21 вересня 2017, четвер

Чи можна обійтися без вугілля з ОРДЛО та РФ?

коментувати
За два роки можна переобладнати українські шахти та реконструювати шляхи постачання вугілля з міжнародних ринків

Те, що в Україні, на контрольованих нами шахтах не видобувається жодного кілограма антрациту, а видобувається більше, ніж споживає теплова енергетика, вугілля газової групи, - загальновідомо. ЗМІ не раз аналізували вислів міністра енергетики і вугільної промисловості України про заборону імпорту вугілля з РФ (очевидно, мається на увазі – в період російської окупації). Однак, за результатами першого кварталу 2017 року констатовано факт, що РФ є чи не найбільшим постачальником вугілля на українські теплові станції. І це в період агресії. Можна проінтерпретувати і так: «маємо вигідний імпорт вугілля з Росії за рахунок вбивств Росією наших громадян». Тож виникає банальне запитання: чи можна відмовитися від поставок вугілля з ОРДЛО і з РФ, пов’язаних з вбивствами наших громадян, і таким чином не демонструвати свою «унікальність», торгуючи з агресором?

Статистика свідчить про те, що українська теплоенергетика споживала в останні роки, окрім вугілля газової групи, приблизно 9,5 млн тонн вугілля антрацитної групи. Так ще з радянського часу обладнані деякі українські ТЕС і ТЕЦ – на спалювання вугілля тільки антрацитної групи. Решту станцій спроектовані і обладнані так, аби не споживати антрациту, а – тільки вугілля газової групи, яке вдосталь видобувається зараз на підконтрольних шахтах, в тому числі - на Донбасі, у Дніпропетровському та у Львівсько-Волинському вугільних басейнах. Тут, для прикладу, варто зауважити, що в багатьох країнах така ситуація є звичною. Але там теплостанції обладнані і на те, і на те вугілля – на вибір. Там, як правило, не видобувається антрацит, а його тільки імпортують. Причому на ціну такого імпорту впливає  (звичайно – в сторону зменшення) готовність ТЕС і ТЕЦ спалювати те вугілля, яке є – або імпортне антрацитне, або своє газове. Безумовно, антрацитне вугілля для ТЕС і ТЕЦ краще, зокрема, - з екологічної точки зору. У випадку ж газового вугілля – використовуються, зокрема, додаткові фільтри, що підвищує собівартість електроенергії і тепла. Однак, часто екологічна тема не є визначальною з точки зору національної безпеки. У багатьох таких країнах теплова електроенергетика є основною складовою електроенергетики держави, оскільки частка атомної електроенергетики там менша, ніж в Україні, або й взагалі відсутня, як, наприклад, у Польщі.

Доставити весь обсяг антрацитного вугілля з міжнародних ринків через українські морські порти неможливо

Словом, в УРСР усі теплові станції були спроектовані і, відповідно, споруджені, при найменших фінансових затратах, так аби спалювати лише те вугілля, яке оптимально транспортувати лише з радянських шахт. Не передбачалося, що може бути потрібен імпорт вугілля на територію СРСР (в тому числі - УРСР) з Південної Африки, Австралії, В’єтнаму, США чи інших міжнародних ринків. Тому шляхи доставки вугілля на українські ТЕС і ТЕЦ були організовані так, щоби доставляти на них вугілля лише із радянських шахт, під які планувалися конкретні станції – тобто, не передбачалися поставки морським шляхом, не було дубля під’їзних шляхів тощо. Тепер, в результаті російської агресії, «антрацитні» шахти здебільшого є або в ОРДЛО, або в РФ. А вся інфраструктура довкола теплових станцій в Україні не змінювалася з радянського часу, оскільки це б вимагало певних затрат і ніколи не входило у пріоритети. Саме тому тепер через наші морські порти можна поставляти на рік приблизно половину потрібного вугілля антрацитної групи – тобто майже 5 млн тонн. А треба 9,5.

Отже, склалося так, що на 26-му році незалежності деякі українські ТЕС і ТЕЦ радянського зразка цілком закономірно залишалися обладнані для спалювання лише антрацитного вугілля, тобто: «прив’язані» до своїх же, Донбаських шахт, де видобувається вугілля антрацитної групи. Інші українські теплові станції обладнані для спалювання вугілля газової групи, яке видобувається і на Донбасі, і в Дніпропетровській області, і у Львівсько-Волинському басейні.

Лише у 2008-му році тодішній президент України Віктор Ющенко ініціював дообладнання всіх станцій для спалювання вугілля і антрацитної групи, і газової – на вибір, як є у багатьох країнах. Ця ініціатива була публічно обумовлена насамперед комерційними інтересами держави Україна – тоді, зокрема, виглядало вигідніше продавати антрацит на міжнародних ринках, ніж його спалювати на наших, технологічно застарілих теплових станціях. Аспект національної безпеки не афішувався. На жаль, таке дообладнання не було реалізоване. Мабуть це пояснювалося низкою причин: по-перше, такий проект коштував би немалих грошей, а їх ніколи не було і нема; по-друге, дообладнання вимагає часу і складно використовувати у передвиборчих кампаніях; по-третє, тоді за всіх обставин ніхто навіть не допускав, що можлива російська агресія, а відтак – втрата Україною контролю над окремими шахтами на нашій території тощо.

Другий серйозний імпульс для зазначеного дообладнання був у квітні 2015 року, коли у Києві, під час свого візиту, президент Польщі Коморовський оголосив, що Польща готова виділити приблизно 50 млн євро на дообладнання українських теплових станцій (це вже було в часі, коли ми не контролювали шахт, де видобувається антрацит). Звичайно, 50 млн – це занадто мало для України. Але для початку, вкупі із власною часткою це би був добрий старт для міжнародного проекту з дообладнання українських теплових станцій у контексті підвищення національної безпеки, зокрема в період російської агресії. На жаль, про те, що ми скористалися польською пропозицією інформації нема, так само, як невідомо про наше звернення щодо цільової фінансової допомоги до міжнародної спільноти та міжнародних організацій.

Те саме можна сказати і про інфраструктуру доставки вугілля – і залізниці коло станцій, і морські порти практично залишились такими, як було спроектовано в СРСР. Тобто доставляти вугілля на українські теплостанції можна з «прикріплених шахт» в Україні, включаючи ОРДЛО, і в РФ. Зовсім не передбачалася доставка морським шляхом.

Коротше кажучи, до окремих українських теплових станцій (зокрема тих, які спроектовані для спалювання вугілля антрацитної групи)  є залізничні шляхи доставки цього вугілля з тих шахт, які сьогодні окуповані, або ж - через окуповану територію, або - з РФ. А доставити весь обсяг антрацитного вугілля з міжнародних ринків через українські морські порти неможливо без їх відповідної перебудови, якою ніхто не займався від часу появи нашої держави – зокрема тому, що це не було пріоритетом і коштувало би не малих грошей, яких завжди бракувало. 

Можна, звісно, з’ясовувати, хто більше винен в тому, що нема розумної альтернативи щодо поставок вугілля і не мають вибору теплові станції щодо спалювання різних сортів вугілля. Але треба чітко усвідомлювати, що це не може бути пріоритетом для існування і розвитку держави. Хоча з’ясувати  варто. Принаймні – аби тепер і в майбутньому не допускати стратегічних помилок у державотворенні.

Отже, тепер без відповідної роботи з встановлення обладнання на теплостанціях і створення альтернативних залізничних і морських шляхів до них (а це вимагає фінансових затрат і часу), не можна забезпечити незалежність від РФ та її сателітів.

Тож треба відповісти на питання: чи можна унезалежнити наші теплові станції від РФ та її сателітів, що і коли треба робити для цього?

Відповідь дуже проста і конкретна: можна і це обов’язково треба зробити, зокрема, у контексті національної безпеки.

Посилаючись на думки фахівців, варто наголосити:

Дообладнання українських теплових станцій, раніше спроектованих під шахти, де видобувається антрацитне вугілля, українськими національними структурами (які тепер шукають роботи часто за кордоном) потребує 1-2 роки. А станції в районі зони окупації можна дообладнати і за 8-10 місяців.

Реконструкція шляхів постачання вугілля з міжнародних ринків (включаючи морські порти) та вугілля з інших українських шахт вимагала б кілька місяців.

Отже, виходить, що за період до 2-х років (з запасом) можна одночасно зробити і те, і друге. В такому разі, можна максимально забезпечити теплоенергетичну складову національної безпеки: станції можуть спалювати або виключно антрацит українського походження, або українське газове вугілля, або імпортне вугілля.  В критичних умовах (а умови теперішньої окупації такими є) за час до 1-го року можна одночасно дообладнати всі станції в зоні окупації, модернізувати інфраструктуру для альтернативного постачання на них вугілля, включаючи морські порти і організувати необхідні поставки вугілля з міжнародних ринків, крім РФ.    

Коментарі

1000

Правила коментування
Показати більше коментарів
Якщо Ви бажаєте вести свій блог на сайті Новое время, напишіть, будь ласка, листа за адресою: nv-opinion@nv.ua

Погляди ТОП-10

Читайте на НВ style

Останні новини

Погода
Погода в Киеве

влажность:

давление:

ветер:

Усі матеріали розділу Погляди є особистою думкою користувачів сайту, які визначені як автори опублікованих матеріалів. Усі матеріали згаданого розділу публікуються від імені відповідного автора, їх зміст, погляди, думки не означають згоди Редакції сайту з ними або, що Редакція поділяє і підтримує таку думку. Відповідальність за дотримання законодавства в матеріалах розділу Думки несуть автори матеріалів самостійно.