24 серпня 2017, четвер

Шкідливі поради для мам, або Що люди скажуть

коментувати
В ідеальному світі, коли дитина плаче в крамниці, голосно вимагаючи щось купити, люди мовчки проходять повз, даючи мамі виконувати її роботу — виховувати своє чадо. Але не у нас

Якось липневого вечора я поверталася з роботи і традиційно зайшла за покупками в найближчий до нашого будинку супермаркет. Розклала продукти на касі і чекала на свою чергу, коли раптом пролунав несамовитий дитячий крик, крик, у якому я, мама з майже трирічним стажем, легко впізнала вимогу "негайно купити цю машинку/плоскогубці/шторку для ванни" (потрібне підкреслити) або хоча б "дати погризти кілька сухих макаронів".

"О господи!" — роздратовано вигукнула жінка років 60-ти, яка розплачувалася якраз переді мною, і тут же почала бурчати собі під ніс щось про розбещених дітей, яких в її часи (звісно ж) не було.

"Ви просто забули",— не стрималася я, різко відчувши прилив солідарності з батьками зарюмсаної дитини, ніби всі ми, молоді мами і тата, — члени якогось закритого клубу, згідно з кодексом честі якого належить заступатися один за одного в подібні моменти.

Вже за кілька секунд я озирнулася навколо і зустрілася поглядом з дівчиною десь мого ж віку, яка стояла посеред відділу товарів для будинку і тримала за руку хлопчика років трьох. Він тупотів ногами, драматично стогнав і старанно тягнув маму до полиць з різним подарунковим мотлохом, а за емоціями на його обличчі читалося, що без цієї фоторамки з морськими черепашками життя його відтепер тлінь і майбутнє не віщує нічого, крім похмурого і безрадісного існування.

Хлопчикова мама з усіх сил намагалася опанувати себе і, не підвищуючи голосу, раз у раз пояснювала йому, чому його поведінка є неприйнятною. Вона не зривалася на крик і не кидалася показово лупцювати свого сина, намагаючись довести навколишнім, що "батя, я стараюсь", і тільки ця сталева витримка викликала у мене величезну повагу. Але тут понеслося.

Скільки разів я чула: "Дівчино, вашій дитині холодно, вдягніть їй шкарпетки!"

"Та по дупі йому треба",— дала пораду бабуся років 70-ти, яка саме проходила повз зі своїм візком на коліщатках. “Хто це такий неслухняний? Я тебе зараз заберу!" — вклинилася інша.

Засипана лавиною коментарів і зауважень, дівчина взяла дитину за руку і потягла до виходу, залишивши свій кошик з покупками посеред зали, хоча ще хвилина-дві — і її спокійна, стримана розмова з маленькою людиною дала би свої плоди.

Скільки разів я чула: "Дівчино, вашій дитині холодно, вдягніть їй шкарпетки!", “Ти чому в пісок сів? Вставай негайно, заразу підхопиш!", “А якщо в куток поставити? А якщо ремінцем?" І досі, ось вже три роки, я вчуся коректно давати відсіч старшим людям, оскільки мене саму все життя вчили, що вік потрібно поважати. Як вчили і більшість з нас.

Скільком з моїх подруг знайомі фрази: “Що люди подумають? Що люди скажуть? Не смійся занадто голосно, не стрибай, не галасуй. Не плач, намагайся стримувати себе". І багато хто з нас досі озираються навколо, побоюючись проявити свої емоції відкрито або привернути зайву увагу.

Нас вчили, що треба бути ввічливим з усіма, потрібно бути пристойним, а якщо хтось старший образив, то промовчати, "проковтнути", "не опускатися". Сказати категоричне ні, коли ти — дитина, завжди було майже революцією. "Вибачте, але ні, я не хочу", "Дякую, але ні", "Мені дуже шкода, але ні" — хіба це існувало? І тепер, коли ми самі батьки, все це, зрощуване в нас протягом багатьох років, виливається в комплекси і невміння захищатися від невихованих людей, некультурних коментарів і зауважень.

Мене захоплюють молоді мами, які вчать своїх дітей говорити про почуття відкрито, щиро радіти і також щиро плакати. Мами, які пояснюють: "Якщо тебе ображають, спокійно скажи: "Вибачте, але я сам вирішу, як мені краще", а якщо не хочеш робити те, що, боїшся, соромишся, запам'ятай слово ні, це коротко і просто".

Ми самі — найкращий приклад для наших дітей, і навчити їх захищати свої кордони не менш важливо, аніж навчити їх поважати інших і жити в цивілізованому суспільстві.

У моєму ідеальному світі, коли дитина плаче в крамниці, вимагаючи від мами купити їй упаковку собачого корму, люди проходять повз, вдаючи, що нічого не помічають, тим само даючи мамі виконувати її роботу — спокійно і стримано виховувати своє чадо.

Або вчиняють так, як зазвичай роблю я,— кажуть: “Я знаю, що ви відчуваєте, у мене теж є діти. Просто хотіла сказати вам, що ви — молодець".

Колонка опублікована в журналі Новое Время від 29 липня 2016 року. Републікування повної версії тексту заборонене

Більше точок зору тут

Читайте термінові новини та найцікавіші історії у Viber та Telegram Нового Времени.
ПІДПИШІТЬСЯ НА РОЗСИЛКУ ПОГЛЯДIВ   Ольга Шиленко   ТА ЧИТАЙТЕ ТЕКСТИ ОБРАНИХ АВТОРІВ КОЖНОГО ВЕЧОРА О 21:00
     
Ольга Шиленко
Ольга Шиленко

Журналіст Agence France-Presse (AFP)

Інші погляди автора
Якщо ви знайшли помилку в тексті, виділіть її курсором та натисніть Ctrl+Enter

Коментарі

1000

Правила коментування
Показати більше коментарів
Якщо Ви бажаєте вести свій блог на сайті Новое время, напишіть, будь ласка, листа за адресою: nv-opinion@nv.ua

Погляди ТОП-10

Читайте на НВ style

Останні новини

Погода
Погода в Киеве

влажность:

давление:

ветер:

Усі матеріали розділу Погляди є особистою думкою користувачів сайту, які визначені як автори опублікованих матеріалів. Усі матеріали згаданого розділу публікуються від імені відповідного автора, їх зміст, погляди, думки не означають згоди Редакції сайту з ними або, що Редакція поділяє і підтримує таку думку. Відповідальність за дотримання законодавства в матеріалах розділу Думки несуть автори матеріалів самостійно.