11 грудня 2016, неділя

Як подолати мову ворожнечі. Про війну та Донбас

коментувати
Здається, що терміни − це дрібниця, але я була свідком того, що людей це дуже зачіпає

Тема того, що відбувається в Донбасі, здається, всім уже набридла – і взагалі набридла війна, набридло говорити про неї. Але, тим не менше, люди все одно живуть в цій ситуації – ті, хто живе на лінії зіткнення, ті, хто живе на окупованій території, ті, хто живе поряд з лінією розмежування або був змушений виїхати. Дуже велика частина українського населення з війною так чи інакше пов’язана і, як би нам не хотілося не відчувати болю, це продовжує відбуватися, і ми намагаємося це висвітлювати.

Висвітлювати – це не лише говорити, скільки разів обстріляли позицію і скільки загинуло українських військових, скільки військових було поранено і скільки разів порушили перемир’я. Коли я говорю про конфлікт на сході, то я говорю про те, наприклад, що збільшилась кількість насильства у сім’ях, де є переселенці. І це пов’язано, як говорять працівники ООН, з тим, що частині довелося виїхати, ці люди не знайшли роботи, через це в сім’ї не вистачає грошей, почалися психологічні проблеми, в результаті яких чоловік вдарив жінку або, навпаки, жінка вдарила чоловіка. Конфлікт – це не лише безпосередні втрати, але і психологічні розлади, яких дуже багато, але про них майже не говорять.

Нас більше цікавить тема цивільного населення, їхні проблеми, і ми знаємо, що ця тема зовсім не популярна, якщо судити по кількості переглядів. Але, тим не менше, колись ми записали в своїй стратегій, що права людини і соціальні теми для нас важливі, і ми будемо про них говорити, незважаючи на те, що вони збирають мало лайків. Зрозуміло, що, наприклад, вирізка з мого матеріалу про Маріуполь після обстрілу у січні, де чоловік крикнув в камеру: «Путін, ти труп!», отримав більше мільйона переглядів. Всім сподобалася фраза.

А коли ми робимо десятихвилинний матеріал про те, як живуть в’язні на лінії зіткнення або у ЛНР/ДНР, то, звичайно, розуміємо, що ця тема мало кому цікава. Тим не менше, ми намагаємося говорити і про це, оскільки вважаємо, що українська держава відповідає за цих людей.

Ми свідомо обираємо непопулярні теми  і намагаємось їх запакувати в якусь красиву обгортку: назву і відео, подати гарно, розрекламувати через соцмережі (80% нашої аудиторії приходить саме через Facebook і Twitter), щоб донести до нашої аудиторії важливу інформацію.

Іноді я дивлюся, як працюють інші медіа: відомі фрази, наприклад, П’ятого каналу про «російсько-терористичні війська». Ми намагаємося, щоб у нас на Громадському такого не було. Ми виробили для себе власний словник того, як треба говорити про конфлікт на Сході України.

Кожна людина має право на слово «загинула», а не «ліквідована»

Ми не використовуємо слово «АТО», наприклад, тільки якщо це стосується цитат. Якщо цитуємо Порошенка, Муженка чи, наприклад, Полторака, що це словосполучення вживають. Можемо сказати «так звана АТО», з певною іронією. Ми називаємо це «збройний конфлікт на сході України» і ніяк інакше. Це прийшло до нас само собою. Частина наших людей працює на окупованій території – ми не називаємо їх, оскільки це створить для них небезпеку. Вони не акредитовані від Громадського телебачення, (хоча ми кілька разів намагалися, у нас не вийшло). Акредитуються через західні медіа, фіксерами чи перекладачами, і працюють для Громадського. Вони передають дуже хороші матеріали, і ми пишаємося тим,  що маємо інформацію з обох сторін. Це також українські громадяни – як у Донбасі, так і в Криму, і ми намагаємося передати, як вони живуть і чим вони живуть. Навіть якщо вони думають щось погане про нашу владу чи Україну в цілому, ми це теж передаємо. Нам це може не подобатися, як людям, але як журналісти ми мусимо передавати і такі речі. Повертаючись до слова АТО: ми побачили, що це слово не сприймають ані на тій стороні, ані військові – усі від цього плюються.

Назва регіону у нас - «зона збройного конфлікту» або «зона збройного протистояння». Ми уникаємо терміну «криза на Сході», бо це евфемізм. Іноді ми використовуємо термін «війна», але намагаємося не зловживати цим. Нам говорили юристи з міжнародного права, що по всіх міжнародних статутах це війною назвати не можна, вона навіть ніде не оголошена. Дуже часто цитуємо військових або цивільних мешканців, які кажуть, що це війна.

Здається, що терміни − це дрібниця, але я була свідком того, що людей це дуже зачіпає. Одне неправильне слово – і в тебе починаються проблеми з військовими або з цивільними. Важливо не вступати в суперечки і розуміти, що люди опинилися у дуже важкій ситуації. На це треба зважати.

Є спокуса ділити усіх на «ми – вони». Ми цього намагаємося уникати. Кажемо «українські» замість «наші»: українські блокпости, втрати серед Збройних сил. Уникаємо словосполучень «наші герої», «наші захисники». Так само не використовуємо слова «зачистка», тому що  не можна «зачистити» людей, хто б вони не були. Навіть, якщо це бойовики ДНР, їх теж не можна зачистити.  Це звучить жахливо. Так робить російська пропаганда, і не хочеться, щоб ми були схожі на неї. Так само ми уникаємо слів «кримінальні», «бандити», «терористи».

У нас була суперечка з Громадським. Приазов’я, де після обстрілу Сартани поставили заголовок «Терористи обстріляли Сартану». Вони довго не хотіли прибирати заголовок і сперечалися зі мною, тиснучи на те, що міська рада визнала ДНР та ЛНР терористичними організаціями, отже, формулювання правильне.

Але влада може помилятися: Віктор Янукович теж проводив «антитерористичну операцію»  18 лютого 2014 «проти терористів на Майдані Незалежності», але це не означає, що журналісти мали назвати так усіх людей, що стояли на Майдані. Думаю, кожен з нас розуміє, що не йдеться про тероризм ЛНР і ДНР, йдеться про людей, які хочуть відділитися. Це вже інші речі: допомагає їм Росія чи ні. Але це не тероризм. Тероризм - це те, що відбулося в Парижі.

Також важливо – «убиті», «загиблі». Ми не говоримо «зачищено», «ліквідовано стільки-то бойовиків». Все-таки це люди в першу чергу.  Коли людина перестає жити, це вже просто людина. Здається, що терміни − це дрібниця, але я була свідком того, що людей це дуже зачіпає». У Франції теж зараз «ліквідовують терористів», але ми намагаємося цього слова не вживати, оскільки воно має жахливо негативний характер.

Так само ми намагаємося не говорити про «супутні втрати» серед мирного населення. Це загиблі люди, і їх варто порахувати, а не говорити про них, як про розмиту масу. Мова йде про людей, і про це не можна забувати.

Ми не використовуємо слова «губернатор» чи «самопроголошений губернатор», оскільки в Україні немає посади губернатора – лише голови обласних адміністрацій.

Коли мова йде про Крим, ми уникаємо таких формулювань, як «окупований півострів» і досить часто використовуємо офіційне «Автономна республіка Крим», аби черговий раз нагадати, що він все ж-таки входить до складу України.

Ми також намагаємось не вживати фраз на кшталт «територія, що контролюється Україною», оскільки таким чином ми підводимо читача/глядача до думки, що якась із згаданих територій може не бути українською. Що означає «територія, яка не контролюється Україною»? Ця територія не є українською, чи що? Саме тому ми уточнюємо дане формулювання, кажучи, що «територія не контролюється українською армією».

В цілому при висвітленні бойових дій на сході країни ми намагаємось, звичайно ж, перевіряти всі факти, хоча це робити досить важко. Уявімо, що відбулися якісь обстріли, в прес-службі ДНР сказали, що українська армія обстріляла їх позиції, в результаті чого загинуло четверо їхніх бійців, а потім з’являється інформація від Генштабу ЗСУ, де кажуть, що, насправді, ДНР обстріляло позиції українських військових і четверо з українців при цьому загинули. Журналіст висвітлює обидва повідомлення і він нібито чесно виконав свою роботу, представив дві точки зору. Однак виникає питання, чи можна довіряти хоч одному з цих повідомлень? Чи зрозумів читач/глядач/слухач, що насправді відбулось?

На жаль, доволі часто мені доводилось зіштовхуватись з ситуаціями, коли український Генштаб відверто брехав. Наприклад, в кінці минулого року з’явилась інформація про те, що диверсійно-розвідувальна група напала на лікарню міста Щастя. Публікувались свідчення про те, що була розбомблена машина лікарів, а самі вони поранені. Бійці батальйону Айдар, тим часом, нібито намагались захистити лікарню, і четверо з них при цьому було поранено та ще двох вбито. Коли ми приїхали на місце подій, виявилось, що насправді одні айдарівці пішли «віджимати» у інших трофейний БТР, хтось при цьому кинув гранату, від чого загинув командир роти і його помічник, ще троє були поранені. А офіційно інцидент подали, як напад ворожої ДРГ.

Ми збирались публікувати цей матеріал, однак до нас звернулись родичі одного із загиблих, попросивши цього не робити, аби його матір одного з них далі вважала, що син загинув героїчно. Це досить важке етичне питання: з однієї сторони, мова йшла про брехню Генштабу, яку не можна приховувати, з іншої – ми думали про родичів загиблих. Врешті решт, було прийнято рішення не публікувати сюжет.

Особисто я при висвітленні подій із жертвами завжди думаю про те, що люди не повинні дізнаватись про загибель близької людини зі ЗМІ. Наприклад, мені довелось бути поряд з жінкою, чоловік і син якої брали участь в гасінні пожежі нафтових цистерн у Василькові під Києвом. На той момент ми знаходились в лікарні, в якій лежав з опіками її чоловік. Де її син, вона не знала. В цей момент Арсен Аваков у своєму Facebook опублікував пост з інформацією про те, що син загинув. Чесно кажучи, нікому не раджу опинитись поряд з людиною, якій повідомили про смерть сина не психологи чи близькі люди, а голова МВД. Можливо, йому подобається бути першим і подобається, щоб на нього посилались, однак з етичної точки зору це неправильно.

Повертаючись до попереднього питання, скажу наступне: якщо вам одна сторона каже, що надворі світить сонце, а інша – що йде дощ, потрібно вийти на вулицю і самому пересвідчитись. Ми на Громадському завжди намагались притримуватись цієї позиції. За необхідності потрібно їхати на Схід і самим пересвідчитись, що відбувається. Коли я, наприклад, читаю інформацію, що було обстріляно Донецьк, і не можу при цьому потрапити туди особисто, то телефоную нашому журналісту - якщо він там, звісно, є - або місцевим жителям.

Коли з’являється інформація про те, що українські військові обстріляли Донецьк чи мирних жителів, українські журналісти намагаються перевірити цей факт. Коли ж з’являється інформація про те, що ДНР чи ЛНР обстріляли українські позиції, то це сприймається як доконаний факт. І мені, насправді, незрозуміло, чому так відбувається. Чомусь коли відбувались масштабні бойові дії і Генштаб давав занижені дані про кількість загиблих українських військовослужбовців, то журналісти це розкопували правду і виявляли брехню. Сьогодні ж дані Генштабу чомусь ніхто не перевіряє і всі їх повідомлення сприймаються як істина в останній інстанції. Те ж саме стосується групи «Інформаційний спротив» Дмитра Тимчука, на якого так часто посилаються ЗМІ. Хто збирає, підтверджує цю інформацію, хто ці експерти і чому їх повідомлення сприймаються як істина в останній інстанції?

Українські медіа висвітлюють повідомлення про те, скільки разів було обстріляно українські позиції і скільки при цьому загибло українських військових, однак ніде не побачиш інформації про те, скільки разів обстрілювався Донецьк. Продовжуючи працювати таким чином, ми ніколи не повернемо східні регіони - навіть якщо розумом цього хочемо. Їх немає в нашому інформаційному контексті – ні Криму, ні окупованих територій Донбасу. Ми не цікавимось, чи обстріляли українських громадян в Донецьку, Луганську чи Шахтарську. Запитай журналіста, що відбувається, до прикладу, в Красному Лучі чи в Шахтарську, і побачиш лише здивовані погляди. Who knows і яке кому діло.

У нас є щотижнева передача «Міста за межею» на Громадське.СХІД, де ми намагаємось доносити інформацію, скільки людей виїхало з того чи іншого містечка, що там працює, а що ні, яка там наразі влада, чи працюють лікарні і т. д. - просто заради того, аби була інформація про те, як живуть живуть люди на цих територіях і що їм потрібно.

Нещодавно на зустрічі з президентом off records ми запитали, чому він ветував законопроект про постійну реєстрацію переселенців, завдяки якому вони могли б спокійно жити, зареєструвавшись лише один раз. Сьогодні ж їм потрібно постійно перереєстровуватись, переїжджаючи з одного міста в інше, а також кожні півроку відмічатись у відповідних органах. В цілому Порошенко не пам’ятав, що він ветував цей законопроект. З розмови стало зрозуміло, що він вважає, ніби переселенців в Україні менше, ніж 1,5 млн – що вони приїхали, зареєстрували і поїхали назад в Донецьк. Насправді ж їх, якщо я не помиляюсь, в три рази більше, і він цього навіть не хотів чути.

Так, люди справді повертаються в Донбас. Але чому? Тому що вони не можуть знайти собі роботу, їм дорого платити за житло і т. д. Виникає питання, чому ж ми не намагаємось дати їм хоча б месседж, що ми «разом з вами». А українські медіа ніяк не намагаються перевести дискусію про переселенців та жителів Донбасу в якесь спокійне русло, аби позбавлятись від згубних стереотипів про цих людей.

Новое время публікує повну версію лекції "Як подолати мову ворожнечі. Що важливо показати і не показати на війні" Анастасії Станко у Школі журналістики Україньского католицького університету 5 грудня 2015 року

ПІДПИШІТЬСЯ НА РОЗСИЛКУ ПОГЛЯДIВ   Анастасія Станко   ТА ЧИТАЙТЕ ТЕКСТИ ОБРАНИХ АВТОРІВ КОЖНОГО ВЕЧОРА О 21:00
     
Якщо ви знайшли помилку в тексті, виділіть її курсором та натисніть Ctrl+Enter

Коментарі

1000

Правила коментування
Показати більше коментарів
Якщо Ви бажаєте вести свій блог на сайті Новое время, напишіть, будь ласка, листа за адресою: nv-opinion@nv.ua

Погляди ТОП-10

Читайте на НВ style

Останні новини

Погода
Погода в Киеве

влажность:

давление:

ветер:

Усі матеріали розділу Погляди є особистою думкою користувачів сайту, які визначені як автори опублікованих матеріалів. Усі матеріали згаданого розділу публікуються від імені відповідного автора, їх зміст, погляди, думки не означають згоди Редакції сайту з ними або, що Редакція поділяє і підтримує таку думку. Відповідальність за дотримання законодавства в матеріалах розділу Думки несуть автори матеріалів самостійно.