4 грудня 2016, неділя

Як по-справжньому змінити українські суди

коментувати
Ідея самоочищення та очищення ззовні суддівського корпусу терпить фіаско. Всі бажають змін, не змінюючи нічого

Відверто кажучи, вже набридло читати все нові й нові новели щодо реформування судової влади в Україні.

Здається, автори законопроектів як змін до Конституції в частині правосуддя, так і законів щодо очищення влади, підвищення довіри до судової влади і статусу суддів і судоустрою переймаються лише одним – кому залишити контроль над судами і суддями: президенту, парламенту, органам суддівського самоврядування, ВККС, ВРЮ чи громадськості.

Ідея самоочищення та очищення ззовні суддівського корпусу терпить фіаско. Всі бажають змін, не змінюючи нічого. Європейський Союз тисне як може, включно з тимчасовим блокуванням надання Україні фінансової допомоги, але дієвого, ефективного  результату немає.

Проектанти шукають варіанти, які могли би влаштовувати якщо не всі зацікавлені сторони, то хоча би більшість з них. Це означає, що потрібен так компроміс, а, точніше – паліатив з різних концептуальних підходів і принципів щодо побудови цієї надважливої і самостійної гілки державної влади. При цьому всі автори приховують свої реальні задуми за гаслами «незалежності», «самостійності», «справедливості»,  «доброчесності» суддів і в цілому суду.

Не вважаю за потрібне в черговий раз втомлювати читача власним аналізом пропонованих змін. Цей аналіз нічого, по суті, не додасть до того, що вже було висловлено багатьма експертами, самими суддями, політтехнологами  і можновладцями.

Спробую запропонувати свій варіант, який, можливо, спонукає до переосмислення самої реформи судової влади в Україні. Але для цього всім нам, суспільству, треба спочатку відповісти на  декілька базових запитань:

Формальне знання законів не може забезпечити належного правосуддя

Якою є мета судової реформи?

Відповідь, з одного боку, всім начебто зрозуміла – створити незалежну гілку державної влади, яка має діяти лише у відповідності до основних  складових  конституційного принципу верховенства права та в ім’я справедливого розсуду будь-яких спірних правових відносин в державі і суспільстві.

Але це лише половина відповіді. Друга половина криється  у щирості самої цієї відповіді. Зрозуміло, що будь-яка незалежність є відносною. Значить, треба визначити суб’єктів «залежності»,  її ознаки  і ризики  існування, а також створити механізми, що мають зводити таку «залежність» до не критичного стану, який не буде перешкоджати функціонуванню  відносно справедливого   правосуддя.

Від  кого і від чого залежить судова влада в державі?

По-перше, судова влада залежить від її організаційної структури, тобто кількості рівнів влади: першої  - базової, другої – апеляційної, третьої - касаційної, четвертою – вищої. При цьому третя і четверта організаційно можуть бути поєднані в одній судовій структурі, а можуть бути і розведені по різних судах.

Концепція організаційної структури судової влади повинна базуватись на визнанні того, що перша ланка (районні, міжрайонні, окружні) судів має бути основною у розв’язанні судових спорів, тобто саме в цих судах не менше 70-80-90 % справ мають отримувати остаточне правосудне рішення.

Посилання чинних суддів на те, що в апеляційну і касаційну інстанцію надходить на перегляд відносно незначна кількість судових рішень, на мій погляд, не є вагомим аргументом щодо належної якості правосуддя в державі. Адже поки що ніхто не досліджував, якою кількістю судових рішень першої і другої інстанцій сторони не задоволені, і чому далеко не всі незадоволені не звертаються до наступних рівнів судової влади за розсудом? За моїм аналізом, переважна більшість незадоволених сторін не звертаються до апеляційної та касаційної інстанцій тому, що, з одного боку, не довіряють їм, а з  іншого - це занадто дорога  процедура.

Однією з вагомих причин того, що суд першої інстанції не сприймається в нас, як суд основний, є те, що, з одного боку, судді таких судів, як правило,  психологічно готові припускатись помилок у своїх рішеннях, сподіваючись, що вищі суди їх виправлять. Одночасно така «філософія» призводить до непомірно роздутих штатів апеляційних і касаційних судів при тому, що суддів першої інстанції часто-густо не вистачає.

По-друге, ефективність судової влади залежить від критеріїв і процедур формування суддівського корпусу. Увага лише до юридичної підготовки кандидатів на посаду судді не охоплює весь спектр рівня їх професіоналізму. Формальне знання законів не може забезпечити належного правосуддя. До цих знань повинні додаватись: уміння самостійно тлумачити норми права, достатній професійний і життєвий досвід, належні психологічні та морально-етичні якості.

Призначенню на посаду судді вперше має передувати прозорий публічний конкурс, наявність рекомендацій, обов’язкове психологічне тестування. Бажаний варіант, щоб на посаду судді вперше призначались адвокати, які мають значний  досвід участі у судових процесах.

Переведення на посаду судді до апеляційної чи касаційної інстанції (чи Верховного Суду) має відбуватись лише на  прозорих публічних конкурсних засадах також. Вирішальним в цій процедурі має бути досягнутий кандидатом рівень професіоналізму, включено з кількістю і підставами перегляду ухвалених кандидатом судових рішень під час його перебування на попередніх суддівських посадах, а також за рекомендаціями колег та адвокатської спільноти.

По-третє, соціальне забезпечення суддів і матеріально-фінансове забезпечення діяльності судової  гілки влади. Мені доводилось неодноразово писати і виступати з цього питання на зібраннях правничих  і громадських зібраннях, але, на жаль, ніколи не відчував дійсної зацікавленості громадськості в його обговоренні і тим більше – вжитті необхідних заходів.

Судді  повинні мати сталий соціальний захист та пристойну заробітну плату з незначною різницею для суддів різних рівнів судової влади. Суди повинні бути забезпечені належними  і пристойними умовами праці  та офісними помічниками (щонайменше 2 особи на кожного суддю).

Бюджет судової влади повинен бути пропорційним  бюджету двох  інших гілок влади (законодавчої і виконавчої),  без будь-якої дискримінації.

Голови судів різних рівнів не повинні мати адміністративно-розпорядчих функцій. Функція голови суду, на мій погляд,  – це забезпечення належного методичного рівня діяльності суду, підвищення рівня  професійної підготовки суддів. представництво суду у зовнішніх зносинах. Адміністративно-розпорядчі функції має виконувати керівник апарату суду (так працюють суди в більшості держав Європи і Америки)

Всі протокольні заходи, які відбуваються в державі і в яких беруть участь представники законодавчої  та виконавчої влади, повинні проходити з обов’язковою  участю  представників судової  влади. Це, певною мірою, протокольна формальність, але така, що підвищує рівень довіри до статусу рівності усіх гілок влади.

Мої пропозиції щодо реформування судової гілки влади зводяться до таких послідовних кроків:

1. До Конституції  є сенс внести зміни лише щодо віку кандидата, який призначається на посаду судді вперше – не менше 30 років і наявності в нього стажу юридичної  (адвокатської) практики - не менше 7 років.

2. В законі «Про статус  суддів та судоустрій» визначити 3-4 ланкову систему судової гілки влади. Суди повинні створюватись та реорганізовуватись лише на законодавчому рівні. Закріпити  стабільний пакет соціального захисту судді.  Визначити вичерпний перелік критеріїв  конкурсного відбору кандидатів на посаду судді, включно з проведенням психологічної експертизи. Призначення на посаду та звільнення з посади має відбуватись указом президента, який повинен носити суто протокольний характер за поданням ВККС. Звільнення з посади судді за проявлений непрофесіоналізм та за інших, передбачених законом підстав, повинно здійснюватись указом на підставі рішення ВРЮ, яка розглядає  подання ВККС з цього питання та ухвалює відповідне рішення.

3. Провести  відповідно до спеціального закону поетапну переатестацію суддів, починаючи з суддів, що є членами ВККС, ВРЮ і ВСУ. За необхідності на підставі переатестації переформувати склад ВККС і ВРЮ в частині представництва в цих органах суддівського корпусу.  Після цього перейти до переатестації  суддів апеляційних судів. Переатестацію довірити атестаційним комісіям, створеним на конкурсних засадах з представників найбільш авторитетних представників громадськості, адвокатів та суддів у відставці. Переатестація чинних суддів повинна стосуватись лише аналізу їх професійної діяльності (суддівського досьє), психологічної та морально-етичної придатності до виконання функцій судді, а також перевірки  походження тих сімейних доходів і видатків, які не відповідають рівню офіційних заробітних всіх членів сім’ї.

4. Одночасно з переатестацією суддів створювати дієвий резерв кандидатів на посаду судді, яким має опікуватись ВККС разом з представниками громадськості, правничої  - зокрема.

5. Створити дієвий Кодекс суддівської доброчесності. Його виконання повинно бути покладено на органи суддівського самоврядування.

Коментарі

1000

Правила коментування
Показати більше коментарів
Якщо Ви бажаєте вести свій блог на сайті Новое время, напишіть, будь ласка, листа за адресою: nv-opinion@nv.ua

Погляди ТОП-10

Читайте на НВ style

Останні новини

Погода
Погода в Киеве

влажность:

давление:

ветер:

Усі матеріали розділу Погляди є особистою думкою користувачів сайту, які визначені як автори опублікованих матеріалів. Усі матеріали згаданого розділу публікуються від імені відповідного автора, їх зміст, погляди, думки не означають згоди Редакції сайту з ними або, що Редакція поділяє і підтримує таку думку. Відповідальність за дотримання законодавства в матеріалах розділу Думки несуть автори матеріалів самостійно.