозі оцінити той збиток, який завдають нашому здоров'ю постійні стихійний пожежі.

Зате наш великий плюс в тому, що в Україні практично немає сміттєспалювальних заводів. Виняток – розташований в Києві завод «Енергія», по суті, єдиний об'єкт такого роду, що постійно працює. Його діяльність, безумовно, потребує об'єктивного екологічному моніторингу за викидами з димовими і зольними скидами з метою не допустити забруднення понад певних фонових стандартів. Однак інших подібних об'єктів в Україні практично немає, а це означає, що ми можемо переступити через сходинку промислової еволюції і відразу стати врівень з найбільш розвиненими країнами, застосувавши більш досконалі й екологічно ефективні технології переробки ТПВ. І нам не потрібно буде, як зараз європейцям, думати про те, що ж робити з величезною кількістю ССЗ. Не кажучи вже про те, що ні в якому разі не варто плодити технології вчорашнього дня і будувати нові ССЗ в Україні. Нам потрібно рухатися європейським шляхом, але не слідувати у фарватері, а бути одними з тих, хто йде попереду.

Як не парадоксально, методом, який гарантує відсутність викидів діоксинів і фуранів теж є технологія термічного впливу ТПВ. Проте в цьому випадку мова йде про більш високий температурний режим у відновному середовищі, при якому токсичні речовини просто не утворюються. Мова йде про термічну переробку відходів методом газифікації з використанням плазмової технології.

Застосуванням цього методу ми розрубаєм цілий гордіїв вузол проблем, пов'язаних з утилізацією ТПВ. І даємо подвійний екологічний захист для українців, оскільки, з одного боку, забезпечуємо абсолютно безпечну переробку сміття, з іншого, – зменшуємо навантаження на полігони та сміттєзвалища, а потім розвантажуємо їх. Останнє – не менш важливе самостійне завдання, оскільки у нас майже всі полігони, навіть облаштовані, не відповідають сучасним проектним нормам.

Є й маса інших вигод, про які я не втомлююся говорити: можливість переробляти таким чином все сміття, навіть змішане (що на певний час знімає гостроту питання про введення дорогого роздільного збору), можливість безболісної переробки навіть небезпечних медичних відходів, отримання в результаті синтез-газу, який може використовуватися для виробництва електроенергії та тепла, отримання чистого шлаку, який може застосовуватися як будівельний матеріал, можливість створити власну нову гілку промисловості, налагодивши виробництво обладнання для таких заводів за ліцензією однієї зі світових компаній. Тобто у багатьох відношеннях ця технологія є справжньою панацеєю в наших умовах.

Але найголвніше, повторюся, правильна термічна утилізація ТПВ – найкращий, найефективніший і найбільш надійний спосіб запобігання отруйним викидам діоксинів і фуранів у довкілля. А, отже, найвірніший спосіб захисту нашого здоров'я. Я дуже хочу, щоб ця проста думка якомога швидше дійшла до суспільної свідомості. Нам всім потрібно об'єднатися навколо таких простих ціннісних ідей. Чим швидше це станеться, тим швидше ми розгребемо завали довгої низки екологічних проблем і забезпечимо здорове середовище проживання для самих себе, для наших дітей, для наших онуків, для всіх наступних поколінь.

Коментарі

1000

Правила коментування
Показати більше коментарів

Погляди ТОП-10

Читайте на НВ style

Останні новини

Погода
Погода в Киеве

влажность:

давление:

ветер:

Усі матеріали розділу Погляди є особистою думкою користувачів сайту, які визначені як автори опублікованих матеріалів. Усі матеріали згаданого розділу публікуються від імені відповідного автора, їх зміст, погляди, думки не означають згоди Редакції сайту з ними або, що Редакція поділяє і підтримує таку думку. Відповідальність за дотримання законодавства в матеріалах розділу Думки несуть автори матеріалів самостійно.