20 вересня 2017, середа

Головна проблема українців

коментувати
Не тільки політики, а й пересічні українці в цілому погано працюють на командний результат. Навіть невеликі відмінності стають нездоланними перешкодами

Не тільки політики, а й пересічні українці в цілому погано працюють на командний результат. Навіть невеликі відмінності стають нездоланними перешкодами

Тотальна недовіра і неповага один до одного вбивають політичний і економічний прогрес в Україні

Минулого тижня я повернувся з навчань НАТО в Естонії. Це були найбільші навчання з інформаційної, або, як її ще називають, цифрової безпеки в історії альянсу. Я був там єдиним українцем. Хочу лише поділитися несподіваним відчуттям, яке виникло під час бесід з учасниками навчань.

У відпрацюванні завдань брали участь представники всіх 28 країн-учасниць НАТО. З багатьма з них ми говорили про те, як вони координують зусилля і як ставляться один до одного. Там були угорці, румуни, болгари, італійці та багато інших. Деякі з них зізнаються, що одні країни в сфері інформаційної безпеки розвинені значно краще за інших, але це не заважає їм злагоджено виконувати спільні завдання.

Коли я розмовляв з мадьяркою та румуном, то зловив себе на думці: а чи розуміють українці, що можливий вступ в НАТО і ЄС - це не нагорода і не кінець якогось шляху, а лише початок складної і великої роботи? Чи можуть українці відкинути свої кліше і україноцентризм і, незважаючи на відмінності, домагатися результату разом з колегами з інших країн? Чи можуть взагалі люди, які ображають один одного через відносно невеликі розбіжності, разом і ефективно працювати з представниками інших націй?

Приблизно півтора роки тому я остаточно охолов до активної участі в суспільному житті. Сталося це після відвідування одного дискусійного політклубу. Там збиралися представники різних громадських організацій зі всієї України, активні у всіх сенсах люди - ті, які хотіли змінити країну, по суті, однодумці. У переповненому залі - там було близько 200 осіб - політик Анатолій Гриценко, журналісти Юрій Макаров, Валерій Калниш, Віталій Портников та я мали висловити свою думку про те, чи можливі радикальні зміни в країні, і якщо так, то як вони повинні відбутися.

Скажу страшну річ: ми в чомусь схожі на росіян

Ми висловилися, потім мікрофон перейшов до зали. У кожного була можливість прокоментувати або висловити свою думку. І тут сталося несподіване. Перша людина взяла до рук мікрофон і почала говорити. Усі навколо почали з неї сміятися, демонстративно крутити пальцем біля скроні і всіляко давали зрозуміти оточуючим, що оратор - в кращому випадку кретин. Після того як мікрофон перейшов до іншої людини, сеанс масового засудження повторився. Сам перший виступаючий почав гримасувати на адресу другого і сигналізувати, що той такий же, як і він, повний ідіот. Це повторилося раз 15. У своїх промовах всі були підкреслено не згодні один з одним, хоча, по суті, лише висловлювали схожі думки на одну і ту ж тему. Підкреслюю, це не були люди з вулиці, це були керівники різних громадських організацій і рухів.

Якби ці громадські активісти сформували фракцію у Верховній Раді, зневажуваній ними самими, вони не змогли б вирішити жодного питання. Бо не поважали один одного, ображали і взагалі зациклювалися б на своїх розбіжностях.

Кілька років тому після парламентських виборів в Швеції для того, щоб створити коаліцію, партії, що виграли, повинні були врегулювати розбіжності з більш ніж 800 питань, включаючи будівництво моста в Данію. За кілька тижнів вони знайшли компроміси з усіх питань і створили парламентську коаліцію.

Чи можливо таке в Україні? Думаю ні. Українські політики патологічно не здатні поставити державні або колективні інтереси вище особистих і тому з великими труднощами жертвують своєю територією заради компромісу. Але проблема в тому, що не тільки політики, а й пересічні українці в цілому погано працюють на командний результат. Навіть невеликі відмінності стають нездоланними перешкодами, не кажучи вже про мовні і культурні.

Тому що не поважають один одного і навіть не чують. Тому що хамлять і ображають. У суспільній свідомості існує презумпція провини і продажності. Для багатьох той, хто відрізняється на 20%, - вже не партнер. Той, хто відрізняється на 30%, - зрадник. Всі сфери заполонили крикуни, готові принижувати один одного заради самопіару і прояву своєї індивідуальності. Рутиною стали взаємні публічні образи між навіть знайомими журналістами, так звані медіасрачі.

Американець Грег Сателл, співдиректор видавничого дому KP Media, з яким я пропрацював разом кілька років, стверджував, що Америка набагато більш комфортне місце для життя, ніж Україна, не тому що там вище зарплати або чесніше політики, а тому що там люди поважають один одного.

"Люди завжди поважають твою працю, чим би ти не займався, - говорив він.- Це просто набагато більш комфортне середовище."

Інший мій знайомий, українець Юрій Сивицький, співзасновник великої IT-компанії, де працює понад 1 тис. програмістів, вважає, що в Україні потрібно викладати мистецтво брейнстормінгу, або публічного обговорення. Люди не вміють слухати, висловлюватися по черзі, приходити до спільного знаменника і приймати план дій для всіх, вважає він. Вперше, коли я почув про це, мені здалося, що це нісенітниця, адже це базовий навик для всіх, хто працює у великій компанії. Тепер мені здається, що Сивицький не так вже й далекий від реальності.

Нещодавно економісти Альберто Алесіна з Гарварду і Паола Гіліан з Anderson School of Management провели масштабне дослідження, маючи на меті знайти фундаментальні причини того, чому одні країни стають успішними, а інші - ні. Вони прийшли до висновку, що причина криється в природі соціальних зв'язків або, іншими словами, відносин між людьми. Країни, де люди довіряють один одному і ставляться з повагою, стають успішними. "В інших же країнах інституційно закріплені правила поведінки, заборони і обмеження стають заступниками довіри і взаємної поваги як певної форми соціального контракту", - йдеться в їх звіті. Перша культура стає запорукою процвітання, друга веде до жорсткого регулювання у всіх сферах, включаючи економіку.

Навіть невеликі відмінності у нас стають нездоланними перешкодами. Тому що не поважаємо один одного і навіть не чуємо

А тепер, дорогі співвітчизники, я скажу страшну річ: ми в чомусь схожі на росіян. Так, ви не помилилися - на тих самих росіян, від яких ми так сильно хочемо відрізнятися. І схожі ми з ними за тими змінами, які відбуваються з нашими цінностями за останні роки.

Ізраїльський вчений Шалом Шварц розробив популярну в науці методику вивчення базових цінностей. За допомогою цієї методики соціологи в рамках Європейського соціального дослідження вимірювали, як змінювалися цінності в Україні, Росії та інших європейських країнах в останні роки. Висновок здивував багатьох навіть в Росії: з динаміки по п'ятьом країнам (Україна, Росія, Польща, Німеччина, Іспанія) Україна змінюється швидше за всіх, причому зовсім не в бік зближення з Польщею і тим більше Німеччиною, а в ту ж сторону, що і Росія. В обох країнах населення стає менш соціально орієнтованим і більш індивідуалістичним, на відміну від Німеччини та Іспанії, наприклад. Звичайно, висновки дещо складніше, і існують регіональні відмінності, але в цілому в Україні і Росії в останні роки суспільство "інтенсивно втрачає солідарність, доброзичливість, цінності турботи один про одного, тобто інтенсивно котиться до війни всіх проти всіх", говорилося в пояснювальній статті до цього дослідження.

Тому, дорогі співвітчизники, якщо хочете, щоб наша країна була багатою і успішною, будьте ввічливі та толерантні один до одного. Давайте зосередимося на результаті, а не на розбіжностях.

Або, як казав один відомий харків'янин, посміхайтеся, інакше вам грошей ніхто не дасть.

Все ж таки в Європу йдемо. А там доведеться працювати з великою кількістю інших, ніж ми, людей.

Коментарі

1000

Правила коментування
Показати більше коментарів
Якщо Ви бажаєте вести свій блог на сайті Новое время, напишіть, будь ласка, листа за адресою: nv-opinion@nv.ua

Погляди ТОП-10

Читайте на НВ style

Останні новини

Погода
Погода в Киеве

влажность:

давление:

ветер:

Усі матеріали розділу Погляди є особистою думкою користувачів сайту, які визначені як автори опублікованих матеріалів. Усі матеріали згаданого розділу публікуються від імені відповідного автора, їх зміст, погляди, думки не означають згоди Редакції сайту з ними або, що Редакція поділяє і підтримує таку думку. Відповідальність за дотримання законодавства в матеріалах розділу Думки несуть автори матеріалів самостійно.