19 серпня 2017, субота

Чому Лукашенко пішов проти Путіна

коментувати
На тлі санкцій проти Росії, що множаться, досягнення Лукашенко виглядають тріумфом зовнішньої політики

На тлі санкцій проти Росії, що множаться, досягнення Лукашенко виглядають тріумфом зовнішньої політики

Вже зараз очевидно, що нова влада Білорусі отримає від Лукашенка головне національне надбання — реальну державну незалежність

3 лютого президент Республіки Білорусь Олександр Лукашенко провів свою традиційну прес-конференцію для вітчизняної та зарубіжної преси. У розмовному марафоні, що тривав понад сім годин, знайшлося місце і для оцінок відносин Білорусі та Росії. Ці публічні оцінки стали для офіційної Росії надзвичайно неприємним сюрпризом.

Точно таким же неприємним сюрпризом для Білорусі стала звістка про те, що в кінці грудня 2016 року директор ФСБ Олександр Бортніков видав наказ про встановлення прикордонної зони з Білоруссю.

Обмін державними «люб'язностями» між двома країнами триває багато років, Олександра Лукашенка і Володимира Путіна пов'язують складні й суперечливі стосунки. Головне в цих відносинах полягає в тому, що Лукашенко від Путіна незалежний. І це робить Білорусь однією з небагатьох держав колишнього СРСР, що йде своєю дорогою, будучи поряд з Росією, але не слідом за Росією.

Як це не парадоксально звучить при нинішньому пострадянському політичному устрої Білорусі, це дає молодій східноєвропейській державі шанс на справжню незалежність у найближчому майбутньому. І не випадково, а цілком свідомо.

Промовистий та образний Лукашенко видав у світ багато живих фраз, що миттєво розлетілися на крилаті цитати. Відзначимо кілька оцінок, політично найбільш показових.

«Росія часто хапалася і за газову, і за нафтову трубу, і зараз відбувається те ж саме. Після всіх цих конфліктів переді мною не раз вибачалися, але навіщо смикати за живе.

«Володя, не псуй вечір, я тебе зрозумів»

Свобода і незалежність не оцінюються ніякими цифрами. Якщо, з одного боку, у нас буде стояти питання незалежності і свободи, а з іншого — нафта, то це нерівноцінний вибір. Ми все одно знайдемо вихід.

Ми обговорювали конфлікт з Путіним. Я кажу йому, що зараз всі борються за ринки, а Росія ризикує втратити наш ринок. Я йому кажу, що ми можемо завезти нафти скільки завгодно і звідки завгодно, переробити її [на нафтопереробному заводі] у Мозирі та продати. Він мені каже, що ми цього не зробимо, тому що це дуже дорого. Ну, я не став йому пояснювати, що незалежність дорожча будь-якої нафти».

[...]

«Мені зателефонував Путін, сказав, що до мене приїде Медведєв [домовлятися про ціну на газ]. Він приносить мені таблиці з розв'язання цієї ситуації і каже, що ми вам доходи, що випадають, компенсуємо через ціну на нафту або навіть через [російський] бюджет. Я йому кажу, яка мені різниця, гроші не пахнуть, і мені все одно, звідки вони. Я подзвонив Путіну [і повідомив, що про все домовився з Медведєвим].

Після цього я приїжджаю в Москву, ми з Путіним до двох годин ночі обговорювали різні питання, і в самому кінці розмови він мені повідомляє, що ми не можемо йти тим шляхом [домовленостей з Медведєвим]. Я йому кажу: «Володя, не псуй вечір, я тебе зрозумів».

[...]

«Ми пообіцяли, що ми [заборонені до продажу в Росії] товари з Європи пропускати не будемо. Але якщо ми отримуємо сировину, наприклад молоко, яблука або рибу, то ми його переробляємо. Ми не переклеюємом наклейки, ні. Це вже зовсім інший товар.

У Росії підприємства переробки [харчової промисловості] дореволюційні, в них страшно зайти, вони далекі від наших модернізованих підприємств. І ось тут ми переробляємо продукцію і поставляємо її в Росію. Це заборонено? Ні. А транзитом ми в Росії нічого не постачаємо.

Звичайно, можливі випадки, коли хтось просто переклеює наклейку і продає, наприклад, угорську продукцію під виглядом єгипетської. Але все це відбувається вже на митниці — з російськими митниками домовляються і везуть [товари в Росію]. У Росії за хабар можна все, там нічого не контролюється».

[...]

«Припустимо, ми привезли в Росію українське молоко, а нам кажуть, що цього не можна робити. Кого ми караємо? Українського селянина. А чому ви не закриваєте олігархічні підприємства? Чому Roshen не закрили?

Українці що? Вороги нам і росіянам? Тисніть українських олігархів. Не тиснуть, а чому? Тому що ті діляться. Ось вам і вся проблема».

[...]

«Чому ми пішли в Митний союз? Тому що розраховували, що він буде створений на умовах рівноправності. Якщо умови нерівні, то для чого туди йти?

Але ми постійно страждаємо через те, що умови не рівні. Через це ми вже втратили $15 млрд. В Росії визнають ці цифри. І навіть дали нам зараз кредит $5 млрд. Вилучили у нас наші ж гроші і повернули нам третину від них під божевільні відсотки».

[...]

«Дивує мотивація [Росії]: «Ось Трамп там прийшов до влади, і тепер білоруси можуть на багато не розраховувати». Скільки разів я вже говорив, зокрема керівництву Росії, не робіть ви Трампу гірше. А то мало не вони призначили президента США.

Коли ми з Путіним обговорювали цю проблему, я йому сказав: ось уявіть, сидимо за столом переговорів ми з тобою і Трамп. А у нього гасло написано: «Зробимо Америку сильною». Ну і в якому вагоні ти будеш сидіти? У перший не посадять, сиди в 27-му. Погодишся? Ні. І я б не погодився.

А як потім реагувати на це? Адже ж це ви призначили Трампа, і що, він тепер теж поганий? Як Обама поганий, так і цей поганий? Треба зрозуміти, що Америка обрала проамериканського президента, а не проросійського і не пробілоруського».

Ключове слово для Олександра Лукашенка — незалежність. Причому, як не дивно це звучить для багатьох, він розуміє незалежність в абсолютно європейському контексті — як право приймати самостійні державні рішення, не втрачаючи зв'язків і відносин із зовнішнім світом.

Лукашенко, безумовно, самородок. Це не політична, а природна оцінка. Перехід з посади голови колгоспу на посаду глави держави не призвів до втрати у нього гострого почуття землі: він на ній стоїть, він хоче бути господарем, а не орендарем, власником, а не нахлібником.

Республіка Білорусь намагається на очах всієї Європи здійснити перехід з Радянського Союзу в Східну Європу, минаючи стадію олігархії. Багато в чому саме відсутністю олігархів у Білорусі пояснюється її політична незалежність від Росії: олігархи олігарха куплять завжди. У всякому разі, домовляться про свої особисті інтереси, а не про інтереси держав і народів.

Саме олігархи виявилися фактичними представниками Росії в переговорах на міждержавному рівні з багатьма країнами, починаючи з кінця ХХ століття. І стали основою системної наддержавної корупції. А в Білорусі олігархії сьогодні немає. Головним підприємцем (і це велика економічна проблема, звичайно) є держава, а в ключових питаннях — сам Олександр Лукашенко. Спробуй домовся.

Не можна прикрашати і полегшувати ситуацію в Білорусі — і політичну, і економічну. Найбільш серйозні події в цій країні відбудуться тоді, коли влада буде переходити від Лукашенка до інших, поки публічно невідомих людей. Дай Бог, щоб це був мирний і цивілізований перехід, і на це є реальний шанс.

Шлях Білорусі в Європу може виявитися набагато коротшим, ніж можна собі уявити. Її попередня політична та релігійна історія — Київська Русь, Велике Князівство Литовське, річ Посполита, знову Велике Князівство Литовське — дуже потужна культурна основа для природного європейської ідентичності. Католицькі костели сусідять у Білорусі буквально через дорогу з православними церквами. У древніх містах зберігається середньовічна архітектура, цілі будівлі міських ратуш. Європейська Білорусь наче спить, але її культурні і політичні коди нікуди не зникли, вони живі в народі, який тільки на перший погляд є глибоко радянським. Білоруси — тільки поверхово радянський, а на ділі європейський народ, який сильно постраждав від радянської влади.

Перша пострадянська влада Білорусії не змогли впоратися з керуванням ситуацією, і тому дуже швидко на зміну їм на хвилі народного обурення прийшов цілком радянський Олександр Лукашенко, прийшов по-радянськи надовго. Він немов «заморозив» ситуацію в країні, і багатьом здавалося, що Білорусь випала з контексту європейського розвитку.

Але виявилося, що це не так. Лукашенко продемонстрував здатність до серйозної роботи над собою». У ключових зовнішньополітичних рішеннях останніх років радянський Лукашенко повів себе як прагматичний європейський політик. Він не визнав незалежність Південної Осетії і Абхазії (а як просили!). Він відмовився визнати входження Криму до складу Росії, і на всіх білоруських картах Крим перебуває у складі України. Він публічно під загрозою в'язниці заборонив громадянам Білорусі брати участь у воєнних діях на Донбасі й тим самим зберіг сотні життів, не допустив вв’язування Білорусі у війну. Він наполіг, щоб переговори з врегулювання відносин України і Росії проходили в Мінську, став співавтором «мінських угод» і твердо дистанціювався від кривавої ворожнечі двох сусідів. Він залишив країну відкритою, і сьогодні мінський аеропорт (безвізовий приліт в який громадян 80 держав так налякав Москву) у всіх на очах з провінційного аеродрому стає одним з ключових авіаційних хабів Європи. Він не вводив санкції й антисанкції, не божеволів, знищуючи продукти на полігонах, не зупинив іноземні інвестиції в економіку своєї країни.

Лукашенко провів роботу над помилками. У 2015 році він помилував політв'язнів і отримав у відповідь від Євросоюзу скасування санкцій щодо себе самого. На тлі санкцій проти Росії, що множаться, — не тільки економічних секторальних, але й персональних — досягнення Лукашенка виглядають тріумфом зовнішньої політики. «Я більше не останній диктатор Європи. Є диктатори і гірші за мене, хіба ні?» — з жорстоким гумором сказав президент Білорусі в інтерв'ю Bloomberg. Прізвище «диктатора і гіршого мене» Лукашенко не назвав, але чомусь багато хто подумав про одну й ту ж людину.

Всі ці правильні й (що важливо) ефективні дії зміцнюють і особисту владу Лукашенка в Білорусі, безумовно. Він зараз політично стабільний, як ніколи раніше. Рівень консолідації суспільства навколо Лукашенка, незважаючи на втому від нього, дуже високий. Тверді дії, яких багато хто від нього не чекав, забезпечили Білорусі збереження незалежності, яка на пострадянському просторі розуміється всіма однозначно — насамперед, незалежність від Росії, що не зцілилася від імперських комплексів. І це дуже тривожний дзвінок для Росії, який вона вперто не хоче чути.

Вже зараз очевидно, що нова влада Білорусі отримає від Лукашенка (особисто або опосередковано) головне національне надбання — реальну державну незалежність. І вже від них буде залежати, як вони нею розпорядяться.

Текст опубліковано з дозволу автора.

Оригінал

Коментарі

1000

Правила коментування
Показати більше коментарів

Погляди ТОП-10

Читайте на НВ style

Останні новини

Погода
Погода в Киеве

влажность:

давление:

ветер:

Усі матеріали розділу Погляди є особистою думкою користувачів сайту, які визначені як автори опублікованих матеріалів. Усі матеріали згаданого розділу публікуються від імені відповідного автора, їх зміст, погляди, думки не означають згоди Редакції сайту з ними або, що Редакція поділяє і підтримує таку думку. Відповідальність за дотримання законодавства в матеріалах розділу Думки несуть автори матеріалів самостійно.