10 грудня 2016, субота

Кремль сподівається, що росіяни будуть менше їсти

коментувати
Кремль сподівається, що росіяни будуть менше їсти
Перед російською державою постав вибір: що рятувати – військові витрати або доходи громадян. Влада не зрадила себе

Два роки тому в Росії почалася нова економічна криза, причиною якої стали зовнішньополітичні авантюри держави. Як водиться, кризи ніхто не чекав: влада була впевнена, що «прирощення земель», неоголошені війни і пройдуть гладко (не пройшли), і зійдуть з рук (не зійшли). Здивування російської влади жорсткою реакцією цивілізованих країн на печерну політику Росії триває досі. Якщо спробувати висловити однією фразою це державне здивування, то вийде дворова репліка: «Пацани, за що?! А що такого я зробив?» Але масштаби цього подиву ніяк не впливають на масштаби міжнародного протесту і жорсткість економічних санкцій, запроваджених щодо Росії розвиненими державами.

Розумним керівникам повинно було вистачити кількох місяців, щоб зрозуміти рівень загроз економіці, рівню життя та соціальній політиці і зробити висновки. Розуму не вистачило. Часу не вистачило. Висновків не зробили. Коли ж держава, залишившись без великої частки доходів, почала заощаджувати, то під молох радикальної «усушки й утруски» потрапили передусім звичайні громадяни: саме вони зараз кожен день оплачують зі своєї кишені, що худне на очах, авантюри нової великодержавності.

Можна скільки завгодно пояснювати людям прямий зв'язок між політикою та економікою, політикою та соціальним життям, але все це залишається холодними розсудливими словами доти, доки цей зв'язок не проявляє себе в житті людини та її сім'ї.

Багатократне зростання військових витрат при падінні доходів бюджету не могло не призвести до зростання не просто бідності, але злиднів.

Перед російською державою постав вибір: що рятувати – військові витрати або доходи громадян. Влада не зрадили себе – війна в їхніх головах давно перемогла добробут народу.

Зрештою, народ щодня платить за війну своїм добробутом, зокрема своїм обіднім столом.

Війна для влади воістину мати рідна, а народ – пасинок. Пасинків не шкода, баби ще народять

Заморожування зарплат і соціальної допомоги, відмова від індексації накопичувальної частини пенсії (після чого вона по суті перестала бути накопичувальної), скасування багатьох чутливих соціальних пільг і виплат бюджет очікувано не врятувала: війна вимагає багато великих витрат, а економіка просто перестала давати гроші: обвал цін на нафту і перекриття ринків позбавило російський бюджет значної частини надходжень.

У такій ситуації президент і його уряд ухвалюють цілком логічне в їхній системі цінностей і координат рішення: підвищити податки. Тобто залізти в ті самі гаманці тих самих громадян, але з іншого боку. Підвищення податків завжди веде до підвищення цін, це абетка економіки.

За будь-яке підвищення податків в кінцевому підсумку платить споживач.

Але російська держава легко жертвує людьми – як на фронтах оголошених і неоголошених воєн, так і на полях економічних битв.

Що важливо: від дій держави втрачають і бідні, і багаті. І ця рівність у збитку парадоксально робить людей дуже далеко віддалених один від одного соціальних груп як мінімум тактичними політичними союзниками.

Подивимося на останні рішення влади, а також на їхні публічно позначені наміри.

Інфляція в 2015 році, за даними Росстату (відомості опублікували «Ведомости»), склала 12,9%. Ціни на продовольство, витрати на яке становлять більше 50% у бюджеті малозабезпечених громадян, в середньому за рік зросли на 20,2%. Окремі «продукти для бідних» подорожчали більш відчутно: крупи – на 42%, цукор – на 39,7%, плодоовочева продукція – на 29,5%. У січні 2016 р. інфляція в річному вираженні склала 10%.

Реальні зарплати росіян впали в 2015 р. на 10%. Пенсії з 1 лютого 2016 р. проіндексовані лише на 4%.

Урядом оголошено, що розмір другої індексації пенсій (передбачається в серпні) залежить від підсумків економічного розвитку». Зарплати бюджетникам не індексують, соціальну допомогу обмежують все новими умовами (знаменитий «критерій потреб», внаслідок якого за формальними критеріями бідні люди стають нібито забезпеченими і втрачають право на допомогу).

Як справедливо зауважують автори «Ведомостей», «для держави це не обіцяє нічого хорошого: якщо протягом відносно довгого часу громадяни будуть мати вилку, скажімо, 4% індексації – 13% інфляції, у них скінчиться або їжа, або терпіння».

Але уряд сподівається, що громадяни просто звикнуть менше їсти, а терпіти будуть, як і раніше, – бо давно звикли.

За щойно опублікованими газетою «Коммерсантъ» даними центру розвитку Вищої школи економіки, у другій половині 2015 року перестали рости номінальні зарплати. За розрахунками аналітиків центру, основною причиною різкого гальмування зростання номінальної зарплати на одного працівника в економіці виявився бюджетний сектор, на який припадає чверть усіх зайнятих в Росії.

На цьому тлі збільшення номінальних зарплат в обробці та видобувних галузях у другій половині року зупинилося, а в секторі послуг, який більше за інших постраждав від стиснення купівельного попиту, заробітки в номінальному вираженні і зовсім знизилися.

Падіння середньої реальної зарплати (в середньому на 15% з початку 2014 року, за оцінкою економістів центру) автори доповіді пропонують розглядати в розрізі зниження її купівельної спроможності.

Як наслідок, до кінця 2015 року реальна зарплата в держсекторі знизилася на 16%. Другими за ступенем зниження купівельної спроможності виявилися зарплати в обробці і видобутку — вони повернулися до рівня кінця 2011 року, а «посадка» реальної зарплати склала 7% і 12% відповідно.

У секторі послуг купівельна спроможність окладів до кінця 2015 року повернулася на рівень початку 2010 року, а їхній реальний розмір скоротився з початку 2014 року на 13,5%.

Політика російської держави змушує згадати пропагандистське гасло нацистської Німеччини у середині 1930-х років: «Гармати замість масла» (Kanonen statt Butter). Міністр пропаганди Йозеф Геббельс 17 січня 1936 р. казав: «Ми можемо обійтися без масла, але |...| не можемо обійтися без зброї. Стріляє не масло — стріляють гармати». Економічний керівник Німеччини Герман Герінг влітку того ж 1936 р. у виступах перед народом питав: «Чому ви віддасте перевагу — маслу чи гарматам? [...] Гармати нас роблять сильними, масло — всього лише товстими». Рудольф Гесс у промові від 11 жовтня 1936 р. сформулював лозунг «Гармати замість масла». Народ був дуже задоволений. Спочатку.

Як тільки люди стали бідніти, їм стало дорожче утримувати майно: з 2015 р. податок на майно громадян і організацій обчислюється з більш високої кадастрової вартості (за так званою ринковою оцінкою) – і на землю, і на споруди, підвищена також ставка водного податку і держмита. Бізнес практично не протестує: він або йде в тінь (надходження від податків падають), або закривається (надходження від податків падають), або підвищує ціни (платять покупці, їхня купівельна спроможність при цьому знижується).

Наслідки санкцій призвели не тільки до зростання бідності, але й до численних трагедій, зокрема, людей, які підписалися на валютну іпотеку: вони просто збанкрутілі і найближчим часом можуть опинитися на вулиці без кутка для життя. Дієвих заходів щодо їхнього порятунку уряд не вживає, обмежившись обіцянкою допомогти батькам з неповнолітніми дітьми, опікунам дітей-інвалідів і ветеранів бойових дій. Але це – меншість серед позичальників.

Скандально відома система «Платон» лише за кілька місяців зробила свій очікуваний внесок в інфляцію: більшість власників заплатили за проїзд належних їм великовантажних автомобілів і повністю переклали збитки на замовників. Коли дорожчає транспортна послуга – дорожчає все.

Знову обговорюється підвищення акцизів на пальне, що призведе до подорожчання транспортних послуг, а це неминуче відгукнеться зростанням цін на продукти і промислові товари.

Новина останніх днів: в уряді обговорюється введення акцизу на автомобільні шини. Кількість платників – майже половина громадян Росії. Наслідки цього рішення для цін неможливо не передбачати. Але уряд розмірковує просто: якщо людина здатна придбати автомобіль і шини для коліс, то з акцизом він якось впорається. Як саме – уряд не цікавить. Просто не цікавить. Вважається, що це проблеми людини. Але при цьому здійснюються розрахунки, згідно з якими заплатять усі. І на цьому будуються прогнози доходів бюджету.

Уряд пропонує ввести також акцизи на так звані «шкідливі» продукти (пальмова олія та цукор), що вдарить по виробництву найдешевшої їжі – подорожчають випічка, маргарин, власне цукор і безліч продуктів, що містять його.

Закон економіки простий: чим вище податкове навантаження на бізнес, тим менше дохідна база для збирання податків.

Для громадян державна система виглядає також парадоксально: людина платить державі все більше, а отримує від неї все менше, перелік безкоштовних державних послуг і обсяг державної допомоги скорочуються.

Резервний фонд Росії, повністю залежний від надходжень нафтових і газових доходів, зараз тільки витрачається. Залежно від цін на вуглеводні грошей, зароблених за «гладкі роки», вистачить на період від року до трьох років.

У «гладкі роки» коштом бюджетних інвестицій було зроблено багато економічно безглуздих витрат, які держава дозволити собі не могла, але все одно зробила з міркувань піару: Олімпіада в Сочі (у збитку всі – і бізнес, і держава), саміт АТЕС у Владивостоці в 2012 році, нафтопроводи і газопроводи, що ведуть у глухий кут (зірвані через санкції транснаціональні економічні проекти), об'єкти інфраструктури до чемпіонату світу з футболу 2018 року тощо.

Тепер на зміну проектам державного піару прийшли витрати на війну – в Україні, в Сирії. А грошей у держави на ці цілі по суті немає: санкції через дії Росії в Україні знекровили бюджет.

Вибираючи між витратами на імперські по суті війни і добробут більшості громадян Росії, влада вибрала витрати на війну. Війна для неї воістину мати рідна, а народ – пасинок. Пасинків не шкода, баби ще народять.

З античних часів відома формула процвітаючої держави, здатної забезпечити розвиток економіки та добробут громадян: потрібні мир і м'які податки.

Владою сучасної Росії все робиться всупереч цьому принципу. Країна веде війни і підвищує податки. Ніби для всього світу працюють одні економічні закони, а для Росії – інші. Але закони економіки так само об'єктивні, як закони природи. Їх неможливо змінити, їх можна тільки зрозуміти.

Кожному жителю Росії на особистому досвіді надана можливість зрозуміти причину початку економічного і соціального падіння: це авантюра і війна. Авантюри і війни влаштовує влада, а платить за них весь народ. І цей закон поширюється на всі країни світу.

В ситуації кризи держава скинула маски і прямо дає зрозуміти людині: ти платиш за всі мої дії, навіть якщо ніхто не запитав твоєї згоди на них. І ніяких докорів сумління з цього приводу влада не відчуває через повний брак такої на державному складі.

Держава на всіх одна. Влада – як обличчя держави – змінювана. Обличчя нинішньої російської держави – це обличчя циніка, шахрая і злодія. І руки у цієї держави в крові. Держава вважає, що так і повинно бути. У всякому разі більшість громадян погодилися на це під час виборів, вважає держава.

Якщо зрозуміти, що кожна людина несе відповідальність за обличчя своєї держави, то з'явиться шанс на державу з людським обличчям. І цей закон також поширюється на всі країни світу. Потрібно тільки не забути про це, коли влада підсуне народу виборчий бюлетень з лукавою порадою: народ, дай нам ще попрацювати, ми ще не все зробили.

Текст публікується з дозволу автора.

Оригінал

Коментарі

1000

Правила коментування
Показати більше коментарів
Якщо Ви бажаєте вести свій блог на сайті Новое время, напишіть, будь ласка, листа за адресою: nv-opinion@nv.ua

Погляди ТОП-10

Читайте на НВ style

Останні новини

Погода
Погода в Киеве

влажность:

давление:

ветер:

Усі матеріали розділу Погляди є особистою думкою користувачів сайту, які визначені як автори опублікованих матеріалів. Усі матеріали згаданого розділу публікуються від імені відповідного автора, їх зміст, погляди, думки не означають згоди Редакції сайту з ними або, що Редакція поділяє і підтримує таку думку. Відповідальність за дотримання законодавства в матеріалах розділу Думки несуть автори матеріалів самостійно.