19 вересня 2017, вівторок

Сміттєва проблема як ресурс для економіки

коментувати
Нам не потрібно винаходити велосипед, потрібно лише розумно підійти до вирішення цієї комплексної задачі, з максимальною опорою на кращий світовий досвід

Я вже писав в одній зі своїх колонок для НВ, що сьогодні головна перевага України парадоксальним чином полягає в її тотальному відставанні від цивілізованого світу. Проблему при розумному підході ми можемо перетворити на великі можливості, впроваджуючи кращий досвід різних країн і адаптуючи у себе найсучасніші та ефективні технології, найкращі методи освіти і т.д.

Саме під таким кутом зору треба підходити і до вирішення проблеми зі сміттям. Ми 25 років не могли виробити стратегію поводження з відходами, накопичивши за ці роки понад 250 млн. тонн сміттєвих гір, і це ще без урахування радянського накопичення. Санкціоновані полігони і несанкціоновані звалища весь час розростаються, оскільки у нас немає потужних і безпечних заводів з утилізації ТПВ. Роздільний збір так і не вдалося розпочати з економічних причин (це доступно для багатих країн, і то не завжди), а сортувати сміття руками людини вже після змішування - негуманно через небезпечний і надзвичайно шкідливий вплив на здоров'я. До того ж сортування не вирішує проблеми, оскільки відібрати руками можна лише 5% від всього обсягу, а максимально можлива межа становить 20-30%. Решта 70-95% сміття забруднюють підземні води фільтратами, а навколишнє середовище - шкідливими викидами парникового газу (метану), супертоксичним продуктами горіння від пожеж, пилом, всілякими паразитами.

Тобто ми знаходимося в нульовій точці відліку, але тут для України і відкриваються принципові можливості. Адже ми можемо врахувати помилки інших країн, які вже виробили свій шлях, і взяти на озброєння найкращі і найдоступніші розробки. Більш того, оскільки ми не обтяжені власним еволюційним промисловим досвідом в цій сфері, то ми можемо і повинні побудувати нову галузь, засновану на найсучасніших технологіях. Налагодити власне виробництво обладнання для заводів з утилізації сміття та надати сильний імпульс нашій економіці.

Ми 25 років не могли виробити стратегію поводження з відходами, накопичивши за ці роки понад 250 млн. тонн сміттєвих гір

Україна зараз виробляє 12 млн. тонн ТПВ в рік. Навіть якщо обсяг сортування виросте в рази, нам необхідно буде не менше двадцяти регіональних заводів з утилізації вторинних відходів. З урахуванням такої потреби економічно вигідно придбати ліцензію на використання технології та налагодити власне виробництво обладнання, а не купувати заводи «під ключ» за кордоном. Україна має для створення такої промислової галузі всі необхідні умови, від фундаментальної і прикладної науки до інженерних кадрів і виробничих потужностей. Тут могли б бути задіяні відомі своєю продукцією в усьому світі підприємства енергетичного машинобудування.

За оцінками моєї команди, Україна може в середньостроковій перспективі, тобто протягом п'яти років, локалізувати у себе до 80% виробництва всього необхідного обладнання. В основному, на підприємствах, розташованих в Харківській області. У такому випадку за ціну одного заводу по утилізації сміття, купленого на Заході, ми могли б побудувати кілька аналогічних заводів власного виготовлення. Це тільки один прямий ефект, але ж є ще багато додаткових: робочі місця, податки, продукція, що отримується після утилізації сміття, вирішення екологічних проблем і т.д. До речі, почавши з великих заводів, ми зможемо робити за тією ж технологією середні і малі, розраховані на менші обсяги переробки.

Безумовно, країні важливо визначитися з базовою технологією утилізації, яка може використовуватися в якості основи для нової галузі. І тут ми теж знаходимося в дуже вигідному положенні. Адже нам не потрібно витрачати шалені гроші на вивчення всіх існуючих у світі технологій (їх нараховуються сотні). Ми можемо взяти з відкритих джерел вже готові свіжі дослідження, на які витратилися провідні країни. Досить сказати, що США витратили більше 200 млн. доларів, а Велика Британія - близько 400 млн. фунтів стерлінгів на дослідницьку роботу в цій частині. Так ось, ці експертизи вивели по 5-6 технологій-лідерів, економічно ефективних і екологічно безпечних. І фаворитом стала утилізація сміття через газифікацію. Це метод, при якому побутові, будівельні, промислові і навіть небезпечні - медичні, біологічні - відходи стають сировиною для виробництва синтез-газу з подальшим отриманням з нього електроенергії, моторного палива або інших продуктів. Переконаний, що саме цю технологію нам і необхідно брати на озброєння.

У грудні минулого року Міністерство екології та природних ресурсів винесло на громадське розгляд проект Національної стратегії поводження з відходами, підготовлений за прямої участі європейських експертів. Результатом слухань стане поява у нас стандарту поводження з відходами, відповідного до світового досвіду. Немає сумнівів, що прийняття рішення про конкретну модель поводження з твердими побутовими відходами буде децентралізовано і передано на рівень місцевої влади. Так прийнято в усьому демократичному світі, і це правильно. Але тут є і ризик, який потрібно мати на увазі.

Оскільки у нас відсутня будь-яка традиція поводження з ТПВ, то відсутні і грамотні експерти в цій сфері, тим більше на муніципальному рівні. Тому така свобода вибору потенційно може привести до того, що в двадцяти різних регіонах застосують 20 різних технологій поводження зі сміттям, що економічно недоцільно, неефективно і звужує можливості реіндустріалізациї. Муніципалітети, в силу відсутності компетенції в даному питанні, будуть вибирати серед не найдорожчих рішень і, швидше за все, зупиняться на європейських технологіях 15-ти- та 20-ти річної давності. І тоді в кожній області ми ризикуємо отримати відсталі і при цьому дорогі (оскільки поодинокі) заводи від виробників різних країн. Але ж Україна не настільки багата, щоб в кожному регіоні впроваджувати унікальні технології.

Що зробити, щоб зняти цей ризик? Те ж, що свого часу зробили цивілізовані країни. Нам потрібно розробити і прийняти технічний документ - національний довідник по найкращим доступним технологіям, інтегрований з Національною стратегією поводження з відходами та в якому будуть позначені кілька кращих технологій в сфері утилізації сміття. Україна, до речі, залишається чи не єдиною країною на пострадянському просторі, яка не взяла такого документу. У Росії такий довідник розробили і прийняли за півроку, в Казахстані - за рік. Україна теж може це зробити досить швидко, адже без такого документа ми в жодному разі не зможемо рушити далі до вирішення завдання раціонального поводження з ТПВ.

До середини літа буде затверджена стратегія поводження з відходами. Якщо до осені у нас буде готовий довідник, то Україна вже на початку наступного року зможе перейти до практичного і максимально ефективного вирішення «сміттєвої» проблеми.

До слова, мало хто знає, що Україна має прямий доступ до всіх документів так званого «севільського процесу», європейської програми комплексного контролю і запобігання забрудненню. Комп'ютер, підключений до цього масиву європейського документообігу, знаходиться в оновленій за допомогою Світового банку бібліотеці Харківського національного економічного університету.

Словом, нам не потрібно винаходити велосипед, потрібно лише розумно підійти до вирішення цієї комплексної задачі, з максимальною опорою на кращий світовий досвід і наявні власні можливості.

Коментарі

1000

Правила коментування
Показати більше коментарів
Якщо Ви бажаєте вести свій блог на сайті Новое время, напишіть, будь ласка, листа за адресою: nv-opinion@nv.ua

Погляди ТОП-10

Читайте на НВ style

Останні новини

Погода
Погода в Киеве

влажность:

давление:

ветер:

Усі матеріали розділу Погляди є особистою думкою користувачів сайту, які визначені як автори опублікованих матеріалів. Усі матеріали згаданого розділу публікуються від імені відповідного автора, їх зміст, погляди, думки не означають згоди Редакції сайту з ними або, що Редакція поділяє і підтримує таку думку. Відповідальність за дотримання законодавства в матеріалах розділу Думки несуть автори матеріалів самостійно.