8 грудня 2016, четвер

Український політичний театр. Чому Кабмін залишився

коментувати
Політико-правове життя вирує, а реальне життя громадян держави прямує невідомо куди

Чергова вистава на сцені Печерських пагорбів Великого театру України під назвою “Політичний абсурд реформування країни” завершилась.

Автори вистави, головний режисер, герої і масовка можуть бути задоволені: 46-мільйонний глядач залишився з широко розкритими очима і ротом, не маючи уявлення, що йому робити: плескати в долоні, мовчати чи брати все-таки вила?

Спонсори вистави підраховують отримані від продажу квитків доходи і рахують, чи покривають вони видатки.

Місцеві театральні оглядачі та маститі закордонні театральні критики проведуть не одну безсонну ніч, щоб написати відгуки і рецензії на гру акторів і спрогнозувати якою буде наступна вистава у виконанні цієї театральної трупи.

По завершенні вистави не вистачало лише одного традиційного елементу - розкішних букетів червоно-чорних троянд біля ніг виконавців на авансцені театру. Але ж на дворі лютий місяць, квіти ще не встигли розпуститись. Думаю, що актори цього разу вибачать глядачів.

У котлі соціальних мереж киплять страсті небайдужої частини суспільства у зв’язку із подіями в парламенті. Проте ця частина не сягає навіть одного відсотку дорослого населення країни.

Великі маски «великої політики» грають у політичні шахи. Народ ставить запитання основним  гравцям і самому собі, намагаючись самотужки знайти відповіді і спрогнозувати  подальші ходи. Така собі цікава гра на сцені «політичного театру», де перемішались актори і глядачі.

Війна сплутала карти і змусила шукати креативні шляхи досягнення поставленої мети

Спробуємо знайти витоки цієї гри для того, щоб, можливо, в подальшому віднайти й адекватні відповіді на запитання.

Тренери політичних команд, що прийшли (повернулись) до владних кабінетів – досвідчені, хитромудрі та підступні. Їх план на цю шахову гру, скоріше за все, був і є таким: по-перше, використавши  революційний запал небайдужої частини суспільства, що вийшла на два Майдани, та очікування тих, хто співчував «майданівцям», взяти (повернути) собі владу над економікою і фінансами країни для свого подальшого збагачення.

Війна сплутала карти і змусила шукати креативні шляхи досягнення поставленої мети.

По-друге, завзятих та авторитетних у суспільній думці активістів вирішили долучити до легальної публічної політики. Для чого журналістів-викривачів, молодих успішних бізнесменів включили до виборчих списків, посадили у владні кабінети і таким чином  під виглядом оновлення своїх команд і надання молодим і недосвідченим політикам начебто можливості брати участь в управлінні державними справами  зробили їх «співучасниками і співвиконавцями» власних планів, задовольнивши їх політичні амбіції і громадянську активність. З часом ці молоді схаменулись, але було вже запізно – вони опинились в одному човні  з тими, хто їх заманив до себе.

По-третє, вирішили не згортати свободу слова, а навпаки  - надавати це слово усім (чи майже усім), хто цього бажає через ЗМІ, ТБ, радіо, соціальні мережі. Громадські об’єднання, групи інтелектуалів почали створюватись, як гриби після рясного дощу. Всі пишуть листи, звернення, пропозиції, петиції. Пар невдоволення випускається з котла і його кришку не зірве. Західні партнери і донори будуть цим задоволені і нададуть кредити, якими влада «мудро» скористається.

По-четверте, вирішили  поміняти фасади політики. Зміна окремих елементів: антикорупційні державні органи, нова патрульна поліція, люстрація і очищення усіх гілок влади, декомунізація,  державна символіка скрізь і всюди, перефарбування всього і вся у два основні кольори, зміни до Конституції – все це створило візуальну і вербальну картинки начебто розгорнутих радикальних, реформаторських змін в країні.

По-п`яте, вирішили не визнавати наявність умов воєнного стану і не оголошувати такий стан в країні, розуміючи, що Захід не буде надавати кредитів і технічної допомоги. Розподіляти буде нічого, доведеться використовувати власні ресурси і статки, звітувати перед народом за реальні справи і постійно наражатись на невдоволення народних мас. Краще продовжувати неоголошену війну. У війні загинули і ще загинуть найкращі представники народу, мільйони змушені перейматись власним виживанням, і їм буде не до «великої політики».

В цих передумовах і умовах політико-правових реалій продовжується гра в політичні шахи: формування/перформатування парламентської коаліції, яка загрожує своїм розпадом; довірою/недовірою уряду; розслідуванням /саботажем розслідування «злочинів» попередньої і теперішньої  влади; змінами генеральних прокурорів і міністрів оборони; ухваленням з одночасною відміною нових антикорупційних законів; змінами/ не змінами Конституції; курс гривні падає і падає; ціни ростуть і ростуть.

Політико-правове життя вирує, а реальне  життя громадян держави невідомо куди прямує. Відповідаючи на запити  суспільства, тренери вирішили зіграти «відкриту позицію» у цій політичні  шаховій партії. Виявилось, що «позичати голоси» доводиться продовжувати і, мабуть,  процентна ставка під ці голоси зростатиме. Чим закінчилась ця політична вистава, всі бачили.

Гра закінчилась, квіти акторам не вручали, розраховуватись по відсоткам за «позичку» будуть наступні покоління народу України. Що далі? Час покаже.

Коментарі

1000

Правила коментування
Показати більше коментарів
Якщо Ви бажаєте вести свій блог на сайті Новое время, напишіть, будь ласка, листа за адресою: nv-opinion@nv.ua

Погляди ТОП-10

Читайте на НВ style

Останні новини

Погода
Погода в Киеве

влажность:

давление:

ветер:

Усі матеріали розділу Погляди є особистою думкою користувачів сайту, які визначені як автори опублікованих матеріалів. Усі матеріали згаданого розділу публікуються від імені відповідного автора, їх зміст, погляди, думки не означають згоди Редакції сайту з ними або, що Редакція поділяє і підтримує таку думку. Відповідальність за дотримання законодавства в матеріалах розділу Думки несуть автори матеріалів самостійно.